ДИПЛОМНА РОБОТА
"Дидактична гра як засіб формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок"
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи дослідження
1.1 Загальнонавчальні уміння і навички як ключова компетентність учнів початкової школи
1.2 Онтогенетичні корені дитячої ігрової діяльності
1.3 Гра як метод навчання молодших школярів
2. Формування у молодших школярів загально – навчальних умінь і навичок засобами дидактичної гри
2.1 Дидактичні умови використання гри як засобу формування загально – навчальних умінь і навичок
2.2 Методика формувального експерименту
2.3 Результативність експериментальної методики
Висновки
Список літератури
Вступ
В умовах переходу загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, домінування компетентнісного підходу в освіті, змінюється розуміння призначення кожного її ступеня, у тому числі й початкової ланки освіти. Серед пріоритетних функцій школи першого ступеня визнано загальнонавчальні та розвивальні, а одним із найважливіших її завдань – формування у молодших школярів розгорнутої навчальної діяльності (уміння вчитися).
Актуальність виділених підходів зумовлюється суспільними потребами, пов'язаними з переходом людства до інформаційного суспільства. Як результат цього переходу – переосмислення самоцінності знань, зміна співвідношення між результативним і процесуальним аспектами навчання на користь засвоєння учнями способів пізнання, формування бажання та уміння вчитися.
Поняття «уміння вчитися» Ю.К. Бабанський трактує як володіння сукупністю основних загальнонавчальних (міжпредметних) умінь і навичок. Деталізує його зміст О. Савченко: «Учень вміє вчитися, якщо він визначає сам або приймає мету, яку ставить вчитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні дії, контролює їх та оцінює свої результати».
Вивчення розвитку дітей доводить, що у грі ефективніше, аніж в інших видах діяльності, розвиваються усі психічні процеси, формуються відповідні вміння і навички. Л. Виготський, розглядаючи роль гри у психічному розвитку дитини, відзначив, що у зв’язку з переходом у школу гра не лише не зникає, але й навпаки, – пронизує собою усю діяльність школяра. «У шкільному віці, – писав він, – гра не лише не вмирає, а проникає у відносини до дійсності. Вона має своє продовження у шкільному навчанні та праці…» [11, 76].
Гра супроводжує школярів не лише у першому – другому класах, а й упродовж усього навчання. Тому потрібно пам’ятати: граючись, дитина – навчається.
Гра – найбільш засвоєна дітьми діяльність. У ній вони черпають взірці для вирішення нових життєвих завдань, які виникають у пізнанні, у праці, у художній творчості. Тому «опора на гру (ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми) – це найважливіший шлях включення дітей у навчальну роботу, спосіб забезпечення нормальних умов життєдіяльності» [12, 6].
Уся дитяча діяльність синкретична, тобто у певному розумінні нероздільна. І ця єдність виникає завдяки уявній, умовній ситуації, у якій відбувається процес дитячої творчості. Гра ніби синтезує пізнавальну, трудову і творчу активність. Будь-яке уміння чи навичка, набуті школярем, спонукають його до діяльності. Характер цієї діяльності – ігровий – найбільш близький і зрозумілий дітям з їхнього попереднього досвіду.
Варто зауважити, що гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона пожвавлює психічні процеси, викликає в учнів живу зацікавленість процесом пізнання. У ній діти тренують свої сили, розвивають вміння і навички, вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал цікавим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.
Велике значення для розвитку пізнавальної активності школярів має дидактична гра. У результаті систематичного її використання в навчальному процесі у школярів розвиваються рухливість і гнучкість розуму, формуються такі процеси мислення як порівняння, аналіз, умовиводи тощо. За допомогою правильно побудованої гри учитель може досягти систематичного засвоєння і закріплення знань учнів.
Дидактичні ігри конструюються по-різному. У деяких з них є всі елементи гри: роль, дія, ігрові правила; в інших – тільки окремі елементи: дія або правило, або те й інше.
Проблема визначення сутності гри та її ролі у розвитку й навчання дитини ще з давніх-давен привертала й досі привертає увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників.
Так, К. Ушинський підкреслював значення гри для загального розвитку дитини, для розвитку її моральних якостей.
Особливу точку зору на гру мав видатний психолог П. Блонський, який стверджував: аналіз існуючих теорій ігор доводить, що гра – основний вид активності дошкільника, у процесі якої він тренує сили, розширює світогляд, засвоює соціальний досвід, відтворює і творчо комбінує явища оточуючого життя [6, 43].
Аналіз наявного наукового фонду з проблеми дослідження свідчить про те, що зазначена проблема вивчалася вченими аспектно. Виокремимо основні напрями наукового пошуку:
- навчальна діяльність та особливості її формування у молодшому шкільному віці (Ю. Бабанський, О. Проскура, О. Савченко та ін.);
- уміння вчитися як ключова компетентність молодших школярів (загальнонавчальні уміння і навички: класифікація, структурні компоненти) (Т. Байбара, Я. Кодлюк, О. Савченко та ін.);
- становлення дитячої ігрової діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін);
- роль гри у навчанні та вихованні молодших школярів (Н. Кудикіна).
Таким чином, аналіз відповідної літератури з проблеми показав, що спеціального дослідження гри як засобу формування загальнонавчальних умінь та навичок школярів немає, що й зумовило вибір теми дослідження: «Дидактична гра як засіб формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок».
Об’єкт дослідження – процес формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок, а предмет – дидактичні умови використання гри як засобу формування в учнів початкової школи уміння вчитися.
Мета роботи: розробити та експериментально перевірити методику використання гри як засобу формування у молодших школярів уміння вчитися.
Гіпотеза: ефективність формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів засобами ігрової діяльності підвищується за таких умов:
· органічного включення гри у структуру уроку;
· посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри;
· вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.
Завдання дослідження:
· з’ясувати сутність уміння вчитися як ключової компетентності молодших школярів;
· виявити онтогенетичні корені дитячої ігрової діяльності;
· визначити дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок та реалізувати їх у відповідних методичних рекомендаціях;
· експериментально перевірити ефективність запропонованих рекомендацій.
У процесі дослідження використовувалися такі методи:
· теоретичні: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури, метод теоретичного аналізу і синтезу;
· емпіричні: педагогічне спостереження, аналіз уроків з точки зору досліджуваної проблеми, анкетування вчителів початкових класів, вивчення учнівських робіт, педагогічний експеримент.
Дослідження проводилося у 2006/2007 н.р. у третіх класах Теребовлянської гімназії школи-інтернату (класоводи: О. Сагайдак, М. Ярошевська) на матеріалі предметів «Рідна мова», «Математика».
Теоретичне значення роботи полягає у виділенні сукупності дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання гри як засобу формування в учнів початкових класів загальнонавчальних умінь і навичок, а саме: органічне включення гри у структуру уроку; посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри; вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.
Практичне значення дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій з формування у молодших школярів уміння вчитися засобами дидактичної гри, які можуть бути використані вчителями початкової школи у навчально-виховному процесі.
Структура дипломної роботи. – Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (76 джерел), додатків. Загальний обсяг дипломної роботи – 93 сторінки.
1. Теоретичні основи дослідження
1.1 Загальнонавчальні уміння і навички як ключова компетентність учнів початкової школи
Уміння учнів учитися як вимір розвивального потенціалу середньої освіти у наш час прискорюється нагромадженням інформаційних ресурсів і засобів навчання, які стають доступними для більшості людей планети. Мобільність населення, змагання між державами за темпи розвитку спонукають до переосмислення функцій і результатів освіти загалом. Світ, у якому доведеться жити нашим дітям, змінюється у чотири рази швидше, ніж наші школи. «І справді: у школу приходять покоління дітей, які живуть в інформаційному суспільстві, цифровому середовищі, – відзначає О. Савченко, – і щоб скористатися його перевагами, треба переосмислювати саме цінність знань і самодостатність вчителя як джерела інформації» [59, 29].
Одне з найважливіших завдань реформування загальноосвітньої школи – поступовий перехід до навчання дітей у перших класах із шести років. Аби правильно підійти до цієї проблеми і успішно вирішити її, необхідно визначити об’єктивну готовність шестирічної дитини до навчання у школі. Зробити це не так просто, оскільки в цьому віці досить інтенсивно відбуваються складні процеси психофізичного та морального розвитку особистості. Часто батьки помилково вважають, що знання їхніми дітьми літер, віршів, уміння лічити є достатнім для навчання в першому класі. Науково доведено, що діти, яким не вистачає до шести років трьох-чотирьох місяців (за окремими винятками), – це п’ятирічні діти, які істотно відрізняються від шестирічних. Щоб дитина швидко адаптувалася в шкільних умовах, успішно розвивалася, потрібен цілий комплекс фізичних, медико-фізіологічних і психологічних передумов, які визрівають саме на рубежі шести років, а часом і пізніше.