Смекни!
smekni.com

Еволюція управлінського (господарського) обліку (стр. 3 из 4)

Саме у цей період було розроблено більшість сучасних методів управлінського обліку.

Інформацію управлінського обліку використовували для:

- контролю та підвищення ефективності;

- прийняття рішень щодо ціноутворення й асортименту.

Інформація стосовно продуктивності праці вможливлювала прийняття рішень щодо додаткової винагороди найпродуктивнішим працівникам та вдосконалення технологій.

Інформація про витрати допомагала менеджерам приймати рішення щодо доцільності придбання нового устаткування, встановлення цін для поточного продажу та спеціальних замовлень, визначення рівня оплати праці тощо.

Вамогий внесок у розвиток управлінського обліку зробили відомі американські компанії Du Pont і General Motors/

Компанія Ви Ропі була прототипом вертикально інтегрованої організації. Для управління діяльністю різних підрозділів вище керівництво компанії запровадило систему операційних і капітальних бюджетів. Щоденно й щотижня інформація про продаж, оплату праці та виробничі витрати надходила із заводів і відділень у головний офіс компанії. Вище керівництво компанії використовувало цю інформацію для:

- координації діяльності;

- моніторингу ефективності виробництва та продажу;

- планування збільшення обсягів різних видів діяльності;

- оцінки й контролю результатів трьох основних операційних підрозділів (виробництво, збут і постачання).

Для оцінки діяльності було розроблено показник прибутковості інвестицій, що забезпечував взаємозв’язок прибутковості продажу й оборотності активів.

У 1920році під керівництвом Д.Брауна та А.Слоуна було розроблено систему управлінського обліку, яка включала зокрема:

- процес річного операційного бюджетування;

- щотижневі звіти про продаж і щомісячні гнучкі бюджети;

- річні звіти про результати діяльності дивізіонів, включно з прибутковістю інвестицій.

Така система забезпечувала комплексну організацію планування, координації, контролю й оцінки діяльності підрозділів компанії, яка дотримувалася філософії централізованого контролю з децентралізованою відповідальністю.

Перший етап розвитку управлінського обліку відбувся на початку XX століття, коли стало зрозуміло, що традиційний облік не повною мірою задовольняє потреби управління в умовах загострення конкуренції, ускладнення технології та організації виробництва. Внаслідок цього на основі розробки методів нормування праці (система Ф. Тейлора) було посилено контрольну функцію обліку через застосування системи калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень.

Вперше ідеї, покладені в основу цієї системи, висунув американський інженер Гарингтон Емерсон, котрий наголошував, що метою обліку є збільшення кількості та інтенсивності застережень. Ці застереження потрібні для пошуку правильного курсу господарської діяльності підприємства. Облік має спрямовуватися у майбутнє, оскільки передбачення означає попередження. [4, с. 33]

Ці ідеї були втілені в життя співробітником аудиторської фірми «Прайс Вотер-хаус» Чартером Гаррисоном, який у 1912 році опублікував концепцію обліку, що дістала назву «стандарт-костинг».

Ця система вможливила оперативне прийняття рішень на підставі відхилень від норм.

У 1923 році Джон Кларк обґрунтував необхідність розподілу витрат на змінні та постійні. На його думку, саме такий підхід є актуальним для управління, а розподіл не прямих витрат не мав принципового значення для прийняття рішень.

Ідеї Кларка набули подальшого розвитку в роботах Джонатана Харриса, який у 1936 році виклав концепцію калькулювання прямих витрат-директ-костинг, - це і був другий етап розвитку управлінського обліку.

Згідно з цим методом, у собівартість продукції включають лише змінні витрати, а постійні витрати не розподіляють між виробництвом. Це дало можливість більш обґрунтовано приймати поточні управлінські рішення, зокрема щодо ціноутворення та рентабельності, а також застосовувати аналіз взаємозв’язку «витрати-обсяг-прибуток».

Внаслідок запровадження цих систем сформувалась окрема підсистема бухгалтерського обліку, яка застосовувала не тільки грошові вимірники, і була орієнтована не на потреби калькулювання продукції для складання офіційної звітності, а на прийняття поточних управлінських рішень. Отже, можна вважати, що управлінський облік як самостійна система сформувався в середині 50-х років. Саме відтоді він є обов'язковим початковим курсом в університетах США, а згодом в інших країнах світу.

Починаючи з середини 60-х років ХХ століття спостерігаються зміни у спрямованості управлінського обліку на забезпечення інформації для планування і контролю за допомогою аналізу рішення та обліку витрат за центрами відповідальності.

