Живи, Україно, живи для краси,
І сили, і слави, і волі.
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
Довіку тебе не скують ланцюги
І руки не скрутять ворожі,
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І рідні знамена в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою.
1-й ведучий. Зпрошуємо переглянути третю сторінку нашого журналу, що присвячена золотому, непокорному тризубу:
Тризуб (як сокола, що йде в піке),
Облюбував собі на ловах Рюрик.
І віщий князь Олег на вежах бурих
Лишав його зображення стрімке,
На печенігів, половців у шкурах
Цей герб наводив жах – було й таке!
Й дерево життя змогло вінке
Не вимерзти в холодних кучугурах.
Сам Олександр здіймав Тризуб увись,
Як з півночі посунули колись
Навали шведів і тевтонів сила,
І коли схрестились грізно меч і спис,
А для наук йому розправив крила
Засновник Академії – Могила.
- Про походження, ідею і значення знаку тризуба в Україні, як державного герба, національного знаку і релігійного символу, писали більш як 50 авторів.
Як державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року малою радою в Коростені. Як герб тризуб залишився і в часи гетьманату, а далі й за Директорії. Від часу об’єднання УНР і ЗУНР державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі.
- Михайло Грушевський вважав, що лише УНР – „єдина спадкоємиця Русі на визнання знаку тризуба”. І ось, 19 лютого 1992 року за пропозицією Президента України Л. Кравчука сесія Верховної Ради затвердила малий герб України.
Як птах золотий, в переливах
На прапорі має, горить.
Це знак наш, це фабрики й ниви,
Це символ, що будем ми жить.
Це хліб наш, вугілля і цукор,
Степи плодовиті, моря...
Це в праці змозолені руки,
Що подвигом завжли горять.
Це наша любов, наша мужність,
Вогняний порив боротьби,
Це наша згуртованість дружня,
Це пісні нової доби.
Це юність, це клич поколінням,
Що йдуть крізь життєву грозу,
Це слава твоя, Україно,
Золотий непокірний тризуб.
2-й ведучий.
«Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім: „Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!»
- Так, так ви не помилилися, наступна сторінка нашого журналу присвячена національному гімну України.
- Яка краса: Відродження країни! Ще рік, ще день назад.
- Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий прояв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою незалежність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступали патріотичні пісні, що не охоплювали досі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархії.
- Яскравим проявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета й етнографа Павла Чубинського „Ще не вмерла Україна”.
- Жодному нашому творові української літератури не судилась така велична і... трагічна доля.
- Велична, бо в цьому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України.
- Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, вбивали, забороняли, та як не силкувались – не вбили.
- Відроджуються, воскресають національні традиції України: її символіка, патріотичні та духовні гімни, серед яких і «Ще не вмерла Україна». Тисячі синів українського народу з цим гімном на устах боролися за волю України, страждали у царських тюрмах, ішли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.
Ти не згинеш, Україно!
І мова прадідна твоя,
Що кожне слово в їй перлина,
Не вмре повік. І світ – зоря,
Твоя зоря засяє,
Поглянь – слов’янство оживає
І сили пробує свої:
Ганебні ярма розбиває,
Докупи всіх синів скликає...
А то ж усе брати твої!
Ні, не умре ніколи мова,
Якою син співає твій,
Якою лад скликав Підкова,
Богдан славетний і Палій,
Якою Січ буйна пишала,
Якою наш Кобзар співав,
Яка степи опанувала,
І мільйони об’єднала
Людей-братів!
Хто не чував
Пісень по селах вечорами
І жартівливих, і сумних?
То долю рідними словами
Народ виспівує у їх.
О, ні, Вкраїна не загине!
Коли народний океан
Співа, неначе той орган,
Є сила в нім – душа єдина.
- З піснею-гімном пов’язані вікові поривання нашого народу до незалежності, яка в наш час стала реальністю. Тому нова незалежна Україна обрала мелодію і слова пісні „Ще не вмерла Україна” за свій державний гімн. Пісні, створеної діячами культури Наддніпрянщини і Галичини. Пісня, яка понад століття одухотворяла національно-духовні поривання народу до своєї незалежності, кликала народ до святої Волі.
- У березні 2003 року відбулися зміни в редакції Державного гімну України.
Христос воскрес – воскресне Україна –
Ось заповіт, що йде од рода в род,
На нього жде століттями країна,
І ним живе і кріпиться народ.
Христос воскрес перед європейським людом,
Хоч був умер, пребитий, погребен.
Але народ не воскресає чудом,
А працею і силою рамен,
Не вірте ви, що, мов, роса на сонці,
Погинуть так всі наші вороги,
Що заживем у рідній сторонці,
А коло нас приятелі, други!
А хоч би й так, а хоч би й ми воскресли
Не працею, а чудом, як Христос,
Та за часом нас знову би понесли
На кладбище, на місце смут і сльоз.
А хоч би й так, а хоч би й вороженьки,
Як та роса, погинули зовсім,
То прийде ніч і впаде потихеньку
Нова роса, і виїсть очі всім.
(Виходять учасники свята у зал. Учасники свята квітчають дерева).
У Подільськім краї мальви величаво
Тягнуться до сонця в небесну блакить.
І на святі нашім дерева чудово
Ружа світанкова перша прикрасить.
Південним сонцем сяє сонцеликий сонях,
Як древній бог Ярило у вікон –
Від лісової Мавки, як привіт,
Що колір взяв з небесної блакиті.
Волинь дарує синьоокий цвіт,
Льоном квітча найкраще дерево у світі.
Щоб дивне наше дерево квітчати,
Від славної Полтави принесла
Я чорнобривців, що насіяла мати,
Й на щастя і долю дитині дала.
З Карпатських гір – зійшов до нас на свято,
Як гордий витязь, - закарпатський едельвейс.
Хто в легіня візьме косицю шовкову,
Кохання і вірність йому принесе.
Таїть він в собі красу смерекову
І силу чарівну на щастя несе.
Тернопіль – західне Поділля –
Любистком пахне і цвіте.
Хто тут пустив своє коріння,
Для нього місце це – святе.
Червону руту – символ Буковини,
Що парубку зривала на зорі,
Щоб забуяла, заквітчала Україна,
Принесла з чернівецької землі.
Я диво-дерево каштаном уквітчаю.
Він символом древнього і нескореного краю,
Він символом серця українського народу,
Щоб не було йому ніколи переводу.
А ми дива-квіт квітчали,
Рідну Україну величали.
А ми дива-квіт вберемо,
Рідну Україну піднесемо.
Щоб звучала мова наша рідна
І гопак вистукували дрібно,
Щоб стелилась доля рушниками
І дороги всі вели до мами.
Щоб в дорогу брали квіт калини
І чудову пісню України.
Щоб зоря всміхалась світанкова
І в віках звучала колискова.