Педагогічну майстерність не можна пов'язувати з якимось особливим даром, ототожнювати з вродженими якостями. Адже якості не передаються за спадковістю. Людина через генно-хромосомну структуру отримує лише задатки, генотипні утворення, які є передумовою розвитку і формування певних якостей. До того ж педагогічна професія є масовою, і тут не можна покладатися на талант окремих індивідуальностей. Тому мав рацію A.C. Макаренко, коли писав: «Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба навчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта» [7:с.240].
Педагогічна майстерність включає низку структурних компонентів: морально-духовні вартості; професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку Звернемося до коментарів названих структурних компонентів педагогічної майстерності.
Морально-духовні цінності. Чеський педагог Я.А. Коменський (1592 – 1670) на основі аналізу надбань народів Європи в галузі освіти здійснив глибоке наукове обґрунтування дидактичних і організаційних засад навчання підростаючого покоління. Це поклало початок дидактично-освітній революції у всьому світі. Діяльність освітніх закладів була зосереджена навколо проблеми оволодіння людиною певною сумою знань, умінь і навичок з урахуванням рівня розвитку науки та соціально-економічних потреб. Питання виховання молоді, формування в особистості високих морально-духовних якостей залишалися поза увагою педагогів. Утверджувалась думка, що участь молодої людини в освітньому процесі автоматично забезпечує її виховання. Та навіть оплата праці педагогів на різних рівнях (загальноосвітня школа, професійні навчальні заклади) здійснювалась і нині здійснюється, по суті, за навчальну діяльність особистості, шанувати, оберігати від негативних впливів, створювати оптимальні умови для її всебічного розвитку. Кредом педагогічної діяльності талановитих педагогів A.C. Макаренка і В.О. Сухомлинського і була гуманістична спрямованість, в центрі якої перебували повага до вихованців і вимогливість до них.
Тривалий час обговорюються неоднозначні судження щодо розуміння такої якості людини, як інтелігентність. З того часу (60-ті роки XIX століття), коли російський журналіст П.Д. Боборикін уперше ввів у лексичний обіг цей термін, а потім останній широко увійшов у інші мови, його ототожнювали з поняттями "тямущий", "розуміючий", "обізнаний", "мислячий", "освічений". Тому тлумачні словники нерідко ототожнюють поняття інтелігентності з освіченістю. Однак останнім часом тлумачення цього поняття дещо розширюється. Академік С.У. Гончаренко наголошує, що до основних ознак інтелігентності належить комплекс найважливіших інтелектуальних і моральних якостей: загострене відчуття соціальної справедливості, прилучення до багатств світової й національної культури та засвоєння загальнолюдських цінностей, слідування велінням совісті. До цього можна додати, що інтелігентність — це не лише освіченість, стан розуму, а й стан душі. Тому не кожну освічену, ерудовану людину можна назвати інтелігентом. Вважаємо, що високі морально-духовні якості особистості, яка й не має достатньої освіченості, дають право називати її інтелігентом духу.
Чільне місце у системі морально-духовних цінностей педагога посідають життєві ідеали. Яскраво виражені життєві ідеали досвідченого педагога завжди знайдуть відгук у свідомості вихованців. Адже ідеал — це категорія етики, яка містить довершені моральні якості; образ найбільш цінного і величного в людині, що дає змогу молодій людині формувати власну досконалість. Прояви конкретним педагогом своїх життєвих ідеалів особливо важливі тепер, коли у зв'язку з історичними змінами, соціальними катаклізмами зникли певні ідеали, які мали здебільшого фальшивий характер, а нові, справжні ідеали ще не повною мірою утвердились у нашому житті. Залишати молоде покоління без істинних ідеалів-маяків — штовхати на шлях розчарування, пасивності — означає призвести його до духовної деградації.
Важливими чинниками, які забезпечують моральне зміцнення і підкріплення процесу прояву майстерності педагога, є його совісність, чесність, справедливість і об'єктивність. Молодь особливо чутливо ставиться до цих якостей педагога і боляче реагує, коли їх немає або вони недостатньо виражені. Сумління — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Чесність характеризує особистість з погляду її готовності підтримувати і відстоювати гідність, репутацію — особисту чи колективу, членом якого вона є. Совісність і чесність виконують регулятивну функцію у життєдіяльності людини, її спілкуванні з іншими людьми.
