3. Ступінь новаторства педагогів і колективу навчального закладу.
У результаті оцінювання ступеня новаторства кожен педагог може бути проатестований як педагог-«новатор», педагог-«передовик», педагог-«помірний», педагог-«передостанній», педагог-«останній». Безперечно, така класифікація значною мірою умовна, оскільки у структурі особистісних якостей, стилі діяльності педагога наявні елементи інших класифікаційних груп. У цьому разі йдеться про виражену домінанту якостей.
Педагоги-«новатори». До цієї групи належать педагоги з яскраво вираженим новаторським духом, які завжди першими охоче сприймають нове як позитивне. Вони вміють розв'язувати нестандартні завдання, часто самі створюють і розробляють педагогічні інновації.
Педагоги-«передовики». Вони першими здійснюють практичну, експериментальну перевірку інновації у своєму закладі, підхоплюють інновації, впроваджені в інших навчально-виховних закладах.
«Помірні» педагоги («золота середина» ).До інновацій вони ставляться стримано, не поспішають їх впроваджувати, водночас намагаються не бути у цій справі серед останніх. Як правило, такі педагоги розпочинають інноваційну діяльність після того, як нове сприймуть колеги.
Педагоги-«передостанні». Цю групу утворюють педагоги, які передостанніми наважуються на інноваційну діяльність. Нове вони сприймають, переконавшись в утвердженні щодо нього загальної позитивної думки.
Педагоги-«останні». Для стилю мислення, поведінки, професійної діяльності цих педагогів характерні традиційність, консервативні форми роботи.
Інноваційний потенціал навчального закладу залежить від кількості педагогів, які утворюють ці групи, і від співвідношення груп у структурі педагогічного колективу. Для з'ясування ставлення педагогів до нововведення керівник навчального закладу може вдатися до опитування за анкетою:
1.Які нововведення ви внесли у навчально-виховний процес за останні 1—3 роки? Що спонукало вас до цього?
2. На вирішення якої проблеми були спрямовані ініційовані вами нововведення?
3. Яких результатів ви досягли за допомогою нововведення? У навчанні та вихованні дітей:
— досягнуто кращих результатів;
— результати є такими, як попередні;
— результати гірші від попередніх;
— невідомо.
4. Які зміни відбуваються в діяльності дітей на заняттях (уроках) і в повсякденному житті? Внаслідок впровадження нововведення:
— діти стають активнішими;
— підвищується пізнавальна самостійність дітей;
— підвищується рівень пізнавального інтересу;
— інші зміни у розвитку дітей (назвіть які);
— немає змін.
5. Від участі в інноваційній діяльності ви очікуєте:
— особистого задоволення своєю працею;
— громадського визнання;
— зниження обов'язкової норми навчальних годин;
— пріоритетного становища (уваги) в колективі;
— матеріальної винагороди.
Аналіз відповідей на питання анкети дає підстави для висновків про інноваційний потенціал педагогічного колективу.
В управлінні інноваційною діяльністю важливо не тільки знати про відповідність її проміжних і кінцевих результатів сформульованій меті, а й за необхідності оперативно та компетентно з'ясовувати причину їх відхилень. Це означає, що контроль, аналіз та оцінювання впровадження нововведень тісно взаємопов'язані, без чого неможливе обґрунтоване здійснення коректив інноваційної діяльності.
Під час управління прогнозованими педагогічними інноваціями найважливішим є контроль за плановими результатами (на певний час, навчальний рік). Цінні для педагога-інноватора, керівника освітнього закладу і випадкові позитивні результати. За конкретним результатом роблять висновки про досягнуте.
Для контролю та експертного оцінювання результатів інновацій використовують спеціальні карти, що містять такі показники і норми:
Норми оцінювання:
— попереднє оцінювання на вході;
— оцінювання за проектом, концепцією (очікуване);
— оцінювання інших організацій (наприкінці навчального року);
— оцінювання експертами-спеціалістами (наприкінці навчального року);
— середня варіативна оцінка.
Показники:
1. Такі, що відображають результати навчально-виховного процесу:
— рівень здоров'я дітей і здорового способу життя;
— рівень виховання та навчання згідно з державними стандартами;
— рівень готовності дітей до навчання у школі;
— рівень використання різних методів навчання і виховання;
— рівень застосування різних форм організації навчально-виховного процесу.
