Середній рівень можна визначити за такими критеріями: першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідування не викликає негативних емоцій; розуміє навчальний матеріал при умові його наочного та детального пояснення; засвоює основний зміст навчальної програми; самостійно розв’язує типові завдання; зосереджено та уважно виконує завдання, доручення, вказівки дорослих при наявності контролю; буває зосередженим лише тоді, коли зайнятий чимось цікавим для себе; готується до уроків та виконує домашні завдання майже завжди; суспільні доручення виконує добросовісно; дружить майже з усіма однокласниками.
Низький рівень ми можемо констатувати завдяки наступному: першокласник негативно чи індиферентно ставиться до школи; часто скаржиться на погане самопочуття; домінує поганий настрій; іноді порушує дисципліну; пояснений учителем матеріал засвоює фрагментарно; самостійна робота за підручником утруднена; при виконанні самостійної роботи не виявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому потрібен постійний контроль; систематичні нагадування та стимули як з боку вчителя, так і з боку батьків; зберігає працездатність і увагу при значних паузах для відпочинку; для сприйняття нового та розв’язування завдань за зразком потребує значної допомоги учителя та батьків; суспільні доручення виконує під контролем, без бажання, пасивний; близьких друзів не має; знає імена та прізвища лише частини однокласників.
Бачимо, що останні дві групи дітей потребують допомоги вчителя та батьків для того, щоб адаптуватися до школи, особливо це стосується останньої зі схарактеризованих груп дітей.
Які ж саме фактори соціального мікросередовища відіграють позитивну роль у адаптації дитини до умов шкільного навчання. Досліджуючи вказані проблеми шестилітніх школярів Я. Коломинський та Є. Панько схарактеризували ряд позитивних факторів на основі дослідження Г. Чуткіної, серед яких найбільш важливими можна назвати наступні: адекватна самооцінка власного становища , правильні методи виховання у сім’ї, відсутність у ній конфліктних ситуацій, позитивний статус дитини серед однолітків та ін.. біль наочно дане питання демонструє таблиця 1.
Таблиця 1
Позитивні фактори мікросфери
| Позитивні фактори соціальної мікросфери | % вибірки, що класифікує за вказаним фактором групу дітей з високим рівнем адаптації |
| Повна сім’я | 77,6 |
| Високий рівень освіти батька | 87,9 |
| Високий рівень освіти матері | 83,2 |
| Правильні методи виховання у сім’ї | 95,3 |
| Відсутність конфліктів через алкоголізм у сім’ї | 91,1 |
| Відсутність конфліктів у сім’ї | 94,4 |
| Позитивне ставлення до дитини вчителя підготовчого класу | 62,7 |
| Позитивне ставлення до дитини вчителя першого класу | 59,8 |
| Функціональна готовність дитини до школи | 86,9 |
| Позитивний статус дитини у групі до навчання у школі | 85,8 |
| Задоволення від спілкування з дорослими | 74,3 |
| Адекватне усвідомлення власного статусу у групі однолітків | 97,8 |
Вплив негативних факторів, за даними цього ж дослідження, має наступну градацію:
o неправильні методи виховання у сім’ї;
o функціональна неготовність дитини до школи;
o незадоволеність від спілкування з дорослими;
o неадекватне усвідомлення власного статусу у колективі;
o низький рівень освіти матері;
o негативне ставлення вчителя до дітей першого класу;
o конфліктні ситуації через алкоголізм у сім’ї;
o низький рівень освіти батька;
o конфліктні ситуації у сім’ї;
o негативне ставлення до дітей вчителя підготовчого класу;
o неповна сім’я[21, 19].
Результати дослідження педагогів та психологів доводять, що педагогічна корекція учнів які мають певні труднощі при оволодінні навчальною програмою відбувається в основному у процесі ігрової діяльності і її розвиваючий ефект значно кращий, ніж при додаткових заняттях з основних предметів.
