Дидактична сутність наступності в економічному вихованні учнів шкіл і студентів вищих педагогічних закладів (стр. 3 из 6)

Визначення наступності показують, що вони відрізняються один від одного залежно від того, про яку з них йде мова: в умовах одного й того ж навчального закладу, напрямку виховного процесу. Наведемо визначення наступності стосовно середньої школи:»… поняття наступності включає у якості її суттєвих ознак таку послідовність навчально-виховної роботи, де у кожному наступному кроці продовжується закріплення, розширення, ускладнення та поглиблення таких знань, умінь і навичок, які складали зміст навчальної діяльності на попередньому етапі». Подібні ідеї розвиваються у працях, присвячених різним напрямкам виховного процесу. «Принцип наступності, – як пише І. Прокоп’єв, – означає логічно підготовлений, природний перехід у розвитку діяльності вихованців від одного етапу до іншого».

Дані про наступність навчально-виховного процесу в одному й тому ж навчальному закладі можуть використовуватися на зіткненні різних навчальних закладів з урахуванням об'єктивних різниць. Ця специфіка повинна знайти своє відображення і у визначенні сутності наступності за умови суперечності взаємодії систем навчально-виховного процесу в різних навчальних закладах. Тому особливої уваги заслуговують зусилля авторів, спрямовані на вирішення цього завдання.

Наведемо характерні визначення такого роду наступності:

«Наступність – це загально педагогічний принцип, який за ставленням до навчання потребує постійного забезпечення, нерозривного зв’язку між окремими сторонами, частинами, етапами і ступенями навчання і всередині їх; розширення та поглиблення знань, отриманих на попередніх етапах навчання, перетворення окремих уявлень і понять у чітку систему знань, умінь і навичок; поступово – висхідного розгортання усього навчального процесу відповідно до змісту, форм і методів роботи при обов'язковому врахуванні якісних змін, які відбуваються в особистості учнів і студентів».

Більш специфічне визначення наступності таке: «Сутність наступності, яка виражає важливу сторону закону заперечення, стосовно системи виховання в загальноосвітніх і вищих школах, складається із збереження тих або тих форм і методів виховання при переході з одного навчально-виховного рівня до іншого, більш високого – від загальноосвітньої школи до вищої школи. Наступність у даному випадку полягає не лише у збереженні й перенесенні форм і методів виховної діяльності, яка притаманна «середній школі і вищій школі», і навпаки, не в ідентифікації їх, а у встановленні різниці у їх модифікації, а також у появі якісно нових, на базі відмирання старих тощо».

Термін «наступність», як уже підкреслювалося, охоплює дуже широкий соціальний діапазон. Наступність властива будь-якому раціонально організованому процесові соціальної практики в нашому суспільстві, бо вона припускає «…той необхідний елемент зв’язку минулого, теперішнього та майбутнього в процесі вироблення організаційних форм, котрі дозволяють діалектично поєднувати старе з новим, здійснювати заміну однієї форми іншою, більш досконалою, знаходити нові форми та створювати передумови для їх успішного розвитку».

Принцип наступності тісно пов’язаний з принципами науковості, систематичності, послідовності, обґрунтованості, міцності, доступності та ін., але, звичайно, не зводиться до них і зберігає свій особливий зміст. Діалектика зв’язку наступності з іншими принципами навчання та виховання виявляється, зокрема, в тому, що технологія наступності є умовою та механізмом реалізації інших принципів навчально-виховного процесу, які, в свою чергу, виступають у ролі зумовлених чинників здійснення наступності.

У цьому зв’язку можна спробувати проаналізувати взаємозв’язок, а також різницю між принципом наступності та суміжними принципами дидактики і виховного процесу в цілому. Таке намагання реалізовано у дослідженні І. Прокоп’єва. Він вважає, що універсальний, фундаментальний взаємозв’язок між принципом наступності та іншими принципами дидактики пояснюється тим, що «наступність як один із специфічних законів суспільної свідомості є також і загально педагогічним законом».

У зв’язку з цим суб’єктивне становлення особистості на кожній стадії процесу наступності може бути розглянуте за фазами чотирикомпонентної послідовності, де кожна фаза є в своїй сутності процесом формування внутрішньої позиції особистості старшокласника, абітурієнта, студента.

Для школи (старші класи):

— об’єктна фаза – їй має відповідати внутрішня позиція активного опанування нових умов навчання, нових педагогічних установок і вимог, різних видів діяльності, функцій старшокласника, різноманітної інформації у зв’язку з майбутнім життєвим та професійним самовизначенням (фаза виникнення);

— суб’єктно-функціональна фаза – їй має відповідати внутрішня позиція суб’єктивної реалізації функцій старшокласника, сформованих школою установок у процесі навчання, суспільної діяльності, профорієнтації. Реалізація таких функцій і установок в діяльності – важливий шлях громадянського становлення особистості старшокласника (фаза становлення);

— суб’єктна фаза – їй має відповідати внутрішня позиція свідомої активної участі у навчально-виховному процесі, співробітництва з педагогами у його удосконаленні, самовиховання відповідно до соціальних вимог випускника школи і задач його життєвого, професійного самовизначення. Тепер старшокласник стає суб’єктом навчально-виховного процесу в прямому значенні цього слова. Суб’єктна поведінка припускає зрілість внутрішньої позиції особистості в динаміці відповідного процесу (фаза зрілості);

— фаза перетворення – старшокласник переходить в іншу соціальну ситуацію свого розвитку (стає абітурієнтом), чому має відповідати активна реалізація утвореної внутрішньої позиції в нових життєвих умовах та її корекція відповідно до вимог нових умов. Це дозволяє особистості зберігати психологічну стійкість у новій ситуації, діяти спрямовано і послідовно відповідно до утворених установок.

Для абітурієнта:

— об’єктна фаза – припадає на старші класи середньої школи з відповідними ознаками розвитку внутрішньої позиції, охарактеризованими вище. Контингент абітурієнтів формується в основному з трьох характерних груп старшокласників: «різнобічні», «інтелектуали-теоретики», «практики». Ця обставина виявляє основну спрямованість виховної роботи з різними групами потенційних абітурієнтів;

— суб’єктно-функціональна фаза – характеризується продовженням активного ознайомлення з обраним ВНЗ, засвоєнням прав, обов’язків, функцій абітурієнта, інтенсивної підготовки до вступних іспитів і співбесіди у приймальній комісії. Мобілізація інтелектуальних, фізичних, психічних ресурсів у стресовій ситуації конкурсних іспитів сприяє вихованню таких рис особистості, як самостійність, відповідальність, самовладання, уміння «зібратися» і проявити себе;

— суб’єктна фаза – абітурієнт відстоює своє право стати студентом, проявити в ході співбесіди і на вступних екзаменах свою підготовку, інтелектуально-професійний кругозір, захопленість обраною професією. У цій ситуації за зовнішньою схожістю поведінки і тяжіння абітурієнтів приховуються різні типологічні установки, охарактеризовані вище в образі старшокласників;

— фаза перетворення – абітурієнт стає студентом, вступаючи в нову соціальну ситуацію розвитку (інші варіанти ми тут не розглядаємо).

Для ВНЗ:

— об’єктна фаза – їй має відповідати внутрішня позиція активного засвоєння нових умов навчання, різних видів діяльності, установок навчально-виховного процесу, функцій нової соціальної ролі, залучення до професії. Безумовно, у студента складається своє ставлення до цієї вузівської новизни (фаза виникнення);

— суб’єктно-функціональна фаза – їй має відповідати внутрішня позиція суб’єктної реалізації функції студента у процесах адаптації до ВНЗ, самодіяння, залучення до професії. Реалізація таких функцій і установок у діяльності студента – важливий шлях становлення особистості майбутнього фахівця (фаза становлення);

— суб’єктна фаза – їй має відповідати внутрішня позиція свідомої співучасті в навчально-виховному процесі, в його удосконаленні, у пред’явленні вимог до товаришів, до себе, згідно із соціальними вимогами до студента як майбутнього фахівця (фаза зрілості);

— фаза перетворення – у випускника завершується адаптація до професії у ВНЗ і починається професійна адаптація в умовах виробництва, самостійної діяльності, де йому належить оволодіти функціями і майстерністю фахівця, досягти професійної зрілості.

Отже, тій чи іншій стадії становлення особистості повинна відповідати певна внутрішня позиція. Однак поняття «повинна відповідати» несе характер педагогічної задачі. Постає питання, як будувати навчально-виховний процес у середній і вищій школі, щоб поняття «повинна відповідати» втілювалось у технологію роботи із старшокласниками, абітурієнтами, студентами в спадковій послідовності.

Саме в «секретах» педагогічної структуризації навчально-виховного процесу, його змістового і дидактичного забезпечення, основне професійно-визначальне навантаження здійснює методологічний принцип наступності, який враховує багатоманітність та неповторність ситуацій, множину чинників, що впливають на результат, роблять їх законами-тенденціями, законами, які прокладають собі дорогу крізь безліч різноманітних відхилень, неповторних варіантів. Ці закони проявляють себе в безлічі випадків, у конкретних же випадках їх прояв варіантний, а точність – відносна. Закони та принципи, що їх виражають, не спрацьовують автоматично. Кожного разу необхідний аналіз особливостей навчальної операції та наступний мислительний синтез, порівняння законів розвитку педагогічних явищ з особливостями ситуації, з наявністю певних умов.