5. прочитати уривок до певного прислів’я;
6. дібрати прислів’я, що характеризують певного героя;
7. дібрати прислів’я на задану тему;
8. дібрати прислів’я до певної ілюстрації;
9. дібрати прислів’я до епізоду, що ілюструє головну думку твору;
10. інсценізація прислів’я.
Види роботи з прислів’ями на уроках української мови.
1. скласти прислів’я зі слів;
2. пояснити написання слів у першому прислів’ї;
3. написати твір за прислів’ями;
4. дібрати прислів’я зі словниковим словом;
5. дібрати прислів’я зі синонімами (антонімами);
6. дібрати прислів’я – заголовок до тексту;
7. дібрати прислів’я з певною частиною мови;
8. дібрати прислів’я на певну тему;
2.2 Пошук шляхів вдосконалення вивчення усної народної творчості
"Школа - духовна колиска народу. Чим більше піклування про свою колиску виявляє народ, тим блискучіше його майбутнє", - писав В.О.Сухомлинський,
Сьогодні, коли взято курс на відродження й дальший розвиток національної культури, школи, мови всіх народів України, особливої актуальності набуло використання традицій народної педагогіки, фольклору,
Великі можливості для цього закладені в уроках читання, і класного, й позакласного. Недаром народне прислів'я говорить: "Читання найкраще навчання". Читання книг відкриває кожному дивовижний, багатоманітний світ людей і природи, всього, що нас оточує. Найбільшою мірою це стосується дітей. Учні початковий класів прилучаються до цього світу, саме на уроках читання.
Метою читання в сучасній школі є формування першооснов читацької культури школярів, плекання творчого, національного свідомого покоління молоді засобами художнього слова .
Предмет сприймання у художній літературі провідний у навчанні й вихованні учнів початкових класів. Через художні образи діти збагачують свої почуття, емоції, пізнають різноманітність навколишнього світу. Одночасно відбувається їхній загальний мовленнєвий розвиток. Правильне опрацювання художнього твору сприяє єдності морального, розумового, естетичного виховання учнів і кожної особистості зокрема. А тому так важливо вчити дітей сприймати твори художньої літератури через активу естетичну діяльність.
Художній твір є основою сучасного уроку читання, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку читання. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток дитини.
Серед основних завдань, які стоять перед школою і кожним учителем, є формування в учня позитивної стійкої мотивації до навчальної діяльності, такої мотивації, яка б спонукала його до наполегливої самостійної роботи.
Кожен учитель, кожен батько мріє про те, щоб його діти виросли допитливими людьми, «щоб у юному серці запалав вогник жадоби пізнання». З цього приводу В.О. Сухомлинський зазначав, що саме від нас , дорослих, залежить, чи відчує дитина романтику, красу пізнання. Він підкреслював, що діти повинні починати навчання з вивчення природи рідного краю, бо вона найбільш доступна розумінню дітей, з нею вони частіше зустрічаються у повсякденному житті, цей матеріал краще сприймається і засвоюється учнями. Українські народні твори мають чудову властивість емоційно висвітлювати звичне і буденне, тому важко переоцінити значення і можливості виховання любові до рідного краю, поваги до живої природи. Казки, легенди, загадки, прислів’я та приказки, утішки, народні пісні, лічилки, скоромовки, ігри – багатющий матеріал, що подає дітям загальнолюдські цінності і високу мораль не у вигляді нудних і сухих повчань та наказів, що занадто часто викликає у дітей природне прагнення чинити навпаки, а в такій словесно-емоційній формі, яка невимушено підводить дітей до самостійного висновку. Їхнє методично правильне використання скероване на виховання у дітей таких важливих рис, як чуйність, доброзичливість, милосердя, співчуття, порядність, рис, які й допомагають сформувати справжню людину. [38]
Серед наукових досліджень, що так чи інакше стосуються даної теми, більша частина праць присвячена проблемі реалізації педагогічного й виховного потенціалу фольклору в практиці роботи шкіл та позашкільних закладів.
Провівши анкетування серед учнів 2-4 класів Боянецької ЗОШ І-ІІ ступенів для визначення якості знань жанрів усної народної творчості, виявили, що лише частина учнів (38%) знає і розуміє, що таке фольклор, вміє відрізнити казку від байки, прислів’я від приказки, народну казку від літературної; знає напам’ять назви українських народних казок, прислів’я, приказки, загадки, які часто використовує у своєму мовленні. Але більша частина учнів (40%) не може дати визначення жанрам усної народної творчості, не може їх пояснити. Такі учні часто плутають народну і літературну казку ( крім учнів 2 класу, вони ще не вчили літературної казки), не можуть правильно підібрати прислів’я до прочитаного твору, назвати українські народні казки чи казкових героїв.