Другим модулем педагогічної майстерності є професійні знання, передусім "своїх" фахових дисциплін. Вихованці високо цінують педагога, який володіє глибокими знаннями із дисциплін свого фаху, виявляє обізнаність із спорідненими дисциплінами, є науково ерудованим. Без цього марно говорити про становлення майстерності педагога. У сфері педагогічної діяльності ми стикаємося з дивним парадоксом: кожна людина з раннього віку і до завершення професійної підготовки перебуває під постійним педагогічним впливом, є учасником педагогічного дійства, ознайомлюється з низкою педагогічних і психологічних понять (увага, пам'ять, почуття, навчання, принципи, методи, засоби навчання і виховання), бере участь у реалізації певних педагогічних технологій. Це призводить до сліпого копіювання певних педагогічних дій без розуміння їхніх наукових засад, що породжує так зване педагогічне дилетантство, зверхнє ставлення до психологічних і педагогічних наук.
Важливою передумовою становлення професіоналізму і педагогічної майстерності вчителя є наявність у нього потрібних соціально-педагогічних якостей і психолого-педагогічних умінь. При цьому варто зважати на те, що соціально-педагогічності якості — це результат виховного впливу на особистість з раннього дитинства в сім'ї, освітньо-виховних закладах та ін. Ці якості частково входять до змісту професіограми педагога-вихователя. Професіограма — це перелік якостей особистості, необхідних для успішного виконання функціональних обов'язків стосовно конкретної професії. Професіограми не є сталими моделями. Серед якостей особистості вихователя, що мають превалювати у процесі становлення педагогічної майстерності та професіоналізму, особливе значення має педагогічний такт. Педагогічний такт — це почуття міри у процесі спілкування з людьми з урахуванням їх конкретного фізичного і передусім психічного стану. Вияв педагогічного такту є важливою умовою ефективності впливу педагога на вихованця. Педагогічний такт ґрунтується на глибоких знаннях психології вихованців, їх індивідуальних особливостей. "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як вивчав теорію педагогіки, — писав К.Д. Ушинський, — ніколи не буде добрим вихователем-практиком, є по суті не що інше, як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові, і, словом, всім тим особам, які так чи інакше думають впливати на душі інших людей" [14:с.154]..
Тактовність є виявом рівня сформованості педагогічної культури вихователя, передумовою вияву у своїй душі "вільних валенсій", які притягують до себе вихованців. Це чутливий інструмент упередження міжособистісних конфліктів, яскравий показник прояву педмайстерності. Оскільки кожна людина, яка сповідує засади загальнолюдської і професійної культури, має володіти педагогічним тактом, вчитель у процесі спілкування з учнями, розв'язуючи різноманітні педагогічні завдання, має виявляти яскраві зразки тактовності.
Важливим змістовим модулем у структурі становлення педагогічної майстерності учителя-вихователя є комплекс психолого-педагогічних умінь.
Чільне місце у структурі педагогічної діяльності вчителя взагалі та у становленні його майстерності займає такий змістовий модуль, як педагогічна техніка. Поняття "педагогічна техніка" є порівняно новим утворенням у педагогіці. У цьому понятті слово "техніка" необхідно сприймати відповідно до його первісного значення. Воно означає вправний, досвідчений, вмілий; розкриває дещо ширший спектр цього поняття — мистецтво, майстерність. Сучасні словники таким чином розкривають сутність означеного поняття: "Техніка – сукупність засобів і знарядь, що застосовуються в суспільному виробництві пі призначені для створення матеріальних цінностей; сукупність прийомів, навиків, що застосовуються в певному ремеслі, мистецтві" [11:с. 108].
Такі тлумачення слова "техніка" дещо відводять нас від звичного розуміння цього поняття, пов'язаного безпосередньо з машинами, механізмами, і наближають до вживання його в нематеріальній сфері діяльності. Таким чином, будемо виходити із поняття "техніка" як сукупності засобів, прийомів, навичок, що ними користуються у навчально-виховній роботі.
Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вихователя, спрямованих на ефектнішу реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем чи колективом у цілому відповідно до поставленої мети навчання та виховання з урахуванням конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов.
Педагогічна техніка включає низку специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога. Серед них варто виділити такі:
—уміння педагога одягатися з урахуванням особливостей професійної діяльності, стежити за своїм зовнішнім виглядом;