1) казки про тварин, в яких головними дійовими особами
виступають тварини.
2) чарівні, героїко-фантастичні казки про надзвичайні події, предмети і уявних людей, велетнів, силачів їх своєрідне походження, пригоди, різні перетворення.
3) побутові казки, присвячені різним подіям родинного і громадського побуту.
Легенди і перекази становлять другу велику частину фольклорної прози. Легенди за змістом подібні до фантастичних казок: у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент.
Перекази - це народні оповідання про історичні події й особи. Від легенд вони відрізняються тим, що в них меншу роль відіграє фантастика і оповідь має здебільшого реалістичний характер, оперта на історичні факти.
З переказами споріднені усні народні оповідання - короткі оповіді здебільшого у формі повідомлення, спостереження оповідача, спогаду про незвичайну пригоду, зустріч, повчальну історію. [48]
Проміжне місце між поетичним і прозовим фольклором займають короткі народні влучні вислови - афоризми, які в образній, зручній для запам'ятовування формі передають глибокі й цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.
До них належать прислів'я і приказки, загадки, формули побажань, привітання.
Прислів'я і приказки - стислі крилаті вислови, в яких сконцентровано життєву мудрість і філософію народу. Своїм мовним багатством і змістовим розмаїттям українські прислів'я і приказки охоплюють усі сторони життя людини, її погляди на світ, суспільні явища, громадські та родинні взаємини.
Загадки (від слова «гадати» - думати, розмірковувати) - дуже давній і розповсюджений вид народної творчості. Це стислий вислів віршем або ритмізованою прозою з дотепним запитанням, відповідь на яке міститься в образних натяках на нього.
Образним художнім мисленням позначені різні словесні формули привітання, прощання, що здавна були неодмінним компонентом побуту, взаємин, звичаїв і обрядів українського народу, відбивали його морально - етичні засади і рівень духовності.[33]
1.1 Малі фольклорні жанри як засіб виховання словом
Українці, як соловейки - співучий народ. Кажуть, де три українці, там цілий хор. Споконвіку наші предки мали хист до співу. Ще змалку знали вони багато пісень. Спочатку мама співала над колискою немовляти колискові пісні, які пам'ятаються все життя. Після того, як маленька дитина вчиться робити перші кроки, вчиться плескати в долоні, з нею розучують пісеньки - забавлянки. Люблять діти і заклички та примовки. Народна пісня - це невеликий усний віршований твір, що співається. За змістом інколи вони нагадують казки, а природні явища та рослини у них можуть бути зображені як живі істоти Колискова - це пісня материнської душі й любові, ласки й неповторної ніжності. Із колискової народжувалися всі інші пісенні жанри. Бо тільки той, хто виростав під мамину пісню, здатний примножувати невмирущу пісенну народну творчість. Біля колиски, плетеної лози або різьбленої із дерева, творилася найбільша таїна людського буття.
Надзвичайна ліричність колискової здавна привертала увагу письменників, діячів культури, вони збирали, записували і друкували колискові. Учені різних країн неодноразово доводили, що діти, які виховуються під спів і казку матері, мають розвинені естетичні почуття, лагідну вдачу і добрий розум. [41]
Колискова пісня - є особливим діалогом між матір'ю і дитиною, підказаним серцем. Кожна мати вносить щось і в ритміку, і в мелодію, що підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів.
Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з'являється у переважній більшості творів - закликання чи запрошення сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яке може заспокоїти і приспати дитину.
Колискові пісні мають чітко окреслену тематику і функцію, вони призначені для одного слухача - дитини і мають одного виконавця - матір чи близьку людину. Чуттєвий зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю і дитиною, відбиваються у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Монотонний тихесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якими ланками підступає до колисочки пухнастий, вуркотливий котик, голуби, ластівочки, фантастичні Сон і Дрімота. Колискові пісеньки є першими уроками прилучення малюків до моральних цінностей, сприймання музичного ритму. [20]
Колискові пісні - жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов'язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них немає складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети, порівняння (золотенькі бильця; білий, як лілея). Всі інші засоби спрямовані на створення специфічної звукоритмічної оболонки твору, яка навіває дитині сон. Основним її виразником є мелодія, яка відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має на меті вплинути на стан і настрій дитини, щоб її заколисати. [58]
Жанрів дитячого фольклору, які перейшли із репертуару дорослих, але побутують паралельно у різних вікових групах, є дитячі колядки і щедрівки. Вони суттєво не відрізняються від усталених зразків цих жанрів календарної обрядовості. Адресовані господарям дому як ритуальні величання, вони є побажаннями здоров'я, щастя, багатства. Діти виконують пісенні і віршовані величання, як правило, близьким родичам.
На відміну від колядок і щедрівок, виконуваних дорослими, вони, як правило, жартівливого характеру, а іноді з іронічним відтінком. Висловлюючи побажання господарям, діти, у залежності від стосунків з ними просять винагороди за колядування.
Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі перевдягненої Маланки, кози, ведмедя. Цікаво, що про козу складено таку приповідку - « Де коза ходить, там жито родить, де коза рогом, там жито стогом».
Щедрували в новорічну ніч переважно дівчата. У перший день Нового року одержували право колядувати діти: вони ходили по хатах із «засівалками» чи «посипалками». [6]
Лічилки - невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників. В основі багатьох лічилок лежить лічба, часто у вигляді переінакшених числівникових форм (одіян, двіян, тріян), слів позбавлених з сенсу (ені-бені, калякі, шмакі).
Сюжетні лічилки - сучасніші за походженням, вони є звичайними віршиками на різні теми:
Раз, два, три, чотири,
Козі дзвоника вчепили,
Коза бігає, кричить
Просить дзвоник відчепить.
Отже, лічилка - віршик із лічбою, за допомогою якого діти перед грою визначають ролі окремих гравців. [15]
Дитячі ігри - трансформовані, спрощені варіанти народних ігрищ, які первісно мали ритуальне значення. Вони становлять єдиний жанр дитячої драматургії, тобто вид творчості, де люди грають ролі відповідних персонажів, імітуючи їхні рухи, мову і вчинки.
Ігри бувають дуже різноманітними:
- хороводні драматичні ігри (« Просо », « Мак »)
- драматичні мініатюри з імітацією вчинків та поведінки
звірів, птахів (« Шуліка », «Котик і мишка »)
- суто спортивні ігри («Хованки», естафети).
Жодна дитяча гра не обходиться без лічилок. Тому вони дуже часто використовуються під час змагань, ігрових уроків, щоб визначити черговість виступу тієї чи іншої команди, групи, окремих учнів. [58]
Котилася торба з високого горба,
А в тій торбі хліб-паляниця.
Кому доведеться той буде журиться.
Своєрідним художнім жанром народної творчості є скоромовки – невеликі прозові або віршовані твори, побудовані на алітераціях. Специфіка творів полягає у тому, що вони повинні вимовлятися дуже швидко. Це надає їм ігрового характеру. За змістом вони подібні до небилиць, бо поєднання співзвучних слів не завжди має логічний зв'язок. Діти сприймають скоромовки як своєрідну гру, розвагу. Тексти легко запам'ятовуються, бо римовані або ритмізовані. Народна педагогіка здавна використовувала скоромовки як засіб розвитку мовного апарату дитини, постановки правильної артикуляції звуків. Зміст скоромовок нескладний, пов'язаний з повсякденним життям людини, природою, близький і зрозумілий дітям.
Скоромовка - жартівливий вислів, спеціально складений із важких для швидкої мови слів, за допомогою якого можна розвивати свою мову і кмітливість. «На столі стоїть сільниця, у сільниці сіль», «Хитру сороку піймати морока, а на сорок сорок - сорок морок». [17]
Загадка - стислий опис предметів і явищ, які треба впізнати, відгадати, виявляються народна спостережливість, дотепність і фантазія.
У загадках наявний елемент гри, а тому цим жанром захоплюються діти. Загадки розвивають кмітливість, увагу, стимулюють уяву, допитливість, спостережливість дитини при вивченні явищ природи, навколишнього оточення, трудової діяльності людини, тому мають велике етнопедагогічне значення.
Загадка – народний твір, який з’явився ще задовго до того, як люди навчилися читати й писати. З давніх-давен до загадування й розгадування загадок ставилися відповідально. У наш час загадки є одним з видів розваг, але ця розвага має серйозний підтекст.
Діти легко запам’ятовують і завчають напам’ять віршовані рядки, і захопившись грою, дитина навіть не помічає, що вчиться. Короткі віршовані твори приваблюють дітей співзвуччям. А це значно допомагає оволодіти рідною мовою.[2]