Методика розвитку і вдосконалення спритності. Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному та молодшому шкільному віці. У ці періоди легко формуються рухові уміння і навички, прогресує сама здатність набувати щоразу нові й нові вміння та перебудовувати їх.
Оскільки спритність - це комплексна якість, то немає єдиного критерію її контролю й оцінювання. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями учнів.
Комплексно удосконалюючи спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких слід відзначити:
виконання вправ з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;
виконання вправи в обидва боки, обома руками й ногами в різних умовах;
зміну темпу швидкості і амплітуди рухових дій;
варіювання просторових меж виконання вправи;
виконання додаткових рухів;
щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.
Основною умовою удосконалення спритності є новизна вправ.
Методика розвитку і вдосконалення витривалості
Фізична витривалість як рухова якість людини - це її здатність долати втому у процесі рухової активності.
Загальна витривалість, як рухова якість людини, - це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів.
Зокрема витривалість поділяють на: загальну, спеціальну, швидкісну, силову та координаційну (В.Н. Заціорський, 1982; Н.А. Фомін, Ю.Н. Вавілова, 1991; Л.П. Матвєєв, 1991).
Покращення рівня розвитку загальної витривалості служить передумовою ефективного розвитку різних видів специфічної витривалості, до яких належать усі конкретні різновиди витривалості, що суттєво відрізняються від загальної.
Спеціальна витривалість - це здатність ефективно виконувати роботу і переборювати втому в умовах, детермінованих вимогами змагальної діяльності в конкретному виді спорту. Л.П. Матвєєв (1991) запропонував відрізняти “спеціальну тренувальну витривалість", яка виражається у показниках сумарного обсягу та інтенсивності специфічної роботи, що виконується на тренувальних заняттях, від “спеціальної змагальної витривалості", яка оцінюється за працездатністю і ефективністю рухових дій, особливостями психічних проявів в умовах змагань
Спеціальна витривалість є дуже складною багатокомпонентною якістю. Її структура у кожному конкретному випадку визначається специфікою виду спорту і його окремої дисципліни.
Швидкісна витривалість, як рухова якість людини, - це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з наближеною до граничної та граничною інтенсивністю. Т.Ю. Круцевич (1991) наголошує, що надзвичайно важливе значення витривалість відіграє у спортивних іграх та подібних до них видах рухової діяльності.
Силова витривалість, як рухова якість людини, - це її здатність якомога продуктивніше, для конкретних умов спортивної або іншої рухової діяльності долати помірний зовнішній опір (М.М. Линець, Андрієнко Г. М, 1993).
Координаційна витривалість - це здатність тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання.
Вихованню витривалості найбільш сприяють циклічні вправи (ходьба, біг, плавання, лижі), але монотонність та низький рівень емоційності роблять їх малоефективними для дітей і підлітків. Для них досить ефективним засобом розвитку загальної витривалості є спортивні та рухливі ігри, танці, аеробіка. Загальна витривалість хлопчиків має високі темпи приросту від 8 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років.
Швидкісна витривалість хлопчиків має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. У дівчаток загальна витривалість має приріст лише від 10 до 13 років, а потім вона зростає повільно.
Обов’язковою умовою розвитку витривалості є періодичний контроль її рівня. Загальну витривалість можна контролювати о оцінювати за допомогою таких тестів: тривалий біг; пробігання дистанції за найменшу кількість часу, пробігання якомога більшої відстані за визначений час.
1. Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що високий рівень фізичного стану дітей є однією з умов доброго здоров’я і найчастіше причиною різноманітних відхилень у їх фізичному розвитку є недостатня рухова активність, що прогресує з кожним роком. Вирішення оздоровчих завдань у процесі фізичного виховання молодших школярів можливе за рахунок використання ефективних засобів фізичної культури та збільшення кількості годин на тиждень на заняттях з фізичного виховання.
2. Виявлено закономірність фізичного розвитку у дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів і маси тіла, окружність грудної клітки в принципі співпадає з характером вікового розвитку і характеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9 - 10 років і дівчаток 8 - 9 років, що є основою управління процесами формування фізичного здоров’я.
