Складність вивчення проблеми рухової підготовленості дітей полягає в тому, що рухова функція дитини проявляється в багатьох різнохарактерних видах рухів, які вимагають розвитку до певного рівня багатьох фізичних якостей.
Н.І. Озерецький [39] визначав моторну обдарованість в залежності від віку, статі і стану дітей.
Рухова підготовленість оцінювалась за вичисленням окремих компонентів рухів, таких, як швидкість, сила, чіткість виконання, ритмічність і ін.
Оцінка фізичної підготовленості в основному здійснюється або абсолютним показником, або відсотковим відношенням виконання вимог, нормативів, або у вигляді виставлення диференційованих оцінок за виконання навчальних норм. У той же час необхідна експрес-оцінка рівня фізичної підготовленості учнів, оскільки це дозволяє удосконалювати методику диференційованого підходу, розробляти індивідуальні програми фізкультурно-оздоровчих занять, а також за величиною і направленістю зрушень у фізичній підготовленості коригувати весь педагогічний процес [39].
М.М. Яблоневський [39] вперше визначив принципи побудови методики досліджень:
1. В якості тестів служать природні види рухів (біг, стрибки, метання).
2. Учні різного віку, статі і рухової підготовленості виконують одні і ті самі вправи і тільки в деяких випадках для хлопців і дівчат допускаються варіанти.
Для виконання вправ (тестів) не потрібно спеціальної натренованості.
Результати виконання тестів наглядні і зрозумілі для досліджуючих.
Проведені випробування прості, не вимагають складних обчислень і є об'єктивними по оцінці.
6. Тестування можна проводити в будь-якій школі без складних пристосувань і при мінімальних затратах часу.
Також цим автором були вперше введені кількісні градації: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий.
На думку більшості фахівців в галузі фізичної культури, тестування фізичної підготовленості в навчальних закладах одержало поширення тому, що воно спонукає учнівську молодь досягти більш високого рівня фізичної підготовленості.
Звідси можна зробити висновок:
1) фізична підготовленість учнів контролюється за допомогою тестових випробувань;
2) правильний підбір рухових тестів може служити не лише критерієм оцінки фізичної підготовленості, а й визначити рівень функціонування основних систем і всього організму в цілому, як показника фізичного здоров'я школярів.
Під фізичним розвитком в антропології розуміють комплекс морфофункціональних можливостей організму, який в кінцевому рахунку визначає запас його фізичних сил. Фізичний розвиток формується під впливом спадкових факторів і навколишніх зовнішніх умов. В енциклопедичному словнику з фізичної культури і спорту фізичний розвиток розглядається як закономірний процес морфологічного та функціонального розвитку організму людини, його фізичних якостей та здібностей, обумовлених внутрішніми факторами та умовами життя.
Шиян Б.М. [41] дає визначення фізичному розвитку, за яким - це природній процес поступового становлення і зміни форм та функцій організму людини. В ході цього розвитку він виділяє З фази: підвищення його рівня, відносна стабілізація і поступове зниження фізичних можливостей людини. Цей же автор відмічає, що на фізичний розвиток людини впливають 3 групи факторів: біологічні, клімато-географічні та соціальні. На даний час, як доказали в процесі досліджень праці таких великих антропологів, як Ерісмана Ф.Ф., Штефка В.П. і особливо Бунака В.В. [7], основними методами вимірювання фізичного розвитку можуть бути: антропометрія, соматоскопія, а для оцінки фізичного розвитку - методи стандартів, індексів і кореляції.
До групи біологічних факторів відноситься спадковість, наприклад, за довжиною тіла батьків можна судити про довжину тіла їх дітей. Існує навіть формула прогнозування росту:
для хлопців довжина тіла = (довжина тіла батька + довжина тіла матері х 1,08) ÷ 2;
для дівчаток довжина тіла = (довжина тіла батька × 0,923 + довжина тіла матері) ÷ 2.
Групу клімато-географічних факторів складають фактори, які обумовлені кліматичними і метеорологічними умовами, характерними для тих чи інших клімато-географічних зон.
До групи соціальних факторів відносять умови матеріального життя, трудової і навчальної діяльності, зміст виховання, включаючи фізичне. В свою чергу соціальні фактори впливають на дію біологічних і клімато-географічних факторів. Наприклад, покращення матеріальних умов життя впливає на прискорення приросту, довжини тіла, його маси.
На даний час програма досліджень фізичного розвитку включає:
Антропометричні ознаки.
Описові ознаки.
Стадії статевого дозрівання.
