Зазначимо, що розвиток архітектури в Україні відзначається поєднанням впливу різних стилів з формуванням національних традицій.
(3 книги «Українська культура»)
Що таке архітектура?
Архітектура – це мистецтво проектувати, будувати і прикрашати будівлі. Твори архітектури – і гігантські піраміди, і величні храми, і суворі фортеці, і витончені палаци, і скромні альтанки, і багато-багато інших споруд.
Архітектор прагне створити довершений художній образ, і неважливо, чи йде мова про палац, а чи про склад. Давні римляни, наприклад, зуміли перетворити в справжній шедевр архітектури навіть водопровід. Через абстраговані уявлення: незграбність і легкість, громіздкість і стрункість, суворість і декоративність – архітектура передає образи людини і світу, який її оточує.
Міцність, користь і краса, без сумніву, складові частини витворів архітектури, тому що навіть найрозкішніший палац створюється для того, щоб у ньому жили.
Пам’ятник архітектури не може існувати в штучному музейному просторі як картина або скульптура. І справа не в тому, що розміри і маса споруди не дозволяють вивезти їй будь-якому колекціонеру. Наприклад, кріпосні брами міста Вавилона було переправлено в Берлін і вміщено під музейні склепіння.
Складність виявляється в іншому: архітектурний пам’ятник тісно пов’язаний з навколишнім світом, і неможливо розірвати цю єдність. Це в повній мірі відчули європейські архітектори початку ХІХ ст. Захоплені мистецтвом майстрів Давньої Греції, спробували точно відтворити шедеври античності. Однак архітектори не врахували, що і яскраве південне сонце, яке освітлює теплий, золотисто-жовтого відтінку мармур, і сірокам’яний пейзаж, і навіть запахи моря і степових духмяних трав були невід’ємною складовою краси грецьких пам’ятників.
Архітектура сама здатна змінювати зовнішнє оточення. Давньоруські архітектори вміли, на диво, «вписувати» свої витвори в навколишню природу. Невелика церква могла додати звичайному середньоросійському пейзажу закінченість художнього твору.
Така архітектура, що пов’язує з організацією природного середовища і створенням садово-паркових ансамблів, отримала назву ландшафтної. Її ідеальним втіленням став Версаль, палац французьких королів, у архітектурі якого було враховано навіть рух сонця. Перші його промені освітлювали королівську спальню, а останні – Великий канал і головну алею парку.
Прагнення до гармонії тіла і духу також відбилося на вигляді архітектурних споруд.
Урочистість і ствердження могутності влади простежуються в римських тріумфальних арках. Містичний порив душі, що спрямовується до Бога, – в готичних соборах. Творці храмів епохи Відродження намагалися відповідно до уявлень свого часу передати мовою архітектури упорядкування Всесвіту.
(З книги «Світ мистецтва»)
Десятинна церква
З Подолу і берегів Дніпра було видно Десятинний храм. Він неначебто виростав з гущавини дерев, мовби вінчав місто Кия. Перед мандрівником, що наближався до Києва суходолом чи водою, він постав, як дивне видіння. «Дивен храм, у світі такого немає,» – говорили про нього.
Розкішний собор не поступався перед кращими європейськими зразками, і залишки будівельного матеріалу та орнаменту засвідчують, що Десятинний храм був оздоблений не гірше від Ярославової Софії. На диво, тут виявили грецький мармур, і кримську яшму, і карпатський шифер. Творці храму звели його з легкої цегли, стіни розмалювали червоною фарбою, навкруг вікон і дверей виліпили з білої глини пальмове гілля і виноградні грона, дах покрили хвилястою білосніжною черепицею. У голубизні неба світились позолочені хрести шоломоподібних бань.
Всередині над престолом був викладений зі смальти образ Богородиці. Вона стояла в синьому царському одязі й темно-червоних черевиках на зеленому постаменті, високо піднявши руки. Бліде обличчя Богоматері, смутні очі були дуже простими, звичайними, людськими.
Цікаве походження назви храму. За переказами, князь Володимир, оглянувши споруджену церкву, був зачарований її красою. Він сказав: «Я вражений тим, що побачив». Відтоді велів давати на храм десятину свого доходу. Так і став храм Богородиці називатися Десятинним.
(За М. Міщенком)
Чим відомий собор Святої Софії у Києві?
У кінці тридцятих на початку п’ятдесятих років XI століття за вказівкою великого князя Київського був зведений найвеличніший і найзнаменніший з усіх українських храмів – собор Святої Софії, що значить Премудрості Божої. Це – найграндіозніший з усіх відомих у наш час соборів візантійської традиції.
Для архітектури собору Святої Софії характерні тріумфальність і святковість, пов’язані із затвердженням авторитету князя і могутності молодої держави.