3. У зміні показників фізичних якостей учнів експериментальних і контрольних груп спостерігається певна тенденція. Рухові режими, різні за об’ємом рухової активності, позитивно вплинули на покращення швидкісно-силових здібностей: із 150,42±3,14 см до 152,83±2,98 см - у хлопчиків 3 класу (Р < 0,05); та із 125,71±2,84 см до 130,0±3,39 см - у дівчаток такого ж віку (Р < 0,05). Як у хлопчиків, так і в дівчаток 1 - 2 класів спостерігається різке зниження показників витривалості, однак у 3 класі відбувається збільшення їх приросту. Приріст сили у третьокласників становить 11,4 рази (хлопчики): до експерименту цей показник становив 18,8±1, а в кінці експерименту 28,3±2. Ще кращий результат у дівчаток. В учнів контрольних груп зміни незначні. За результатами “човникового” бігу в учнів молодших класів спостерігається тенденція до розвитку цього параметра як в експериментальних, так і в контрольних групах. Приріст у хлопчиків 2 класу експериментальних груп склав 2,5%, у дівчаток - 1,7%. В учнів 3 класу відповідно 4,9% та 2,8%. Учні контрольних груп також мали позитивні зрушення, які складають у хлопчиків - 1,6% (Р>0,05), у дівчаток - 4,2% (Р>0,05).
4. Для перевірки ефективності експериментальної методики було проведено тестування за державними тестами. Як свідчать отримані результати із загальної кількості учнів експериментальних груп 80% хлопчиків і 89% дівчаток виконали державні тести на “5” і “4". Із учнів контрольних груп на “3” і “4” бали тести виконали тільки 55% хлопчиків і 54,7% дівчаток. І тільки 1,5% дітей із експериментальних класів виконали державні тести на “2” бали, в той же час 17,5% учнів контрольних груп виконали тест на “2” і “1” бали, що підтверджує ефективність експериментальної методики.
5. Результати проведених досліджень свідчать про те, що за показниками фізичної підготовленості діти, які займалися фізичною культурою 2 рази на тиждень, поступаються своїм ровесникам, руховий режим яких складав 3 уроки фізичної культури на тиждень. Це пояснюється тим, що для формування кумулятивного ефекту і тренувальної спрямованості занять фізичними вправами для розвитку фізичних якостей потрібно займатися не менше трьох разів на тиждень.
6. Запропонована методика, яка узагальнює практичний і методичний досвід з проблем управління руховою активністю молодших школярів, є дієвим засобом комплексного розвитку їх фізичних якостей.
1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. - К.: Здоров’я, 1990. - 168 с.
2. Ананьев В.Г. К постановке проблемы развития детского самопознания // Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1980. - Т.2. - С.103 - 127.
3. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты функциональной системы. - М.: Наука, 1978. - 400 с.
4. Апанасенко Г.Л. Оценка физического развития методология и практика поисков критерия оценки // Гигиена и санитария. - 1983. - № 12. - С.51 - 53
5. Ареф’ев В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі. - К.: ІЗМН, 1997. - С.56 - 59.
6. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 208 с.
7. Бакіко І.В. Аналіз змісту пріоритетного навчального матеріалу у шкільних програмах із фізичного виховання // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - К., 2002. - № 2. - С.3 - 4.
8. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. - М.: Медицина, 1966. - 89 с.
9. Бондаревский Е.Я., Кодешова А.В. О школьных программах по физической культуре в школе. - 1987. - № 3. - С.31. - № 4. - С.32.
10. Борейко М.М. Оптимізація фізичного виховання дітей 7 - 8 років засобами легкої атлетики: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фіз. культури. - Львів, 2002. - 22 с.
11. Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. - К.: Інститут систематичних досліджень освіти, 1993. - 152 с.
12. Вільчковський Е.С. Навчальна робота з фізичної культури в 1-3 класах. - К.: Радянська школа, 1974. - 224 с.
13. Віндюк А.В. Основи технології самостійних занять фізичними вправами учнів молодших класів: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фіз. культури. - Львів, 2002. - 17 с.
14. Волков Л.В. Физические способности детей и подростков. - К.: Здоров’я, 1981. - 120 с.
15. Волошин А.А., Кулибаба Н.Б. Игры на воде для уроков плавания с детьми младших возрастов // Плавание. - Вып.1. - М.: Физкультура и спорт, 1982. - С.131.
16. Гнітецький Л.В. Формування потреби займатися фізичними вправами у дітей молодшого шкільного віку: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту.24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2000. - 23 с.
17. Горобей М.П. Педагогічні умови активізації рухової діяльності молодших школярів в режимі продовженого дня: Автореф. дис. … канд. пед. наук. - К., 1994. - 21 с.
18. Данилевич М.В. Фізичне виховання дітей - турбота спільна // Фізична культура та здоров’я нації. ІІІ Міжнародна конференція. - К. - Вінниця: Українська академія Наук Національного прогресу, 1998. - Ч.1. - С.30 - 32.