Порівняння фізичної підготовленості сільських і міських школярів (стр. 2 из 7)

Найбільш інтенсивні навантаження в заняттях з хлопцями мали місце при проведенні стрибків і метань. В комплекси загальнорозвиваючих гімнастичних вправ входили такі, які розвивають точність і координацію, силу і силову витривалість, гнучкість. В заняттях з дівчатами поступово збільшували навантаження силового характеру і для розвитку силової витривалості, так як ці якості в даному віці у дівчат ще в сенситивному періоді розвитку. З менш інтенсивним навантаженням^ але у відносно більшому об'ємі, їм

давалися швидкісно-силові вправи, вправи на витривалість і для розвитку гнучкості, як гімнастичні, так і ігрові.

По закінченні педагогічного експерименту були пораховані поетапні зрушення в різних рухових якостях. В більшості випадків вони були високо достовірні. Найбільше спостерігаються зрушення у вистрибуванні вверх, швидкості реакції і темпінг-тесті, в кидках набивного м'яча, в силі і силовій витривалості.

Порівнявши по закінченні експерименту досягнуті результати з такими результатами учнів міських шкіл, автор не помітив сильних суттєвих розбіжностей, що підтвердило гіпотезу [29] про переважаюче значення ефективної методики занять, а не різницею в умовах життя міста і села.

З характеристики рухових якостей витікає, що для їх розвитку необхідно створювати певні умови діяльності, використовуючи при цьому певні фізичні вправи "на швидкість", "на силу" і т.д. Проте ефект тренування цих якостей залежить серед всього іншого також і від індивідуального середовища, норми навантаження реакції на зовнішнє навантаження. Більш успішно процес розвитку рухових якостей йде при паралельній роботі над розвитком психічних, в тому числі інтелектуальних і вольових якостей. Необхідно пам'ятати, що, особливо в молодшому шкільному віці, одна і та ж вправа застосовується для навчання рухових вмінь і для розвитку рухових якостей. Наприклад, при удосконаленні техніки стрибка в довжину з розбігу, або у висоту, одночасно йде процес розвитку швидкісно-силових і координаційних якостей [21].

Рухова підготовленість являється складним комплексом генетичних задатків (адаптаційних потенціалів багатьох фізіологічних систем) і набутих якостей і навичок (реалізованих адаптивних можливостей).

Стосовно до динаміки фізичних якостей застосовують терміни "розвиток" і "виховання". Термін "розвиток" характеризує природний хід змін якості, а виховання передбачає активний і спрямований вплив на ріст показників рухової якості [13].

Проблема оцінки рухових якостей зв'язана з розробкою науково обґрунтованих систем виміру, які об'єктивно відображають функціональні можливості людини в конкретний період часу. Такі системи базуються на використанні різних тестів. Тест - це вимір здібностей, психофізіологічних якостей чи стану людини [39]. Тести, зв'язані з використанням рухових завдань, називають руховими або моторними. Для виміру однієї якості застосовують один-два тести. Для оцінки різних сторін рухової підготовленості і фізичного стану використовують комплекс (батарею) тестів [36].

1.1.1 Коротка характеристика фізичних якостей людини

Сила - здатність людини переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових зусиль. До факторів, які визначають силу м'язів відносять: вік, стать, спадковість. Час доби і року також накладають свій відбиток на величину м'язової сили. За деякими даними її "піки" приходять на 9 і 18 год., "провали" - на 13 і З год.

"Вибухова сила" - це здатність людини проявляти великі величини за найменший проміжок часу [30]. Для кількісної оцінки силових здібностей користуються динамометрами різної конструкції (кистевий і становий) динамометр.

Швидкість - це здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною за даних умов витратою часу [36]. Діти одного віку володіють різною частотою рухів, але у однієї і тієї ж самої дитини існує висока залежність між темпом рухів в різних суглобах. У дівчат ця здатність в більшій степені залежить від спадкових факторів, а у хлопців - від факторів середовища.

Гнучкість. Під гнучкістю розуміють морфо-функціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухомості його ланок [30, 36].

Гнучкість - це здатність виконувати рухи з великою амплітудою [17]. Для виявлення гнучкості застосовують фізичні вправи, при виконанні яких амплітуда рухів доводиться до індивідуально граничної.

Витривалістю називається здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження інтенсивності. Різні можливості учнів у виконанні певної роботи можна пояснити різним рівнем фізичної витривалості.

