У молодшому шкільному віці більш стриманими виявляються дівчатка, а більш імпульсивними – хлопчики. Дослідники пояснюють це тим, що в дівчаток порівняно з хлопчиками більше домашніх доручень і обмежень.
Формування вольових якостей у молодших школярів залежить від того, як використовуються в керуванні ними переконання, зауваження, заохочення, стягнення та інші засоби впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, стягненнями веде до погіршення ставлення деяких учнів до їх навчальних обов’язків, зниження їх активності, виникнення лінощів та інших негативних вольових рис.
Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на волю і особливо на самоволодіння. Для деяких молодших школярів характерна нестриманість бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Негативно позначається на формуванні вольових рис характеру молодших школярів прагнення наслідувати інших, особливо “сміливих і відважних” однолітків, не розбираючись що у їхній “сміливості” і “відважності” добре і що погано. Природно, що моральні критерії у молодших школярів ще не досить визріли і тому їм потрібна допомога вчителя, батьків (В.А.Крутецький).
Виховувати волю дитини означає:
1. організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках;
2. формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до переборення труднощів у житті і праці;
3. виробляти звичку завжди і в усьому бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною;
4. прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі, тощо.
Молодші школярі піддаються навіюванню. Учні І-ІІ класів легко наслідують не тільки хороші, а й погані вчинки. У подоланні негативних вчинків важливу роль відіграють індивідуальна виховна робота з неофіційними лідерами груп та правильно поставлені дорослими вимоги до молодших школярів.
Правильно поставити вимоги – досить складна річ. Якщо не виявити терпіння, такту й оперувати лише наказами (зроби те, збігай туди і т.п.) то можна викликати негативізм. Вимоги тут мають визначатися не міркуваннями владної зручності, а перспективою виховання повноцінної людини.
Форма вимог буває різною: нагадування, заклик до дії, застереження, заборона. Всяка вимога мусить бути:
1. правильною, бо непродумані, нерозумні вимоги можуть лише зашкодити вихованню;
2. зрозумілою для учнів, до того ж висловленою коротко, бо багатослів’я знищує спонукальну силу і затемнює зміст;
3. посильною для дитини, бо непосильні вимоги призводять до невдач, породжують невпевненість і слабовілля;
4. безапеляційною, рішуче висловленою, без натяку на спрощування, яке шкідливо впливає на учня;
5. висловленою спокійним, доброзичливим тоном, цілком серйозно – крик, роздратованість, глузування неприпустимі, бо викликають протидію та інші негативні реакції (В.І.Абраменко).
У системі духовних цінностей важливе місце посідають мужність і сміливість. Молодших школярів хвилюють відвага, самовідданість, будять їхню думку, надихають на хороші справи. Вони уявляють себе безстрашними, незламними, рішучими, наполегливими, здатними на подвиг. Мужність і сміливість завжди високо цінувались. Адже тільки людина, якій вони властиві, спроможна досягти великої мети.
Мужність – якість особистості, що являє собою поєднання витримки, самовладання, наполегливості, самовідданості, готовності до ризику. Вона виявляється у здатності людини діяти рішуче і найдоцільніше в небезпечній і складній ситуації, в умінні мобілізувати всі сили й здібності на досягнення поставленої мети, у готовності до самопожертви.
Спільним для мужності і сміливості є зневага до страху, готовність до ризику, до небезпеки. Та є і відмінність. За обсягом перше поняття вужче від другого. Мужність у порівнянні зі сміливістю характеризує більш зрілий, розвинутий ступінь волі.
Їх формування у молодших школярів залежить від загального стану й особливостей вольового процесу в цьому віковому періоді. Воля не являє собою автономне утворення, вона пов’язана з усією психікою людини.
Витримка семиліток характеризується незначною вибірковістю (витривалий в одній сфері – в іншій ні).
Під контролем дорослого молодший школяр уміє досить добре і довго зосереджувати увагу і вольові зусилля на певній роботі. Просто їх самостійність ще слабо розвинена.
У молодшого школяра ще немає чітко вираженої цілеспрямованості у поведінці, стержнем якої були б мотиви, пов’язані з майбутнім особистості. Він діє під впливом правильного розуміння обов’язку, та основна його вольова активність породжується безпосередніми емоціями й інтересами.
