Народні звичаї і традиції як засіб екологічного виховання молодших школярів (стр. 10 из 13)

Експериментальне дослідження проводилося на базі 3-х класів Бояницької ЗОШ І ступеня Сокальського району Львівської області.

Формуючим експериментом було охоплено 23 учні експериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 24 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання.

Плануючи процес екологічного виховання на уроках "Я і Україна. Я і природа", ми враховували необхідність наступних дій:

визначення місця і функцій процесу екологічного виховання у структурі уроку;

передбачення методичних та практичних труднощів, які можуть виникнути під час роботи;

визначення змісту, обсягу та форми екологічно спрямованих завдань;

планування процесу екологічного виховання через подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершеними частинами;

підбір наочного дидактичного матеріалу (гербаріїв, колекцій, роздаткових та інструктивних карток), таблиць, схем, слайдів тощо;

обґрунтування раціональних способів перевірки навчальних завдань.

Характеризуючи результати зрізу знань учнів, ми визначили такі критерії оцінювання рівнів засвоєння знань молодшими школярами:

а)"високий рівень"

учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриває зміст завдань, розуміє на доступному рівні основні поняття, знає традиції народного календаря і пов’язує їх із своїми спостереженнями;

висловлені твердження на теми екології ілюструє прикладами з власних спостережень;

без допомоги вчителя аналізує, порівнює, застосовує на практиці набуті знання з народних екологічних традицій;

легко робить необхідні висновки про необхідність і доцільність охорони природи засобами народних природоохоронних традицій;

відповіді чіткі, логічно завершені, носять творчий характер.

б)"достатній рівень"

Відповідь в основному задовольняє вимоги "високого рівня", але учень:

при викладі матеріалу з проблем екологічних традицій припускається незначних помилок;

йому важко ілюструвати відповідь прикладами з власного досвіду;

переважає інколи поверхнева обізнаність у сфері екологічної діяльності, нерозуміння суті традиції;

робить неповні узагальнення та висновки.

в)"низький рівень"

знання навчального матеріалу поверхневі, формальні;

учневі важко самостійно підтвердити відповідь прикладами з життя;

відповідь непослідовна, фрагментарна, неточна;

неспроможність самостійно дати відповідь на запитання.

Аналіз результатів констатуючого експерименту показав, що рівень знань учнів контрольного та експериментального класів на початку дослідження відповідає достатньому рівню навченості, відповідно 50 та 51% від загальної кількості (таблиця).

Таблиця. Рівень засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту (у %)

Класи	Високий рівень	Достатній рівень	Низький рівень
Е	35	52	13
К	13	58	29

Аналіз результатів формуючого експерименту показав, що рівень знань учнів експериментального класу наприкінці дослідження відповідає високому рівню навченості, а контрольного - середньому і лише незначно підвищився - відповідно 84 та 57% від загальної кількості (діаграма).

Діаграма. Рівні засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту

У таблиці наведені результати виконання учнями 3-х класів (експериментального і контрольного) навчально-пізнавальних завдань екологічного спрямування на формуючому етапі експерименту. Дані таблиці свідчать про те, що в учнів експериментального класу вищий рівень екологічної культури, ніж в учнів контрольного класу.35% і 52% учнів експериментального класу виконали завдання відповідно на високому і достатньому рівнях, що на 22% більше і на 6% менше, ніж у контрольному класі. Проте в експериментальному класі спостерігається закономірність: учні з достатнього рівня знань наприкінці експериментального дослідження перейшли на високий рівень, а з низького - у середній. В контрольному класі відчутних зрушень не відбулося.

Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів у процесі навчальної діяльності.

Отже, надзвичайно багаті можливості для формування ціннісних орієнтацій дітей криються в народних традиціях спілкування з природою:

естетична цінність природи, її середовища, кольорів, звуків;

задоволення від пізнання законів її життя, що розвиває уявлення про пізнавальну цінність природи;

сприятливий вплив природи на організм людини, що формує гігієнічну цінність природи;

практична цінність природи як джерела речовин і енергії рослин дня організмів.

Організоване таким чином екологічне виховання в цілому набуває спрямованості на забезпечення умов інтелектуального і духовного розвитку особистості дитини, її творчої самореалізації та набуття нею екологічної свідомості та екологічної культури.

Висновки

Отже, екологічне виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Структуру екологічної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого-виховної роботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу. Також серед якостей, що характеризують екологічну культуру особистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи.

Виявлено, що екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості. При цьому екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів, засіб розвитку екологічної свідомості та засіб формування практичних навичок у сфері охорони природи. Системна діяльність в галузі охорони природи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху. При цьому, пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі.

В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції екологічного виховання засобами народних природознавчих традицій, а саме: теоретико-методологічна, що зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народних природознавчих традицій. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчих традицій виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов'язана із спостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу на основі народних екологічних знань; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.