Утворюються ... .
Скласти коротку відповідь-міркування, обгрунтування школярам допомагають таблиці-пам'ятки. Наприклад:
Доведи, що ялина — дерево.
Розмірковуй так: у всіх дерев одне високе тверде стебло — стовбур. У ялини ..., отже, це дерево.
Наголошували ми й на тому, щоб учитель залишав поле для творчості кожного і не сприймав ініціативу, самостійність як порушення. Учні розуміли необхідність і значимість як дотримання правил, так і творчого підходу до виконання завдань. Поняття «по-своєму» перестало вживатися у негативному розумінні, не призводило до зниження оцінки. Молодші школярі звикали до того, що виявляти ініціативу і самостійність – це добре. У навчальну діяльність, як необхідний, увійшов і мотив обов’язку. Діти повинні були доводити справу до кінця. Схвалювалася лише робота, виконана повністю, із врахуванням всіх вимог вчителя. Протилежний факт повідомлявся усьому класу. Це значно підвищило значимість і дійову роль введеного нами мотиву. Мотив обов’язку (необхідність доведення розпочатої справи до кінця) вводився на всіх уроках, що мусило стабілізувати прояви самостійності школярів, виховувати звичку завжди завершувати розпочате. Ця умова стосувалася різних за змістом навчальних завдань – цікавіших і менш цікавих. Учні поступово усвідомлювали потребу виконувати те й інше.
Ми завжди схвалювали готовність дитини виконати навчальне завдання самостійно. Але позитивну оцінку міг одержати лише той, хто виявив при цьому точність, охайність, сумлінність. Як відомо, одним школярам легко виконати завдання самостійно, іншим треба докласти чимало зусиль. Учитель зважав на це і враховував, оцінюючи здібність і старанність, забезпечуючи у такий спосіб індивідуальний підхід до виховання школярів.
Як відомо, у молодшого школяра слабо розвинені самоконтроль і самоорганізація діяльності: він ще не звик підпорядковувати свою активність певній меті, переборювати труднощі, не відволікатися. Особливого значення у вихованні дитячої самостійності тут набуває роль дорослого. Провідне місце у цьому процесі належало вчителеві як організаторові. Основна психологічна установка – спрямованість на свідому поведінку дітей.
Щоб забезпечити оптимальні умови організації навчальної діяльності у формувальному експерименті, необхідно було правильно розподілити функції між дорослими і дітьми. На важливість керівництва вказує багато вчених, називаючи його провідною умовою розвитку самостійних умінь.
Прямих вказівок і безпосереднього показу способу дії (підміни зусиль учня допомогою вчителя) не практикували. Які з видів допомоги доцільніші дитині визначалися залежно від рівня самостійності.
Ми поставили за мету внести корективи у кожен з етапів навчальної діяльності: коли завдання пояснювалося й сприймалося дитиною та коли робота виконувалася нею і оцінювалася класоводом. Спочатку вчитель спрямовував діяльність вихованців. І це не випадково. Адже школяр тільки тоді активно включається в роботу, коли поставлені завдання будуть не лише зрозумілі, а й відповідно сприйняті.
Отож вчитель надавав особливого значення як змісту, так і формі пояснень тих чи інших завдань. Звертав увагу на те, чи кожен учень налаштований на роботу, чи впевнений в успіхові.
Великі можливості для співробітництва вчителя з класом мав виконавчий етап роботи.. У програму дослідження входила організація стимулюючих впливів на завершальному етапі роботи – в момент оцінювання кожним учнем своїх досягнень. Ми вчили дітей об’єктивно оцінювати результат, одержаний в процесі їх самостійних зусиль: наскільки він відповідає поставленій учителем меті (повнота, точність виконання, охайність, наявність творчих елементів), якими зусиллями дістався.
Практика свідчить: більшість молодших школярів при оцінюванні своєї роботи найчастіше обмежується загальними висловлюваннями. Закінчивши роботу, кожен учень міг орієнтуватися на те, виконав він все чи ні, орієнтуватися на схему тих вимог і правил, які мав обов’язково дотримуватися, чи зробив щось по-своєму. Так з кількох оцінювань формувалася оцінка власної роботи. Відтак у ході експерименту учень не лише самостійно виконував завдання, а й оцінював його.
Готуючись до проведення самостійних робіт, учитель систематично урізноманітнював форми їх проведення (див. додаток А). Наприклад, на уроці читання активно використовувалося вибіркове читання тексту; знаходження та читання головної думки тексту; читання окремих частин, слів, висловів, що характеризують дійових осіб, героїв; читання речень, що пояснюють заголовок твору та ін.
На думку вчителів-практиків, ознайомлення молодших школярів з новими темами, правилами, поняттями дуже важливе для того, щоб відбувалося одночасне засвоєння і способів використання вивчених правил.