Психологами зафіксовано досить виразний зв’язок вольової активності з інтересами до навчання. Це свідчить про те, що навчання – основна діяльність учнів – обов’язково має стати привабливою.
Формування вольової регуляції діяльності молодших школярів виявляється в опануванні прийомів організації навчальної діяльності та поведінки.
Виховання волі у дітей необхідно починати з окремих найпростіших завдань. Велика роль при цьому відводиться дотриманню розумового цілодобового режиму.
Педагогам слід привчати дітей завжди доводити справу до кінця. Бажано навчити дітей бути не тільки енергійними, наполегливими, послідовними у досягненні мети, а й уміти стримувати себе, коли це необхідно.
Воля виховується в переборенні труднощів. Треба систематично нарощувати силу для долання перешкод і не відступати перед ними.
Сміливість молодших школярів характеризується також особливістю: в одних ситуаціях дитина її виявляє, а в інших поводиться боягузливо, тобто сміливість виявляється вибірково (хлопчик сміливий, навіть у хурделицю відшукав дитину, та соромиться підійти до вчителя з конкретним проханням допомогти йому).
Неодмінно треба буде довести до розуміння хлопчика, що сміливість не тільки в тому, щоб пройти по карнизу, чи кинутися у хурделицю на пошуки дитини. Подеколи спостерігається прагнення дітей здаватися сміливими, однак завзятість їх пояснюється мізерною долею ризику. У справді небезпечних ситуаціях у таких дітей сміливість як рукою знімає. Істинні сміливість і мужність пов’язані зі скромністю як рисою характеру людини.
Формування свідомості. З перших днів перебування дітей у школі вчитель учить їх бути уважними, спостерігати демонстровані їм об’єкти, запам’ятовувати їх, слухати, уявляти, думати, висловлюватися, стежити за вимовою, тощо. Тим самим він звертає увагу не різні сторони їх психічної діяльності, допомагає їм усвідомлювати свої психічні процеси, дії, довільно їх скеровувати, оволодівати ними, стримуватися, керувати своєю поведінкою, помічаючи й виправляючи свої вади. У молодшому шкільному віці формується все точніше і повніше уявлення про свої фізичні і психологічні якості та якості оточуючих людей, що призводять до уточнення і ускладнення Я-образу та образів інших людей (П.Р.Чамата та ін.).
У молодшому шкільному віці зароджується елементи самооцінок та оцінок взірців, наслідування. Першокласники за цими ознаками поділяються на дві групи. Перші становлять групу школярів, які загалом правильно оцінюють себе і взірець для наслідування. Таких третьокласників нараховується 30%. Ці діти мають нахил до самовдосконалення, намагаються виробити у собі моральні якості, зокрема чесність, працьовитість тощо. У такій поведінці зримо проступає прагнення самостійно або ж за допомогою дорослих знаходити і використовувати відомі їм прийоми самовиховання.
Типовим для багатьох третьокласників (70%) другої групи є неадекватна оцінка себе і взірців для наслідування. Такі діти мають або завищену оцінку взірця, або ж ідеалізацію людини. У цих третьокласників прийнятий ідеал не завжди визначає моральні вимоги до себе як особистості. Неадекватність самооцінки у цих дітей частково пояснюється тим, що учні не аналізують власні дії і якості зі взірцем (“жодного разу не задумувалася, чому не схожа на свою подругу, думаю, що я не гірша за неї” – міркує учениця (Р.О.Карпова), у формуванні самооцінки, самокритики та інших проявів самосвідомості учнів у колективі. Взаємодіючи з членами колективу, школяр порівнює себе з іншими дітьми, учиться об’єктивніше оцінювати свої фізичні й розумові сили, свої якості, знаходячи критерії для об’єктивної оцінки своєї діяльності.
Формування самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об’єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які позначаються словами, а й самі ці слова як одиниці мовлення. Фізичні й психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах життя і розвитку.
Усвідомивши суть свого “Я”, наскільки це можливо в цьому віці, молодший школяр прагне до самовдосконалення, виявляючи тим самим вольові якості: наполегливість, витримка, цілеспрямованість, дисциплінованість.
Моральні норми поведінки успішно засвоюються молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати, а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за дотриманням правил його членами. Поведінка учнів залежить від того, як ставиться вчитель до випадків її порушення, а також, як реагує колектив і батьки.
1.2.3 Дисциплінованість – важлива риса моральної поведінки