Не менш важливу роль грає наступність методів роботи і педагогічного спілкування вихователів дошкільних закладів та вчителя початкової школи. Адаптація дитини до школи проходить не зовсім легко. Одним із негативних факторів несприятливої адаптації є різка зміна стилю спілкування педагога та учня. Навіть при позитивному ставленні до дітей вчитель досить часто використовує більш жорсткі, авторитарні методи педагогічного впливу. Такий спосіб спілкування сприймається дітьми як особисте неприйняття, що призводить до пасивності, подавляє ініціативу,самостійність, породжує невпевненість у собі (особливо у стисливих, замкнутих дітей).
Удосконалення роботи з дітьми шестирічного віку вимагає перегляду вчителями форм роботи з ними та форм педагогічного впливу. Назвемо ті форми, які виправдали себе на практиці та сприяють досягненню позитивних результатів:
1. Наради, семінари, конференції, педагогічні ради по обміну досвідом роботи з дітьми вихователів дитячих садків та педагогів початкової школи, які працюють з першокласниками.
2. Відвідування вчителями початкових класів дитячого садку, спостереження за організацією та керівництвом різноманітними видами діяльності дітей-дошкільників (ігровою, навчальною, трудовою, художньою, побутовою) та, відповідно, відвідування вихователями школи з наступним аналізом, обговоренням, обміном досвідом, повною характеристикою кожної дитини зокрема та групи (при умові, що у клас іде група дітей).
3. Встановлення зв’язків дитячого садку та школи може відбуватися і за умови спілкування школярів з вихованцями дитячих садочків: виховні заходи, різноманітні свята, спільні трудові справи, відвідування гуртків, творчі колективні роботи [21, 20].
На жаль не усі педагоги та вихователі використовують цей позитивний досвід, або використовують його лише частково.
1.3 Основні види діяльності шестиліток
Провідну роль у розвитку психіки дитини відіграє її власна діяльність. Зміна вікових етапів становлення психіки відбувається під впливом появи нової провідної діяльності. Саме в процесі провідної вікової діяльності здійснюються найважливіші зміни пізнання, почуттів, волі, характеру та ін.
Шестирічна дитина має у своєму репертуарі усі основні види людської діяльності – спілкування, гра, трудова діяльність, навчальна. Особливістю цього періоду її життя є зміна провідної діяльності, тобто гра поступово переходить у навчання. Розглянемо три домінуючі види діяльності учня першого класу – ігрову, навчальну та художню.
Ігрова діяльність. Дитяча гра – це те дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого так прагне дитина і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий світ дитини. За грою стоїть зміна потреб і зміна свідомості, гра містить у собі тенденції розвитку, оскільки вона є джерелом розвитку і створює зони найближчого розвитку. Якщо в зоні актуального розвитку дитина робить все самостійно, то в зоні найближчого розвитку дорослий допомагає дитині перейти у стадію актуального розвитку. У даній ситуації гра є тим дорослим, який допомагає дитині перейти на вищі щаблі розвитку [9, 5].
Шестирічна дитина захоплюється різними іграми: рольовими, рухливими, дидактичними. Рольовою грою прийнято вважати діяльність у якій діти беруть на себе ролі чи функції дорослих і в узагальненій формі відтворюють діяльність дорослих і стосунки між ними. Розвиток гри виявляється перш за все у зміні її сюжету та змісту. Провідний зміст гри шестирічної дитини вже не дії з предметами, а відтворення стосунків між людьми, виконання правил, які допомагають реалізувати узяту на себе роль (у кожної ролі є певні правила, взяті із навколишнього життя, скопійовані із стосунків світу дорослих).
Щоб схарактеризувати роль ігрової діяльності у психофізичному розвитку особистості, слід проаналізувати дослідження психологів та педагогів. Так, Л.С. Виготський вважав, що у грі дитини усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К.Д. Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби могли заглянути у неї вільно, адже в словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя» [49, 167]. Думку про розвивальні можливості гри конкретизує С. Рубінштейн: «Гра — це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [40, 264]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом. Отже, можна сказати, що будь яка гра є мотивованою та передбачає здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для неї переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.
Ігрова діяльність має певні особливості. На основі досліджень Г. Люблінської виділено наступне:
1. Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Вивчення початкових форм гри та її розвитку показує, що вона виникає на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами. Чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.