Зміст
Вступ
Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій
1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання
1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів
1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів
Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій
2.1 Організація та зміст експериментального дослідження
2.2 Ефективність експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Формування нової національної стратегії освіти не може не враховувати тисячолітній досвід екологічного виховання молодших поколінь. Етнічна ментальність нашого народу довела потужні внутрішні можливості українства до самоорганізації та самозбереження. Саме "в цих категоріях духовності закладено феномен виживання українців у найнесприятливіших історичних умовах" [20, 41]. Наш народ не лише зберігся як одна з найчисленніших спільнот Європи, а й виборов свою державність у жорсткому протистоянні сильнішим сусідам. Тож, "розглядаючи в історичній ретроспективі екологічний аспект освітньої діяльності українців, маємо на меті визначити найважливіші чинники життєстійкості етносу, її культуротворчу роль, показати роль моралі, сакральних факторів у дотриманні екологічної рівноваги, важливість урахування етнічного і національного в навчально-виховному процесі як умови природовідповідної педагогічної діяльності" [55, 45].
В радянські часи методологічною універсальною основою всіх наук було проголошено "діалектичний матеріалізм" [8, 46]. Все те, що не вписувалось у його схему, вважалося хибним і не мало права на існування та розвиток. Волею будівників комуністичного майбутнього вітчизняна педагогічна наука була виключена із світового контексту, а особистість стала предметом небаченого експерименту над своєю соціальною природою [37, 8]. Із спадщини Я.А. Коменського, Й. Песталоцці, А. Дістервега, Д. Локка, Ж. - Ж. Руссо, К.Д. Ушинського та інших педагогів і вчених на широкий загал видавалося лише те, що було вигідне пануючій системі. Творча спадщина Григорія Ващенка взагалі була приречена на забуття, а видатні школи українського народознавства заперечувалися. Важко уявити народ без його історичної спадщини - традицій, звичаїв, вірувань. Зокрема, "для українців ідеальне є першоосновою ментальності" [57, 38]. Тож без дослідження пласта української культури, пов'язаного з екологічним вихованням, розвитком екологічної культури підростаючого покоління, неможливо уявити цілісну картину освітнього процесу.
Прогресивний розвиток суспільства став можливим завдяки спільним фізичним і духовним зусиллям усього роду, які нагромаджувалися сотнями поколінь. Великий екологічний досвід - витвір суспільної свідомості далекого минулого - лежить в основі української етнопедагогіки, фольклору і традицій. Саме "етнопедагогіка максимально співвідносна дії закону відповідності етносу географічному середовищу і в побудові оптимальних національних педагогічних систем і моделей школи може бути рушійною силою" [60, 14].
Екологічну культуру вчені визначають як "засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки" [68, 38]. Структуру екологічної культури особистості складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [30, 17]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки.
Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Тому народні природознавчі традиції охорони довкілля є дієвим засобом формування екологічної культури у дітей молодшому шкільному віці.
Проблеми екологічного виховання та формування екологічної культури школярів у процесі використання народних природознавчих традицій досліджували класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [63], К.Д. Ушинський [66] та ін.), сучасні педагоги (В.П. Горощенко [12], Н.С. Жесткова [18], Л.І. Іщенко [22], А.І. Кузьмінський [34], Н. Є. Мойсеюк [42], М.М. Фіцула [67] та ін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [3], О.М. Варакута [5], О.Л. Іванова [20], С.К. Іващенко [21], С.С. Клименко [26], Н.С. Коваль [28-29], І.М. Коренева [33], О.З. Плахотип [51], Н.О. Пустовіт [53], О.Н. Химинець [68] та ін.), вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [4], О.А. Гаври-ленко [10], Ю.І. Рева [55], Л.К. Різник [56], Л.М. Руденко [57], А.О. Степанюк [61], О.І. Ткаченко [65], Н.В. Хлонь [69], З.А. Шевців [71] та ін).
Проте аналіз вищенаведених праць показав, що проблема екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в них розкрита неповно, фрагментарно або в контексті загального екологічного розвитку особистості. Тому необхідність удосконалення процесу екологічного виховання на уроках у початкових класах у процесі використання народних звичаїв і традицій зумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження.
Об’єкт дослідження - екологічне виховання молодших школярів в процесі навчально-виховної діяльності.
Предмет дослідження - використання народних звичаїв і традицій як засобу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методики екологічного виховання молодших школярів на основі використання народних звичаїв і традицій у процесі навчальної діяльності.
Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчальної діяльності забезпечити практичне використання народних звичаїв і традицій, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класів підвищаться.
Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:
Розкрити сутність та структуру екологічного виховання учнів.
Розкрити шляхи екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку на основі використання народних звичаїв і традицій.
Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження - теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація й узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем екологічного виховання учнів) та емпіричні (педагогічне спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту).
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо оптимізації процесу екологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи - 75 сторінок.
Екологія (гр. оikos - дім, родина) - наука, що "вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами" [35, 19]. Це - "наука про організми в себе вдома" [23, 40]. У сучасній науці поняття "екологія" характеризується "єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей" [51, 37]. Тому "екологічна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності" [23, 41].
Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і т. ін. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.
Екологічну культуру вчені визначають як засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки [33, 17].
Структуру екологічної культури особистості складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [23, 40]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них "системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки" [23, 41].
Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [35, 20].