У значної частини школярів(22%) відсутня елементарна літературна грамотність. Цей недолік проявляється в тому, що учні не можуть назвати, що таке казка, байка, прислів’я, скоромовка, не знають прислів’їв, не можуть пояснити їхнього змісту.
Судження школярів про прочитаний твір часто виявляються стандартними, позбавленими почуття особистісного ставлення. Відставання емоційного розвитку культури почуттів від рівня інтелекту проявляються досить часто в процесі анкетування. Проте відомо, що знання, не зігріті почуттями, творчо не перероблені, залишаються холодними, мертвими знаннями й на духовність особистості не впливають. Звідси висновок: у таких учнів немає справжнього читацького інтересу, такого потягу до читання, яке викликає співчуття, співпереживання, робить процес читання творчим.
Проаналізувавши дані анкетування, ми зрозуміли, що учні дуже рідко використовують усну народну творчість у позакласному читанні, у власному мовленні, під час написання творчих робіт; багато з них не вміє грамотно пояснити прислів’я і обґрунтувати свою точку зору на питання: «Чому мені подобається усна народна творчість?». Це свідчить про те, що учні не цікавляться усною народною творчістю вдома, не проводять позакласний час бавлячись у народні ігри з використанням лічилок, забавлянок, а більше часу проводять перед телевізором, комп’ютером, читають лише те, що є підручнику, не роздумуючи над прочитаним. Але це все залежить від сім’ї, у якій проживає дитина, від того, чи батьки прищеплюють їй любов до рідного народного слова, народної творчості.
Цікавим питанням у сучасній початковій школі є те, що у сучасних підручниках немає фольклорних творів у тій кількості, що були у підручниках 1994-1997 р. видання. Для аналізу були вибрані «Первоцвіт» 1 клас, «Читанка» 2 клас, «Читанка» 3(2) клас, «Читанка» 4(3) клас. У цих підручниках для аналізування ми вибрали твори з усного народного фольклору, який вивчали учні: прислів’я, загадки, скоромовки, казки, народні пісні, лічилки, байки. Отже, якщо взяти до уваги те, що у сучасному букварі є лише 7 прислів’їв, то у первоцвіті їх налічується 67; загадок є лише 4, а у первоцвіті – 35; казок у букварі 2, а тут – 14. Така велика різниця спричинена програмовими вимогами до сучасних підручників.
Після кожного художнього твору є або прислів’я, або загадка, що дає змогу вчителю часто звертатися до народних джерел і пояснювати їх призначення для даного твору. У сучасних букварях цього немає. Саме тому багато вчителів не звертає належної уваги на малі фольклорні форми, не стараються подавати учням їхнє розмаїття, виховувати засобами народного слова. А це в свою чергу приводить до того, що учні забувають усну народну творчість і не знають де можна найкраще їх використати.
Дещо краща ситуація у підручниках з читання для 2 класу. Тут немає відчутної різниці між кількістю прислів’їв (50 і 43), казок (7 і 7). Але погано те, що у «Читанці» 2 клас (І частина) усній народній творчості присвячений лише один розділ, а у «Читанці» (2 клас, 1989р.) ці твори розкидані по всіх розділах підручника. Те, що усна народна творчість є лише в одному розділі має негативний наслідок. Учні на початку навчального року вивчивши прислів’я, казки, загадки до кінця навчального року не пам’ятають вивченого раніше. [44;51]
Проаналізувавши підручники «Читанка» 3 клас і «Читанка» 3(2) клас слід зауважити, що у другому підручнику є більше фольклорних творів, ніж у першому 73 і 49 прислівїв, 21 і 17 загадок, 14 і 2 народних пісні; але скоромовок, казок і легенд приблизно однакова кількість. Тут учні вже детальніше вивчають усну народну творчість, орієнтуються у її жанрах. Але проблемним залишається те питання, що дуже мало є українських народних казок у сучасній читанці( лише 1), у той час у «Читанці» 4(3) клас їх є 11. Така відчутна різниця має негативний наслідок – учні забувають українську казку із зарубіжною, а народну з літературною.[ 45;52]
Позитивним при аналізі підручників з української мови 2 – 4 класи і рідна мова 2, 3(2), 4(3) класи, є те, що кількість прислів’їв, загадок тут співпадає ( 39 і 39, 25 і 30, 25 і 16 ), а це вказує на те, що використовуючи їх на уроках учні розуміють усну народну творчість, вміють пояснити прислів’я чи приказку. Але на жаль із підручників з української мови виключено казки, лічилки, скоромовки .
Український фольклор – це високохудожній дидактичний матеріал, який повинен більшою мірою використовуватись вчителем, оскільки в ньому багатовіковий досвід народного виховання. Він допоможе не лише сформувати моральний світ дитини, але й оволодіти мовленнєвим етикетом, підвищить інтелектуальний рівень, національну свідомість, формуватиме бажання стисло, ясно, глибоко, гарно висловлювати свої думки.