Щодо єдності виховних впливів, то слід відзначити неабияку користь від співробітництва школи, сім’ї і громадськості. І учні і учителі одностайні в думці про те, що спільні форми позакласної роботи разом з сім’єю сприяють виробленню єдиного стилю у підходах до виховання дітей, дають можливість подивитися і вчителям і батькам на стосунки у сім’ї і школі, зробити висновки і внести необхідну корекцію.
Залучення сім’ї до організації позаурочної діяльності корисна також і з тієї точки зору, що допомагає перейняти досвід спілкування та виховання дітей у різних сім’ях, зробити певні висновки, виправити помилки тощо. Наше дослідження (про що мова піде пізніше) ставило за мету вияснити, як учні відносять саме до такого стилю роботи. Серед спільних форм роботи передусім слід визначити різноманітні екскурсії, походи, спортивні свята, заходи фольклорного спрямування.
Досвід школи доводить необхідність єдності вимог до учнів і єдності педагогічних впливів на них. Науковці вбачають успіх виховання в єдиній, цілеспрямованій діяльності всіх суспільних організацій, де на першому місці стоїть сім’я і школа.
Добровільність і доступність передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.
Принцип природо відповідності виховання передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, багатогранної і цілісної природи людини, її анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей, визначення вчителем змісту діяльності відповідно до віку, сил та можливостей дітей.
Безумовно, принцип природо відповідності у організації позаурочної виховної роботи тісно пов’язаний із змістом такого принципу у народній педагогіці. Його обґрунтував відомий дослідник української етнопедагогіки академік М.Г. Стельмахович. Він вважав, що принцип природо відповідності вимагає будувати процес виховання з урахуванням особливостей природи. На підтвердження цього можна навести порівняння і аналогії типу «людина - природа», чи «природа-людина», які широко побутують у народних уявленнях, наприклад: «Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале», «На дерево дивися, як родить, а на чоловіка, як робить», «Заклопотався, як квочка коло курчат».
Вік людини нерідко порівнюють з певною порою року: дитинство - весна, молодість - літо, зрілість - осінь, старість - зима. На основі порівняння з чотирма порами року народна педагогіка будує ще одну аналогію - чотири броди. Суть цієї аналогії яскраво передав Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Вік людини, її життєвий шлях, за словами письменника, проходить через чотири броди: перший брід блакитний - це дитинство; другий, наче сон - кохання; третій - брід безмірної роботи і турботи; четвертий - брід онуків і прощання. Чотирма бродами стікають води життя і назад не повертаються.
Таке поетичне обґрунтування принципу природо відповідності доцільне, на наш погляд, не лише як популярна дефініція, а може бути використано умілими педагогами для організації різних форм позаурочної діяльності, як от святкування свята матері, бабусі і дідуся, батька тощо. Усвідомлення цього принципу дає можливість молодій людині задуматися над сутністю свого земного життя, призначення людини на землі, її високих функцій і неповторності миті життя.
Принцип природо відповідності застосовується також в організації форм позаурочної діяльності і активного залучення до їх проведення самих учнів. Якщо у середніх класах в переважній більшості роботу по організації заходів проводить сам учитель, то в старших класах вихователі довіряють проведення бесід, вечорів, диспутів самим учням. З урахуванням вікових особливостей дітей учитель підбирає і методи виховання.
При проведенні позакласної роботи по вихованню учнів потрібно враховувати індивідуальні особливості дітей. Вчителю слід уміти визначати межі кругозору і давати дітям посильні індивідуальні завдання.
Важливим принципом є розвиток самодіяльності, ініціативи, диференціації, індивідуалізації виховного процесу та громадської активності школярів під педагогічним керівництвом учителів. Людина за своєю природою внутрішньо активна. ЇЇ громадська активність виявляється в різноманітних формах і має різну спрямованість. Для українського школяра поряд із пізнавальною активністю велике значення має і громадська активність. Участь школярів в житті колективу свого класу, загальношкільного колективу і виробничих колективів значною мірою розвиває їх самодіяльність, ініціативу і громадську активність.
Великі можливості для розвитку самодіяльності, ініціативи і громадської активності надає їх участь в роботі самодіяльних клубів, учнівських гуртків, в організації роботи суспільних молодіжних організацій і об’єднань.