Цьому певною мірою сприяли дослідження Спенсера А. Такера, який розробив так званий метод «тариф-година-машина»,за яким за кожним виробничим центром відповідальності закріплюють відповідні устаткування і заздалегідь визначають витрати на одну машино-годину. Це дало можливість калькулювати і контролювати витрати за кожним технологічним процесом у межах виробничого центру відповідності.

Третій етап розвитку управлінського обліку почався в середині 70-х років у зв'язку з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технології та в системах управління. Якщо до цього часу управлінський облік був орієнтований лише на управління виробництвом, то тепер він дедалі більше перетворюється на стратегічний управлінський облік.

Починаючи з 1975 року важливими факторами, що вплинули на розвиток управлінського обліку, були:

- автоматизація виробництва та комп’ютерні інформаційні технології;

- глобальна конкуренція.

З 1986 року значну увагу приділяють зниженню витрат ресурсів, що використовуються в господарській діяльності, завдяки аналізу процесів і технологій управління витратами.

У зв’язку з цим дедалі більшу увагу приділяють удосконаленню методів калькулювання собівартості продукції.

Саме в цей час Р. Купер і Р. Каштан обґрунтували актуальність калькулювання на основі аналізу діяльності. Втім, поширення системи управління «якраз вчасно»,яку започаткувала японська компанія «Тойота»,зумовило появу адекватних методів обліку, зокрема калькулювання шляхом зворотного потоку.

Разом із тим бухгалтер-аналітик і досі залишався на позиції працівника бухгалтерії, що надає інформацію менеджерам для здійснення ними відповідних функцій управління.

Революційні зміни в ролі управлінського обліку спостерігаються у 90-х роках ХХ століття. Про це свідчать дослідження американського Інституту управлінських бухгалтерів та міжнародної федерації бухгалтерів.

По-перше, управлінський облік дедалі частіше розглядають як складову процесу стратегічного управління. Це пов’язано передусім із посиленням ролі стратегічного управління за умов глобальних змін у технологіях та системах управління.

Якщо раніше управлінський облік був зорієнтований на управління виробництвом, то тепер він невпинно перетворюється на стратегічний управлінський облік.

Сучасний управлінський облік, використовуючи зовнішню та внутрішню інформацію, забезпечує потреби не тільки виробництва, а й маркетингу, управління дослідженнями та інших функцій бізнесу. Він здійснює аналіз діяльності з урахуванням як поточних, так і довгострокових цілей, розробляє методи отримання, збору інформації про вирішальні фактори успіху: якість, інновації, час тощо.

З огляду на це головною метою управлінського обліку є допомогти компанії досягти її стратегічних цілей. Досягнення стратегічних цілей означає задоволення потреб клієнтів, акціонерів та інших учасників господарської діяльності (постачальників, персоналу тощо).

Отже, можна констатувати, що управлінський облік пройшов чотири основні стадії: зародження, формування, розвиток та інтеграцію з іншими функціями управління.

Утім, інтеграція управлінського обліку у систему управління підвищує вимоги до компетентності бухгалтера і гнучкості інформаційних систем обліку.

В СРСР, до складу якого входила Україна, терміна «управлінський облік» не застосовували. Значна частина показників (фінансових і не фінансових) поточної внутрішньої звітності базувалася на даних оперативного, а не бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік був, по суті, фінансовим обліком, спрямованим на контроль за збереженням соціалістичної власності й виконанням державних планів. Використовували також для управління з метою скорочення витрат і підвищення рентабельності.

За радянських часів у публікаціях вітчизняних авторів, присвячених зарубіжному обліку, управлінський облік розглядали переважно з ідеологічних позицій, тобто як засіб підвищення експлуатації трудящих і приховування прибутків капіталістами.

Найсерйознішим дослідженням методів управлінського обліку була в ті часи книжка професора М. Чумаченка «Облік і аналіз у промисловому виробництві США», видана 1971 року.

На початку 90-х років ХХ ст. російською мовою було видано низку підручників зарубіжних авторів з управлінського обліку та контролінгу (К. Друрі, Ч. Хорнгрена та Дж. Фостера, Р. Ентоні та Дж. Риса, Р. Манна, Е. Маєра то ін.)[4, ст.40-41].

Пізніше, завдяки ознайомленню із зарубіжним досвідом, були опубліковані підручники, посібники та монографії з управлінського обліку українських і російських авторів, зокрема М. Пушкаря, С. Голова і В. Єфіменко тощо.

Розвиток ринкових відносин в Україні зумовив зростання потреби в обліковій інформації, необхідної для управління підприємством. Тому термін управлінський облік з’явився в ухваленому 1999 року ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як синонім внутрішньогосподарського обліку. При цьому стаття 8 Закону передбачає, що підприємство самостійно розробляє систему і форми управлінського обліку.