Собор мав незвичайний купол у центрі, перед вівтарем, де на мерехтливому золотому фоні сяють давні мозаїки. У одинадцятому столітті Софійський собор був тринадцятикупольним, але пізніше зазнав серйозної перебудови і кількість куполів, на жаль, зменшилася.
Кількість верхів церковної будівлі в давньоруській архітектурі мала глибоке символічне значення. Тринадцять куполів символізували Ісуса Христа і дванадцять апостолів. Чотири верхи, найближчі до центрального, нагадували про чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Христос Вседержитель розташований в куполі Неба. У вівтарі, на центральній стіні, зосереджена і сувора фігура Богоматері.
Якщо давні фрески ледь-ледь проступають на стінах собору, то мозаїки, виконані з кольорового непрозорого скла-смальти такі ж яскраві, як і багато століть тому.
(3 книги «Світ мистецтва»)
Словниковий диктант
Бароко, мистецтво, узвишшя, церква Успіння Пресвятої Богородиці, кам’яний храм, Софійські Золоті ворота, суміш, тринадцятикупольна, дванадцять, дерев’яна, Києво-Печерська лавра, багатство, західноєвропейський стиль, середньовіччя, інтер’єр, різьблення, нетесаний камінь, скріплюючий розчин, вікна-бійниці, укріплення-вежі, готський, магдебурзьке право (самоврядування), символіко-алегорична, міжповерхові, обрамлення, кафедральний собор, вежа-дзвіниця, контрастні масштаби, у середині каплиці, рельєфи, тераси, пізнього рококо (бароко), наддніпрянська, павільйони, майстрами не збудовані, кольорова гама, півколони, численних, антидемократичний, міста-заповідники, спроектував, інвентаря, ззовні, в’їзні ворота, піддашок, півкругляки, авгієві стайні, якнайбільший, час від часу, трипільська культура, П – подібний, по-іншому, в цілості.
Пояснювальний диктант
1. У 70-х роках створено міста-заповідники: Львів, і Луцьк, і Кам’янець-Подільський, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький.
2. Перший кам’яний храм Русі, церква Богородиці Десятинної, зведений візантійськими майстрами на замовлення Володимира Великого, який започаткував традицію кам’яного культового будівництва і певною мірою визначив його особливості.
3. Термін «романський стиль», як відомо, введений у XIX ст. і означає художній стиль, що панував у Західній Європі та деяких країнах Східної Європи у добу середньовіччя (Х-ХП століття).
4. Ренесанс – архітектурний стиль, для якого характерні такі риси: урівноваженість композиції, міжповерхові членування, розвинений каркас. обрамлення вікон та дверей, архітектура пілястри (колони) – вертикальний виступ стіни, обрамлений у вигляді колони.
5. Найцінніше досягнення бароко – це ансамбль святого Ігоря, зведений на вершині пагорба, і складається з собору монастирських келій, палацу митрополитів та тераси з парадними сходами.
6. Оборонна забудова 18 століття – це один із ранніх зразків професійної архітектури, що встановився у І тис. до н.е.
7. Матеріал і конструкція, масштаб і форма, пропорції і ритм – всі ці виразні засоби властиві не тільки архітектурі, але і, наприклад, скульптурі.
8. Стиль архітектури, як і інших видів мистецтва, – це, з одного боку, зовнішня форма, художній образ, архітектура, з іншого – відбиття уявлень певної епохи.
9. Наприклад, гігантський фасад Версаля, протяжність якого не перевищує півкілометра, має переважно горизонтальний напрям розвитку.
10. Стиль епохи – це, передусім, стиль архітектури.
11. Мечеть «Купол скелі», що знаходиться в Єрусалимі, – найважливіше святилище ісламу.
12.В італійській архітектурі ХІ-ХП століть не було стилістичної єдності.
13. Якби Пізанська вежа не нахилялася, стояла суворо вертикально, як всі інші вежі на світі, слава її обмежилася б, мабуть, лише вузьким колом архітекторів й істориків.
14. Інтер’єр собору Святого Петра, безсумнівно, перший приклад крупномасштабного інтер’єру в стилі бароко.
3. Декоративно-прикладне мистецтво
Історія народної вишивки в Україні
Вишивка – поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узір та зображення виконується ручним або ж машинним способом на різних матеріалах: тканині, шкірі, повсті, – лляними, бавовняними, шовковими нитками, а також бісером, перлами і коштовним камінням.
Цей вид мистецтва виник давним-давно, корені його сягають вглиб віків. Мабуть, ми ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узори красу рідної природи, свої переживання та відчуття, тому що з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час цього, безперечно ж, від Бога мистецтва.
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт навесні та взимку.
За народними традиціями, готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Заможніші дівчата готували собі 50–100 сорочок з тонкого виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, в майстерності вишивання. Одяг – характеристика майстерності дівчини, її працьовитості, і поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку.