Варто підкреслити, що в останні роки активна діяльності ФБР стосуються країни Східної Європи і СНД. При цьому директор ФБР Луїс Фрі прямо заявив, що ”вважає за необхідне поширити досвід і вплив ФБР у країнах СНД".
Національна академія ФБР США залишає за собою “пальму першості” щодо запровадження передових технологій у навчанні та забезпечення якісної й досконалої підготовки правоохоронців. “ФБР пишається тим, що запровадило програму Національної академії", - підкреслює директор ФБР США пан Люіс Фрі. - “Ця найдавніша асоціація стає життєвим компонентом для забезпечення того, щоб працівники правоохоронних органів отримували найвищу якість підготовки, громадяни - найвищу якість охорони правопорядку". Але слід відмітити, що досить на високому рівні, можна сказати на одному з передових та провідних є Національна академія внутрішніх справ України з її авторитетним професорсько-викладацьким складом і величезною матеріально-технічною базою [52; 64].
Як видно із вище проведеного аналізу дослідження НВП ВНЗ МВС різних розвинутих держав світу, слід сказати про те, що кожний з ВНЗ різних держав має певну свою специфіку щодо організації НВП, але в цілому всі вузи мають дуже багато спільних рис. Перш за все це проявляється у виборі методів і форм педагогічного процесу, підвищення ролі особистості викладача і студента, найбільш рентабельної організації НВП. Також слід відмітити, що на сучасному етапі розвитку суспільства, велика увага приділяється розвитку освіти взагалі, з метою задоволення соціальних потреб сучасності.
На сучасному етапі розвитку суспільства висуваються нові вимоги до освіти, що вступають в протиріччя з традиційними системами навчання. У зв'язку з цим у багатьох країнах світу в останні роки відбувається реформування освітніх систем, підготовка їх до роботи в XXI столітті. Цілі, пріоритети і принципи розвитку освіти - це те, до чого, власне, слід прагнути. А це - створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного вчитися все життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Природно, освіта України має яскраво виражений національний характер, що, втім, жодною мірою не перешкоджає нашим співвітчизникам прилучатися до багатств світової культури, культивувати повагу до народів світу.
Дослідження даного питання показало, що термін педагогічна технологія виник у 50-і роки в англомовних країнах (Великобританія і США). Його поява багато фахівців пов'язують з технологічним підйомом у промисловості.
Аналіз сучасної закордонної і російської літератури показує, что зміст поняття педагогічна технологія дотепер не має однозначного визначення. У теорії навчання немає єдиного підходу до його розуміння.
У 1986 році було сформульовано офіційне визначення ЮНЕСКО, в якому зазначалося, що технологія навчання - це в загальному значенні системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з обліком технологічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що ставить своєю задачею оптимізацію форм освіти [].
В.П. Беспалько пише: "Педагогічна технологія - це систематичне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого НВП, тобто педагогічна технологія - це проект визначеної системи, реалізований на практиці.
Аналізуючи закордонну літературу, М.В. Кларин (28) відзначає, що педагогічна технологія - це не просто дослідження в сфері використання технічних засобів чи навчання комп'ютерів, це дослідження з метою виявити принципи і розробити прийоми оптимізації НВП шляхом аналізу фактів, шляхом конструювання і застосування прийомів і методів, а також за допомогою оцінки застосовуваних методів.
У статті А.Я. Савельєва (49) представлена розроблена автором схема, що відбиває зміст категорії "технологія навчання" (Див. рис. і).
| Зміст навчання, передбаченого навчальним планом і навчальними програмами | Пріоритетні цілі, на які орієнтуються педагоги: підготовка ерудита; підготовка професіонала; формування активності особистості під час навчання | Вибір цілей, розробка технологій |
На наш погляд, представлена схема неповно відбиває сутність поняття ТН, тому що в ній відсутній контрольно-діагностичний компонент, реалізація якого дає можливість співвіднести отриманий результат з поставленими цілями.
У сучасній дидактиці вищої школи використовуються наступні терміни: педагогічна технологія, технологія освіти, технологія навчання, технологія підготовки фахівців у вузі, технологія виховання і т.д.