Разом —
2. Такі, що відображають процес управління:
— рівень інформаційного забезпечення;
— рівень мотивації членів колективу: дітей, педагогів, батьків;
— рівень педагогічного аналізу;
— рівень прогнозування результату;
— рівень планування результатів;
— рівень організації;
— рівень контролю на діагностичній основі;
— рівень регулювання і корекції;
— додатковий показник: стиль управління на демократичній основі.
Разом —
Разом за 1 і 2 блоками —
Експертне оцінювання здійснюють за чотирибальною системою:
0 — критичний рівень;
1 — низький рівень;
2 — припустимий рівень;
3 — оптимальний рівень.
На підставі отриманих даних виставляють середню варіативну оцінку за всіма показниками, потім підсумовують усі оцінки і ділять на кількість показників за кожним блоком. Оптимальними є показники 75 % і вище; допустимими — від 50 до 74 %, критичними — 40—49 %.
Здійснений у такий спосіб аналіз дає змогу реально оцінити показники розвитку інновацій порівняно з вихідним рівнем, а також очікуваним за прогнозом і реальним на кінець навчального року.
Для остаточного аналізу інноваційної діяльності за показниками наявних у банку інновацій карт (1), а також карт, за допомогою яких здійснюють контроль і експертне оцінювання результату інновації (2), вибудовуються діаграми (графіки), які засвідчують певні тенденції в інноваційному процесі і є основою для прийняття управлінських рішень щодо його корекції.
Завдяки цьому на завершення навчального року оцінюють усі показники за картами 1 і 2 та виявляють фактори, що сприяли або заважали отриманню прогнозованих результатів інноваційної освітньої діяльності. Таке оцінювання називають оцінюванням результату і силового поля, оскільки до уваги беруть як одержані результати, так і внутрішні та зовнішні фактори організації інноваційної діяльності.
Результати експертного контролю та аналізу розглядають на засіданні педагогічної ради. Тоді ж за потреби затверджують програму регулювання і корекції інноваційного процесу, яка може містити, наприклад, такі заходи:
1. Нарада при керівникові. На ній доцільно заслухати повідомлення методиста (завуча) про підготовку до педради (січень-лютий); скоригувати розстановку кадрів на новий навчальний рік (березень-квітень); заслухати питання про готовність до педради за результатами минулого навчального року і про завдання (з урахуванням корекції нововведень) на новий навчальний рік (серпень).
2. Педрада. Вона має підбити підсумки нововведень за 1 півріччя (січень-лютий); проаналізувати підсумки роботи і визначити завдання педколективу на новий навчальний рік із переведення навчального закладу в режим розвитку (серпень).
3. Методична рада. До її компетенції у цій справі належить аналіз якості знань, умінь, навичок за нововведенням (вибірково — січень-лютий); тестування і діагностування за якістю інновацій (березень-квітень).
4. Батьківська рада навчального закладу. Програма передбачає її участь у контролі за нововведенням (січень-лютий); обговорення питання про надання допомоги навчальному закладу у впровадженні нововведення (березень-квітень); сприяння й допомогу у підготовці до нового навчального року (травень-червень); участь у формуванні скоригованого замовлення на новий навчальний рік (серпень).
Висновок
Для осмисленої, повноцінної участі педагога в інноваційній діяльності важливо, щоб він був не тільки її безпосереднім учасником, а й безпристрасним експертом на етапі її аналізу, що сприятиме реалізації його особистісного потенціалу, підвищенню загальної культури, актуалізації самооцінки і здійсненню самокорекції своєї діяльності.
У системі управління нововведеннями необхідно забезпечити всебічне і багатоаспектне вивчення інновацій (проектування, моніторинг, регулювання, корекцію), без чого неможливе компетентне визначення їх ефективності, доцільності наукового забезпечення та розповсюдження досвіду. Тому паралельно з інноваційним процесом має діяти ефективна система експертної роботи.
Література
1. Юсуфбекова Н.Р. Общие основы педагогической инноватики. Опыт разработки теории инновационных процессов в образовании – М., Образование, 2008 – 526с.
2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник – К., Академвидав, 2004 – 352 с.