— одягатися з урахуванням індивідуальних особливостей, прийнятого у суспільстві стилю, вимог культури та особливостей діяльності;
— володіти собою, оцінювати свої почуття у конкретній ситуації, психічний стан вихованців, обирати потрібну тактику дій відповідно до педагогічних завдань;
— володіти голосом, тоном, темпом, ритмом педагогічного мовлення;
— володіти жестами і мімікою;
— уміння ходити, стояти, сидіти;
— володіти навиками психотехніки (вміння застосовувати знання про психіку людини для розв'язання практичних завдань).
Процес оволодіння педагогічними вміннями досить складний. Він триває у період отримання професійної освіти, а також у процесі практичної діяльності.
4. Фізичне виховання вчителя (на матеріалі дисципліни «Фехтування»)
Вчительська професія характеризується напруженою розумовою і фізичною працею. Фізичне виховання, як практична дисципліна повинна сприяти різнобічному розвитку майбутніх вчителів. Але,сьогодні ми бачимо, що молодь має менше можливостей займатися фізичною культурою. Це насамперед недостатня матеріально-спортивна база ВНЗ,скорочення годин, які виділяються на роботу спортивних секцій, перехід роботи багатьох спортивних гуртків на платну основу. Державні стандарти деяких спеціальностей педагогічних вузів передбачають всього 216 годин курсу «Фізичне виховання» на весь період навчання, що складає менш ніж 2години на тиждень і лише І-ІІІ курси. Недостатня освіченість студентів щодо необхідності займатися фізичними вправами суттєво знижує оздоровчий ефект від занять (Петров О.П., Платонов С.І., Щєліна Т.Т., Бєлов В.І., Волков В.Ю., Волкова Л.М. та інші). Фізична культура і спорт для більшості вчителів, нажаль, ще не стали особистісною цінністю і не знаходять відображення в їх власному образі життя,хоча вихователь, за висловом К.Д.Ушинського, сам має бути вихованим. В.І.Пятков вважає, що формування фізичної культури майбутніх вчителів повинно розглядатися як невід’ємна частина професійно-педагогічної підготовки студентів вищих навчальних закладів і засоби формування різнобічно розвиненої особистості. Для досягнення цієї цілі у педагогічному вузі необхідно враховувати вплив різних факторів і створювати відповідні умови для занять фізичними вправами [9:с.180.]. Аналіз учбових планів та навчальних програм, які діють у вищих педагогічних навчальних закладах доводить, що майбутні педагоги вивчають такі дисципліни як валеологія, екологія, анатомія,фізіологія, санітарно-гігієнічне просвітництво, психологія. Всі ці предмети спрямовані на здійснення функцій фізичної освіти, а саме навчальної, виховної, фізкультурно-валеологічної. В професійній підготовці вчителя будь-якої спеціальності повинні мати місце знання і вміння, які необхідні для проведення різних форм фізичного виховання із дітьми. До таких форм відносяться: організація гігієнічної гімнастики, фізкультурної паузи, рухливих ігор,прогулянок, екскурсій, походів, різних спортивних заходів на протязі всього навчання школярів і студентів. Випускники педагогічних навчальних закладів виконують функції класного керівника, вихователя груп продовженого дня, організатора виховної роботи, вихователя дитячого садка та ін.
З урахуванням цього професійно-педагогічна фізична підготовка майбутніх педагогів повинна бути націленою на вирішення наступних завдань: 1. Розкрити студентам значення фізичного виховання у загальній системі освіти і виховання підростаючого покоління; 2. Навчити майбутніх педагогів правильному використанню засобів, методів і різноманітних організаційних форм фізичного виховання школярів,для того щоб сприяти зміцненню здоров’я, закалюванню, формуванню правильної постави; сприяти вихованню фізичних якостей; прищеплювати інтер-ес до систематичних занять фізичними вправами.
Реалізація змісту навчальної програми з фізичного виховання, на думку деяких дослідників [3:с.65-70], не зазнає помітного впливу на світогляд, свідомість студентів, формування переконань, установок, ціннісних орієнтирів на фізичну культуру, активну позицію щодо неї.
Багато студентів, а часто викладачів і деканів, не сприймають фізичне виховання як навчальну дисципліну, яка має свій науково-практичний зміст, поняття, принципи, закономірності, методи, правила і способи діяльності, не мають досвіду її творчого використання. Для багатьох вона є дією механічного характеру.