Керівництво самодіяльністю і творчістю молоді по усвідомленню процесів, які відбуваються в суспільстві - обов’язкова умова успішного досягнення мети позакласного виховання учнів. Учитель повинен його здійснювати так, щоб залучати всіх без винятку школярів до активної співпраці, щоб розвивати їх самоуправління, зацікавленість в справах свого колективу, свого міста, області, країни.
Без правильного педагогічного керівництва учні самі не спроможні розглядати всі питання складного процесу державотворення, оскільки у них не вистачає досвіду такої роботи. Тому учитель повинен враховувати при організації позаурочної виховної діяльності рівні фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку, можливість розкриття творчої індивідуальності кожного школяра.
Дотримання цього принципу у виховному процесі дасть змогу формувати у молодого покоління самостійність у вирішенні багатьох далеко не простих задач, які буде ставити перед ним майбутнє доросле життя. І саме школа у цьому випадку має всі шанси дати молодій людині можливість випробувати себе в різних соціальних ролях. Оскільки, якщо на уроці дитина може бути, як правило, лише учнем, то в позаурочній діяльності вона може виконувати будь-які соціальні ролі і обрати з них ті, які найбільше їй до душі.
Принцип самостійності і активності особистості полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності, прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності у поза навчальний час.
Принцип цілісності виховання особистості передбачає здійснення виховання на основі всебічного розвитку особистості. Учень соціально формується як цілісна особистість. Рівномірно повинні розвиватися його розумові здібності, естетичні смаки та уподобання, трудові навички і вміння, наукова ерудиція. Зв’язок з оточуючим світом веде до того, що розвиваються і ускладнюються одночасно матеріальні і духовні потреби школяра.
Турбота про гармонійний розвиток особистості повинна бути насущною потребою виховних інституцій. З точки зору методики позаурочної діяльності це повинно виражатися в адекватному виборі принципів, методів, форм та засобів виховної роботи з школярами. Перенесення акцентів лише на один якийсь напрямок приведе до того, що учні утратять інтерес до проведення дозвілля у межах школи, перестануть цікавитися цією ланкою роботи, оскільки не кожен з них віднайде себе в чітко визначеному напрямку роботи.
Також щодо цього слід відзначити, що дотримання принципу цілісності виховного процесу дає можливість кожному розвинути свої здібності і знайти призначення для своїх вмінь. Застосування будь якої комплексної форми роботи, чи то концерт, чи спартакіада, чи похід тощо передбачає участь багатьох і багатьох учасників з найрізноманітнішими ролями. Адже задля організації концерту потрібно уміти не лише співати і танцювати, але й складати сценарій, робити декорації, виготовляти емблеми і реквізити, запрошувати і зустрічати гостей, дбати про оголошення і внесення певних коректив. Та зрештою мобільність таких форм роботи передбачає постійний експромт, тому кожен учень зможе знайти себе у ньому, важливо лише дати йому таку можливість. Ця функція, звичайно, належатиме, перш за все, класному керівнику чи наставнику.
Ще одною особливістю врахування цього принципу є те, що при його дотриманні забезпечується використання усіх напрямів роботи з школярами, хоч їх є чимало: спортивно-оздоровча, фольклорно-етнографічна, пізнавальна, громадянсько-патріотична, художньо-творча тощо.
Практична спрямованість позаурочної діяльності передбачає набуття учнями певних допрофесійних умінь і навичок, орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умов інтеграції з наукою і виробництвом.
У сукупності й взаємодії ці принципи орієнтують позаурочну виховну діяльність на забезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності і взаємозв’язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість; сприяють успішному входженню її у суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.
3. Аналіз основних форм і методів позаурочної діяльності
Поняття «форма» означає: «спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу, явища» (Філософська енциклопедія). Форма в педагогічній науці визначається як спосіб організації виховного процесу, що відображає зовнішні ознаки явища у той час, коли метод вказує на внутрішній зв’язок його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців.
Ефективність організаційних форм залежить від умілого використання методів досягнення відповідних цілей (інструментування). Щоб чітко уявити такий процес, слід проаналізувати ще одну досить важливу проблему.