Фізіологічна норма тіло будови спостерігається лише у меншої частини школярів. У більшості дітей виявляються порушення постави, деформації хребта, грудної клітки і стопи, незадовільний розвиток скелетних м'язів, дефіцит маси тіла, дисгармонію розвитку, екзогенно-конституційне ожиріння і т.д. Відставання у фізичному розвитку школярів відбувається перш за все, внаслідок затримки функціональних систем (дихання, кровообігу). Часто низький фізичний розвиток вважають головною причиною захворювань. Хронічні захворювання, в свою чергу, викликають погіршення фізичного розвитку. В кожному класі можна визначити три групи учнів (акселерати, медіанти, ретарданти), які вимагають принципового різного підходу у підборі та дозуванні фізичних вправ [41].
За останнє століття стали помітними зміни в рості і розвитку людини, які свідчать про прискорення цього процесу. Німецький шкільний лікар Е.Кох (1935 р.) назвав цей феномен акселерацією (в перекладі з латинської мови — прискорювати). Сутність цих змін є у більш ранньому досягненні певних етапів біологічного розвитку і завершення дозрівання організму. Це спостерігається у дітей, починаючи з раннього дитинства.
Таблиця 1.1 Середня швидкість збільшення довжини (см) і ваги тіла (кг) за кожні 10 років (школярі 8-9 років)
ХЛОПЦІ | ДІВЧАТА | ХЛОПЦІ | ДІВЧАТА | |||||
ріст | вага | ріст | вага | ріст | вага | ріст | вага | |
1927 | -1937 | 1962- | 1972 | |||||
міські райони | ||||||||
1,3 | 0,7 | 1,3 | 0,7 | 2,1 | 1,4 | 3,2 | 1,9 | |
сільські райони | ||||||||
1,1 | 0,5 | 0,9 | 0,4 | 1,8 | 0,9 | 2,1 | 1,3 |
По мірі накопичення даних про прискорення розвитку виникали різноманітні гіпотези для пояснення цього явища.
Широкого поширення дістали: аліментарна теорія Бакмана, радіохвильова теорія Трайбера; гіпотеза урбанізації Бенхольд-Тошсен, генетична гіпотеза; зміна всього комплексу соціальних умов і ін [39].
Вивчення процесів росту і розвитку дітей показує, що темпи індивідуального розвитку неоднакові. В будь-якій віковій групі існують індивідууми, які випереджають своїх ровесників в розвитку, чи відстають від них.
В зв'язку зі сказаним існує поняття про так званий "біологічний вік". Під біологічним віком розуміють досягнутий рівень морфологічного і функціонального розвитку організму.
Вивчення показників фізичного розвитку дітей однієї етнічної групи, що мешкають в одній клімато-географічній зоні, але за різних середовищних умов, дає змогу аналізувати особливості біологічної організації людини.
Фізичному та інтелектуальному розвитку міських і сільських дітей присвячена значна кількість наукових праць. У дослідженнях зазначається, що міські діти за розвитком більшості соматичних ознак перевершують сільських дітей і випереджають їх за термінами статевого дозрівання [36]. Розміри міських і сільських дітей відрізняються ступенем статевого диморфізму. Помічено, що розходження в антропометричних показниках дітей 8-9 років між хлопчиками і дівчатками в місті виражені більш чітко, ніж в селі [24]. Недостатній розвиток грудної клітки в жителів промислового міста розцінюється як негативний момент, що свідчить про деяку дисгармонію фізичного розвитку [15].
Фізична працездатність є інтегративним вираженням можливостей людини, входить в поняття її здоров'я І характеризується рядом об'єктивних факторів. До них належать: тілобудова і антропометричні показники (потужність, ємність і ефективність механізмів енергопродукції аеробним та анаеробним шляхом), сила і витривалість м'язів, нейром'язова координація; стан опорно рухового апарату: нейроендокринна регуляція як процесів енергоутворення, так і використання наявних в організмі енергоресурсів; психічний стан [39].
Фізична працездатність дозволяє судити про стан здоров'я, про соціально-гігієнічні умови життя людей, про результати підготовки до трудової, спортивної діяльності.
Загальні принципові вимоги до тестування фізичної працездатності в лабораторних умовах наступні:
можливість кількісного вимірювання фізичного навантаження;
участь в роботі не менше 2/3 м'язової маси організму;
точне відтворення при повторному застосуванні тесту;
стандартність умов проведення дослідження;
• безпечність і доступність для дітей [13, 39].
Оптимально враховуються наступні сім показників, які практично повністю відображають стан досліджуваних при навантажуючих тестах [1] навантаження: ЧСС, АТ, показники ЕКГ, споживання кисню, витрати енергії; вміст молочної кислоти у крові.
До числа простих і непрямих методів визначення працездатності можна віднести функціональну пробу Руф'є і її модифікація пробу Руф'є-Діксона, в яких використовується значення ЧСС в різні періоди відновлення після відносно невеликих навантажень [39].