Щоб змінити це, необхідно творчо підходити до викладання цього предмету, урізноманітнювати завдання,пояснювати все що відбувається на уроці. Наприклад, з 1995 року у Харківському, тоді ще державному, педагогічному університеті на 4-х гуманітарних факультетах як обов’язкова дисципліна введено фехтування. Студенти вперше знайомляться з цим видом спорту на 1-му курсі. Розроблена програма курсу «Фехтування» з урахуванням всіх вимог до навчальної програми з фізичного виховання. Фехтувальники педагогічного сьогодні, є найкращими в Харківській області, вдало виступають вони і на світовій арені. Фехтування, як протиборство двох суперників не може бути механічним відтворенням певних рухів, кожна дія фехтувальника несе певне змістове навантаження.
Пояснюючи для чого вивчаються ці рухи, або прийоми, як можна переграти противника, тактику бою, психологічні особливості можливих противників і для чого потрібні фізичні якості,ми викликаємо зацікавленість у студентів фехтуванням. Фехтування, старовинний вид спорту який має свої моральні цінності, шляхетність відносин.
Практична цінність фехтування як бойового мистецтва очевидна, але не менш важливими є естетична та духовна спрямованість поєдинку, тому що перемогти противника необхідно красиво і шляхетно,поважаючи його чесноти і гідність, одночасно не втратити своїх в його очах і очах глядачів.
Всі фехтувальні рухи при обдуманому підході до їх виконання несуть у собі виховну, тактичну і стратегічну спрямованість. Фехтування - це один з видів єдиноборств, але на відміну від багатьох з них, тут немає вагових категорій, контакт з супротивником опосередкований через холодну зброю, немає такого частого травматизму як в інших видах єдиноборств (боротьбі, боксі, східних одноборствах). Фехтування спрямоване на взаємодію суперників.
Тут важливим є контроль за рухами противника і ситуацією бою, що постійно змінюється. Фехтування сприяє розвитку взаємодії не тільки на фізичному, а й психологічному рівні, що є важливішим для прийняття майбутніми педагогами особистісно-орієнтованої парадигми освіти.
Все цінне, в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі і вищій зокрема.
Фізичне виховання сприяє формуванню рис і якостей особистості які вкрай необхідні їй у повсякденному житті, навчанні, творчості, праці, при виконанні військового обов’язку, є складовою її культури. Фізичне виховання як навчальна дисципліна повинна забезпечити високий рівень професійної готовності соціально активної, гармонійно розвиненої особистості вчителя.
5. Педагогічна майстерність
Професіоналізм людини у будь-якій сфері діяльності багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності. Цей чинник важливий передусім у педагогічній діяльності. К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключні риси її природи, це вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі: не до враження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі й тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина" [14:с.145.].
Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям "педагогічне мистецтво". Помилково бачити лише у прямій ієрархічній залежності цих понять педагогічне мистецтво — найвищий етап прояву майстерності. Насправді зв'язок між ними не прямолінійний, а діалектично зумовлений. Важливо заглибитись в етимологічну сутність цих понять.
У тлумачному словнику В. Даля знаходимо таке пояснення слова "мистецтво": "Искусный, относящийся к искусу, опыту, испытанию, искусившийся, дошедший до умения или знания многим опытом; хитро, мудрено, замысловато сделанный, мастерски сработанный, с умением и с расчетом устроенный".
Українська енциклопедія дає таке визначення поняття "мистецтво": "Мистецтво — одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, вправно не лише в технологічному, але й в естетичному сенсі".
Важливо зазначити, що мистецтво характерне для будь-якої форми практичної діяльності, передусім для педагогічної.
Майстерність — це високе мистецтво, довершене уміння в певній галузі.
Як бачимо, поняття мистецтва і майстерності тісно переплітаються, взаємозумовлені. Мистецтво може виявлятися через майстерність, а в майстерності у свою чергу проглядаються певні елементи вправної діяльності.
Мистецтво пов'язане передусім з творчим проявом особистості, який ґрунтується на емоційній сфері діяльності та спрямований на пробудження та формування емоційних почуттів. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета й ідеал його творчості" [14:с.147]..
Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконання педагогом-вихователем своїх професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня її інтелектуального і морально-духовного розвитку.