Процес фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл повинен забезпечити належну фізичну підготовленість школярів. Однак, дані багаточисельних обстежень широкого контингенту учнів свідчать про низький рівень фізичної підготовленості, що в першу чергу зумовлено недостатнім розвитком витривалості. Це викликано низьким науковим і методичним рівнем, недосконалістю системи виховання витривалості учнів [45].

Спритність - це складна комплексна фізична якість, яка не має єдиного критерію оцінки і може бути визначена, як здатність людини швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями. Суттєве значення у вихованні спритності має вдосконалення рухового аналізатора. Чим вища здатність людини до точного аналізу рухів, тим швидше вона зможе оволодівати новими рухами або перебудовувати їх.

Потрібно відзначити, що в ході розвитку функцій організму спостерігається їх гетерохронність, тобто в процесі біологічного дозрівання організму спостерігаються періоди інтенсивних кількісних і якісних змін окремих його органів і структур. Такі періоди отримали назву сенситивних (чуттєвих) періодів.

В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопців і дівчат суттєво не відрізняється. Для дівчат характерний більш швидкий темп її приросту. Загальний розвиток сили м'язів до 9-10-річного віку у дівчаток і хлопців незначний. Надзвичайно сприятливий молодший шкільний вік для розвитку швидкісних задатків. Абсолютний максимум приросту досягається у віковому діапазоні 8-12 років. В молодшому шкільному віці розвиток швидкості повинен здійснюватися в основному за рахунок частоти рухів.

Також у молодших школярів найбільша еластичність м'язів і зв'язок, велика кількість в їх суглобах синовіальної рідини визначає максимальний рівень розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці.

Переконані, що загальну витривалість потрібно розвивати у дітей вже з 1 класу, оскільки у цей період спостерігаються найкращі результати щодо фізичної підготовленості [32].

1.1.2 Проблеми тестування фізичної підготовленості

Тестування рухової підготовленості та фізичного стану повинно базуватися на двох принципово відмінних підходах: вимірюванні (і подальшій оцінці) результату діяльності або на вимірюванні (і оцінці) її "вартості". Перша із систем тестування є типовим прикладом педагогічного підходу, друга – біомедичного [16, 35].

Педагогічний підхід використовують тоді, коли необхідно охарактеризувати розвиток рухових якостей або ступінь оволодіння руховою навичкою. Це пряме продовження спортивного тестування, де критерієм успіху є результат. Прикладом такого чисто педагогічного підходу до тестування є колишній комплекс ГПО, тести Президентської ради США, а також інші комплекси тестів.

Тести, що використовуються у масовій фізичній культурі, є значно ближчими до біомедичних за ознакою їх не специфічності.

Біомедичні підходи до тестування набули доволі широкого розповсюдження у практиці оздоровчої фізичної культури. Вони відрізняються високою результативністю, об'єктивністю, надійністю, однак ніколи не дають прямої інформації про рівень розвитку певної рухової якості. Інформація одержана за допомогою цих тестів має функціональний зміст, об'єктивно і надійно відображає стан кардіореспіраторної і нервово м'язової систем, що є головним з огляду оздоровчого ефекту фізичної культури [35, 40].

Більшість дослідників в США притримуються спрямування "фізична підготовленість - здоров'я", змістом якого є створення тесту "здоров'я через фізичний розвиток та підготовленість", що було сприйнято в якості головного орієнтиру в питаннях оцінки фізичної підготовленості і в інших країнах, таких як Великобританія, Австрія, Канада.

В результаті тестування ними вирішуються такі завдання:

оцінити рівень фізичної підготовленості в даний момент;

надати допомогу учням у встановленні індивідуальних нормативів;

сформувати потребу у фізичному самовдосконаленні та установки на активні заняття фізичними вправами протягом всього життя;

оцінити загальну програму з фізичного виховання і скласти план;

надати додаткового імпульсу розвитку фізкультурно-спортивного руху в країні.

Положення, що лежать в основі методики перевірки рівня фізичної підготовленості учнів США на всіх етапах, полягають у:

ретельній підготовці учнів до тестування (вивчення керівництва щодо проведення тестів; опрацювання методичних вимог);

використання різноманітних способів організації учнівської молоді для тестування: метод "станцій" (вчитель ділить дітей на 5-6 "станцій", кожна з яких виконує певний тест);

складанні і дотриманні чіткого графіку проведення тестів (при цьому враховується кількість учнів, тривалість заняття, необхідне спортивне обладнання).