Ми приєднуємося до точки зору вчених, що вважають, що терміни педагогічна технологія і технологія освіти є синонімами. Під педагогічною технологією ми будемо розуміти систематичне і послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого НВП, тобто це проект визначеної системи навчання, реалізований на практиці.
Виходячи із загального визначення педагогічної технології, технологію навчання (ТН) ми визначимо як реалізацію на практиці цілісної системи навчання, у якій сформульовані діагностичні цілі, обґрунтовано зміст, методи, форми і засоби навчання, визначений об'єктивний контроль за результатом, особливості.
Актуальним у теоретичному і практичному відношенні є питання про класифікацію педагогічних технологій.
Так, А.Я. Савельєв [49] пропонує виділити традиційні та інноваційні технології навчання. На його думку, можна класифікувати ТН за наступними ознаками:
1) спрямованість дії: технології навчання учнів, студентів, учителів, працівників галузі, державних діячів;
2) мети навчання (використання декількох цілей навчання);
3) предметне середовище, для якого розробляється дана технологія, а саме: для гуманітарних, природних технічних, загально-професійних і спеціальних дисциплін;
Інноваційний підхід до навчального процесу, у якому метою навчання є розвитком здібностей, що допомагають освоювати новий досвід на основі цілеспрямованого формування творчого і критичного мислення, досвіду й інструментарію навчально-дослідницької діяльності, рольового й імітаційного моделювання, пошуку і визначення особистісних змістів і т.д. З цим напрямком зв'язана розробка моделей навчання як організації навчально-пошукової, дослідницької, навчально-ігрової, моделюючої діяльності.
На основі аналізу літератури можна виділити ТН, де лекція займає значне місце, а саме - технології традиційного, проблемного, контекстного, індивідуально-орієнтованого навчання.
Таким чином, ми розглянули питання про визначення поняття технологія навчання і виділили ті з них, що найбільше повно описані в літературі, відповідають задачам нашого дослідження, знайшли широке застосування в практиці вузівського навчання.
В даний час виникло протиріччя між накопиченим у практиці досвідом лекційного викладання і рівнем його теоретичного осмислення. Впровадження нових технологій навчання в навчальний процес вузів змушує знову звернутися до питання про роль і місце лекції в системі сучасної вузівської освіти. У педагогіці вищої школи є чимало робіт, пов'язаних з узагальненням досвіду лекційного навчання і розробкою теоретичних питань.
В даний час можна виділити кілька точок зору, що стосується цієї проблеми. Одна з них полягає в тому, що лекція як форма навчання у вищій школі зжила себе і повинна бути замінена іншими, активними формами навчання, що можна підтвердити наступними аргументами:
а) студенти більшу частину навчального дня витрачають на лекції, де займаються переважно пасивними формами роботи; виклад матеріалу на лекції найчастіше настільки без проблем, що неодмінно приводить учнів до байдужого і бездумного сприйняття;
б) використовуючи значну частину часу на механічне переписування лекцій, студенти майже не читають книг, отже, не вчаться розуміти книжковий виклад тексту.
в) студенти не вчаться говорити на спеціальні теми, тому що велику частину часу вони слухають; у них не складається зовнішня, а отже, і внутрішня мова - засіб формування і вираження думки, що затрудне засвоєння матеріалу і заважає розвитку комунікативних і організаторських якостей;
г) із традиційного процесу навчання випадає спілкування; при цьому не використовується особисте відношення на основі загальної мети спільної діяльності;
д) при традиційній формі контроль у вищій школі здійснюється тільки як підсумковий; відсутність оперативного зв'язку приводить до того, що викладач не має у своєму розпорядженні достатні дані про діяльність студентів, їх труднощі і помилки;
е) відсутня повноцінна робота з теоретичним матеріалом в аудиторії: на лекції - конспектування, на практичних заняттях - алгоритмічні завдання;
ж) твердий поділ лекції і практичного заняття суперечить сучасним психологічним теоріям;
з) усі відзначені вище недоліки існуючої системи освіти ведуть до одного: система не носить відображаючого характеру і, як наслідок, важко піддається професіональній орієнтації.
Лекція - це така форма навчання, при якій педагог, викладаючи матеріал, допомагає студентам формулювати проблеми, освоювати логіку пізнання, робити власні відкриття. Лекції забезпечують умови для створення студентами або педагогом нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, цілей і структури лекції.