Щоб учні правильно виконали самостійні завдання, ми давати їм чіткі настанови (пам’ятки, алгоритми) щодо послідовності роботи. З ними вчитель поступово ознайомлював учнів, прагнучи зробити їх надбанням власного досвіду кожної дитини. Спочатку пам’ятка використовувалися під час фронтальної роботи. Згодом її пропонували як інструкцію до самостійного розв’язання задач. Опрацьовуючи новий матеріал, використовую алгоритми, за допомогою яких одні учні опановують дії на рівні автоматизму. А для інших дітей картки із записами продовжують слугувати опорою для міркувань і на наступних уроках.
Картка 1.
28-3
1. Заміни множене сумою розрядних доданків:
28 = 20+8
2. Помнож на 3 кожний з доданків цієї суми:
(20 + 8)-З
3. Додай одержані добутки:
60 + 24.
Учні відпрацьовують кожний етап, спочатку виконуючи дію розгорнуто. Згодом переходять до скороченої форми міркування.
Картка 2.
28-3
1. Заміни множене сумою розрядних доданків:
28 = 20 + 8
2. Помнож суму на число:
(20+ 8). З
Картка 3.
28-3
1. Заміни множене сумою розрядних доданків:
28 = 20+8
2. Помнож цю суму на число. Вказівка: помнож на число кожний з доданків, а одержані результати додай,
20-3 = 60 8-3 = 24 60+24 = 84
Алгоритм у навчанні, як відомо, являє собою чіткий опис прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв’язання багатьох однорідних завдань. Алгоритмічні приписи визначають найдоцільнішу послідовність розумових і практичних дій і цим самим привчають дитину міркувати правильно й економно.
Для навчання дітей „діяти за правилом” найдоцільніше виділяли час, коли новий вид роботи вводився вперше. А щоб це не було формального характеру, основним методом було не пояснення вчителя, а приучування дітей користуватися алгоритмом під час виконання завдань. Спочатку під керівництвом учителя, а потім і самостійно, учні виконували за алгоритмом аналогічні й нові завдання. Загальні алгоритми тривалої дії оформляли у вигляді настійної таблиці – пам’ятки ( алгоритм застосування правила про ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, визначення будови слова, відмінкових закінчень; алгоритми розв’язування задачі; ділення багатоцифрових чисел тощо).
Роз’єднання правила або способу дії на ряд послідовних операцій допомагало учням свідомо користуватися ними під час самостійного виконання завдань, сприяло організації розумових і практичних зусиль учнів.
З цією метою на етапі первинного закріплення матеріалу часто використовувалися нескладні алгоритми виконання самостійних завдань чи вправ у вигляді такого зразка:
Картка-інструкція
1.Уважно прочитай групи слів: яблуко червоне, рідна мати, хмаринки голубі, зелений дуб.
2.Вибери і запиши слова, що відповідають на питання який?, яка?, яке?
3.А потім працюй так:
а)визнач число записаних слів (один-багато);
б)яку пару слів ти не вибрав і поміркуй чому?
4.Склади групи слів, пов’язані зі змістом, добираючи потрібні іменники з довідки:
Золота ___, золотий______, золоте ___. Слова для довідки: годинник, осінь, яйце.
Під час проведення самостійних завдань використовувалися картки для індивідуальної роботи. Наприклад, формуючи уявлення про іменник, за допомогою картки другокласники виконували завдання різного рівня складності, закріплювали набуті знання та здійснювали самоконтроль:
Карта № 1
1.Прочитай слова: учитель, зелений, батько, книжка, учить, трактор.
2.Знайдіть слова, що називають особу, предмет. Для цього:
а)постав запитання для кожного слова;
б)вибери слова, що відповідають на питання хто?, що?;
в)яка слово зайве?
3.Запиши вибрані слова.
Складність та тривалість самостійної роботи на уроці залежала від рівня навчальних здібностей учнів, готовності до самостійної роботи, кількісних показників. Плануючи роботу з учнями, ми визначали місце самостійної роботи в загальній структурі уроку, передбачали труднощі, які можуть виникнути під час роботи, правильно відібрали зміст, форму та обсяг завдань.
Результативність самостійної роботи значною мірою залежала від мети, способу постановки завдань, рівня складності та дидактичного призначення. Якщо учням пропонувалося самостійно вивчити новий матеріал, то вчитель подавав детальний інструктаж щодо його вивчення. Організовуючи індивідуальну самостійну роботу з учнями різних класів, ми використовувати картки із завданнями, де чітко вказувався порядок поопераційного чи поетапного виконання дій, що націлювали на послідовність роботи. Наприклад, на уроках математики подавався зразок виконання послідовності дій учня під час розв’язування задачі:
1.Позначаю шукане число.
2.Складаю вираз.
3.Розвязую його.
4.Пишу відповідь.
5.Перевіряю відповідь за умовою задачі.
Для учнів із зниженими навчальними здібностями ми використовували гнучку систему завдань, чітких алгоритмів, які допомагали спрямувати думку дитини, зосередити її на головному, в результаті чого розвивалося логічне мислення, зростав інтерес до навчальної діяльності, прагнення до знань. Для прикладу, на уроках читання корисними були алгоритми такого змісту: