Варто звернутися і до зарубіжного досвіду використання методів проблемного навчання. З посиланнями на зарубіжні джерела автори статті про проблемно-орієнтоване навчання в медицині ([1]) затверджують, зокрема, що: учні, що пройшли курс проблемного навчання, володіють матеріалом як мінімум в тому ж об'ємі, що і випускники традиційних курсів; за наслідками іспитів в США випускники курсу проблемно-орієнтованого навчання оцінювалися вище, ніж студенти традиційних курсів; студенти, що пройшли курс проблемного навчання, як практики котируються вищим завдяки досконалішим практичним навикам, здатності самостійно вирішувати виникаючі проблеми, володінню технікою самооцінки, навикам збору інформативних даних і т.д. За свідченням авторів цієї статті, проблемно-орієнтована методологія викладання прийнята в даний час більш ніж в 80% медичних школах США, Канади і Австралії. Така обширна практика і велика кількість джерел, на які посилаються автори в цій статті, дозволяють, на наш погляд, з увагою віднестися до результатів дослідження ефективності проблемного навчання за кордоном.
Неважко звернути увагу, що в обох вищезгаданих статтях мова йшла про застосування проблемних методів навчання в медичних учбових закладах. І цей збіг не випадковий. Річ у тому, що медицина є однією з тих областей знання, де проблемні методи навчання можуть бути найбільш корисні. Зважаючи на особливості проблемного навчання воно було б найбільш ефективне саме в тих ділянках знання, де важливі пізнавальна активність зважаючи на постійне розширення теоретичних і практичних пластів знання, а також швидкість рішення проблем, упевненість у власних силах і самостійність.
Разом з тим, було б безрозсудно, на погляд автора, переоцінювати значення проблемного навчання. Так, Т.В. Кудрявцев пропонував розповсюдити принцип проблемної на всю сферу освіти в цілому (по [15]). По-перше, неважливий учбовий матеріал можна побудувати у вигляді органічних проблемних ситуацій, що володіють всіма необхідними характеристиками. Це об'єктивне обмеження розповсюдження проблемного навчання. По-друге, не можна не визнати, що проблемні методи пред'являють до викладача абсолютно нові вимоги, і не всі педагоги здатні з ними справитися: навчання творчості припускає і творче навчання.
І, по-третє, для передачі що вчиться одного і того ж об'єму інформації при проблемному навчанні буде витрачено значно більше учбового часу, чим при традиційному. У міжнародній практиці ([1]) є наступна статистика: 100 тижнів лекційного курсу відповідають приблизно 120 тижням курсу проблемного навчання. Та і підготовка до занять по проблемних методиках вимагає значно більшого часу, чим підготовка до лекцій: замість 8,6 годин в тиждень викладач витрачає близько 20,6 годин. І все це в тих умовах, коли навіть традиційне навчання стикається з проблемою браку часу для передачі що вчиться всього необхідного масиву знань, умінь і навиків.
У зв'язку з вищезгаданим, проблемне навчання не припускає повної відмови від таких традиційних методів, як пояснювально-ілюстративний і репродуктивний. Але в окремих галузях і в ситуаціях, що найбільш сприяють тому, застосування проблемних методів здатне дозволити добитися високих результатів в освіті і розширити його традиційно звужені цільові рамки. Тут важливо ще раз відзначити, що проблемне навчання не слід розглядати як самодостатню педагогічну технологію: це комплекс методів, підхід до організації навчання, що не виключає застосування і інших методів: від традиційних до сугестій, від розвиваючого навчання до технології укрупнення дидактичних одиниць. На думку автора, проблема реалізації багатьох чудових педагогічних концепцій і освіти в цілому полягає, можливо, в зайвому антагонізмі їх шкіл, небажанні визнати раціональні аспекти в інших технологіях і концепціях. Можливо, найбільш ефективною педагогічною технологією була б саме та, яка змогла б реалізувати в системі утворення підтверджені практикою і об'єднані в органічний комплекс досягнення всіх педагогічних і психологічних шкіл, основні педагогічні теорії і концепції. У такій комплексній технології, на погляд автора, змогло б зайняти гідне місце і концепція проблемного навчання.
1. Володін Н.Н., Чучалін А.Г., Шухов В.С. Питання безперервного медичного утворення (проблемно-орієнтоване навчання) // лікар, що Лікує. 2000. №3.
2. Геращенко И.Г., Зубарєв Ю.А., Шамардін А.И. Роль інновацій в спортивній педагогіці // Теорія і практика фізичної культури. 1998. №4.
3. Кроль В.М. Психологія і педагогіка. - М.: Вища школа. 2001.
4. Крячко В.Б. Загальна педагогіка і теорія рішення винахідницьких завдань // Вчителям про ТРІЗ. 1999. №3.
5. Кужель С.С. Підсумки дискусії "Роль викладачів у впровадженні проблемно-пошукових засобів навчання" // Educational Technology & Society. 2002. №5.
6. Лептіна І., Семенова Н. Використання ефективних технологій навчання // Вчитель. 2003. №1.
7. Махмутов М.И. Організація проблемного навчання в школі. - М.: Педагогіка. 1977.
8. Навчання співробітників - класичні теорії навчання // Управління персоналом. 2000. №5.
9. Репкіна Н.В. Порівняльний аналіз розвитку молодших школярів в умовах різних систем навчання // Сайт проекту Міжнародна асоціація розвиваючого навчання, пряме посилання - http://maro. newmail.ru/vestnik/opit_raboti/opit2. htm
10. Репкіна Н.В. Що таке розвиваюче навчання? Науково-популярний нарис. Томськ: Пеленг. 1993.
11. Скосарев Ю.П. До розробки моделі системи проблемного навчання у вузі // Сайт проекту Інтернет-конференції "Актуальні проблеми медичної освіти", пряме посилання - http://vgmu. vitebsk.net/intconf/sect3/1. htm
12. Снапковська С.В. Проблемне навчання як засіб інтенсифікації педагогічного процесу в системі роботи кафедри педагогіки і психології // Сайт проекту Інтернет-конференції "Актуальні проблеми медичної освіти", пряме посилання - http://vgmu. vitebsk.net/intconf/sect4/10. htm
13. Столяренко Л.Д. Педагогіка. - Ростов н/Д: Фенікс. 2003.
14. Холодна М.А. Завдання інтелектуального виховання учнів
в умовах сучасної школи // Сайт проекту "Математика, психологія, інтелект", пряме посилання - http://fp. nsk. fio.ru/works/022/mpi/psihol_2_2. htm
15. Хуторський А.В. Евристичне навчання: Теорія, методологія, практика. - М.: Міжнародна педагогічна академія. 1998.
16. Ерднієв П., Ерднієв Б. Час біодидактики // Вчительська газета. 2002. №19.