Дидактична сутність наступності в економічному вихованні учнів шкіл і студентів вищих педагогічних закладів (стр. 4 из 6)

Наступність – один із закономірних шляхів подолання суперечностей навчально-виховного процесу, яка допомагає учням справитися з труднощами. М. Данилов зауважував: «Рушійною силою навчального процесу є протиріччя між висунутим ходом навчання, практичними задачами і, реальним рівнем знань, умінь та розумового розвитку учнів». Вивчення шкільної та вузівської практики показує, що виділені суперечності особливо ефективно виявляють себе як рушійні сили навчального процесу за умови їх планомірного вирішення.

Принцип наступності важливий для здійснення логіки і процесу навчання та виховання у їх взаємозв’язках. Навчально-виховний процес є, як відомо, неперервним досягненням послідовного ряду логічно-необхідних цілей. Взаємозалежність логічного і практичного здійснено на основі послідовності, бо вона є найважливішою умовою і першого, і другого.

Ось тому ми проаналізували фонд робіт середньої школи, де наступність навчально-виховного процесу виступає однією з найважливіших традиційних проблем теорії та практики.

Ми поділяємо думку Г. Щукіної про те, що істинна система неможлива без встановлення наступності і міжпредметних зв’язків, бо різні функції дидактичного принципу наступності в навчально-виховному процесі зумовлені багатозначністю поняття. Оскільки зв'язок наступного з попереднім носить у навчально-виховному процесі необхідний і загальний характер, наступність виступає його закономірністю. Вона дає основу для кваліфікованого здійснення такого зв'язку, будучи її умовою, виступає засобом тощо.

У цьому контексті у посібниках мають місце різні тлумачення сутності і функцій наступності:

— вона є правилом навчання, яке забезпечує реалізацію у першу чергу таких принципів, як науковість, систематичність, послідовність, доступність. Наступність зв’язків – одна з найголовніших умов реалізації цих принципів;

— встановлює зв'язки між новими і попередніми знаннями як елементами цілісної системи;

— встановлює зв’язки між знаннями, повідомленими на одному уроці і в різних темах курсу, між матеріалом різних предметів;

— показує, що на черговому етапі навчання не слід затримувати учнів на конструктивно-встановленому старому в процесі наступності роботи над новим матеріалом;

— робить послідовним зв’язок у роботі окремих класів і шкільних ступенів шляхом використання таких засобів, як узгодження програм та підручників, повторення матеріалу, проведення повторно-узагальнюючих занять, відвідування занять у попередньому класі тощо;

— забезпечує послідовність переходу класу від одних педагогів до інших: учителям молодших класів треба знати програму наступних класів і майбутні вимоги до учнів; педагогам старших класів – рівень підготовки їх нового контингенту (для цього треба вивчити його раніше, допомагаючи кращій підготовці до наступного класу).

На жаль, як переконує аналіз, у посібниках вітчизняних вчених (В. Галузинський, Б. Євтух, Н. Мойсеюк, М. Фіцула, А. Алексюк, В. Галузяк і М. Сметанський, Н. Корольова та ін.) принцип наступності розглядається в аспекті принципу систематичності та послідовності. Наші дослідження в контексті системи «загальноосвітня школа – ВНЗ» доводять, що названий принцип не в змозі забезпечити змістовність, форми, методи і засоби взаємозв’язку цих двох структурних освітніх ланок у економічному вихованні учнівської молоді. Як ми підкреслювали вище, технологія наступності є умовою та механізмом реалізації інших принципів навчально-виховного процесу. Таким чином, принцип наступності для педагогів виступає у вигляді логіки розвитку навчально-виховного процесу від школи до ВНЗ, послідовного вивчення та розвитку особистості, кваліфікованого подолання суперечностей у системах педагогічних процесів вищої і середньої школи як рушійних сил цих процесів.

2. Взаємозумовленість дидактичного принципу наступності

Процес наступності вищої і середньої школи має формувати, в першу чергу, послідовність оволодіння знаннями як важливу умову логічно-системного мислення, а у широкому розумінні – риси характеру мислячого працівника

Мал. 1. Соціально-економічні чинники наступності

Для характеристики основного змісту наступності вищої та середньої школи суттєвим є внесення у шкільну практику тих елементів вузівського навчання, що збагачують і вдосконалюють можливості середньої школи у підготовці її вихованців до «соціальної діяльності», а також організації навчання і виховання студентів у ВНЗ на основі конструктивного заперечення шкільної системи.

У цьому плані зростає роль соціально-економічних чинників (див. мал. 1.). Вони сприяють формуванню таких якостей школярів, як високоморальне ставлення до навчання і вибору професії, уміння усвідомлювати свої обов’язки перед суспільством, інтерес до всебічного розвитку особистості, поглиблення пізнавальних інтересів та інтелектуальних потреб, допомагають успішному послідовному становленню студента.

У широкому плані процес наступності «вписаний» у динаміку вузівського педагогічного процесу, який повинен розглядатися та організовуватися раціонально і вивчатися як керована, динамічна система. Щоб такий підхід отримав тверду основу, необхідно аналогічно розглядати й етап наступності вищої і середньої школи. Процес наступності є керованим, створює системну основу для наступної динаміки навчально-виховного процесу від курсу до курсу.

Інша взаємодіюча сторона проблеми – середня школа. Основою наступності в ній з самого початку є розвиток уміння вчитися, доповненого розумінням завдань освіти й виховання. Бажання розширити свої знання активізуються саме в процесі навчання і застосування їх на практиці, що також розвиває здатність до самонавчання.

Шкільний етап наступності – один з найвідповідальніших. Саме тут в учнів мають бути сформовані потреба в знаннях, бажання й уміння їх самостійно поповнювати і використовувати як дієвий засіб творчої діяльності. А це вимагає істотного перегляду пріоритетів у формуванні змісту шкільної освіти та в організації дидактичного процесу.

Нинішній етап розбудови середньої загальноосвітньої школи є особливо відповідальним. Вона стає 12-річною. Старша її ланка набуває профільної спрямованості. Зазнає трансформації зміст освіти, переглядаються підходи до організації шкільного навчання, зокрема економічного.

В. Положій, зокрема, висловлює думку про те, що загальноосвітня школа може забезпечити неперервну економічну підготовку і удосконалити економічну освіту підростаючих поколінь при розв’язанні двох найважливіших проблем: першої – підручник з будь-якої навчальної дисципліни має готуватись у співпраці з економістами, обов’язково повинен враховувати економічний аспект предмету навчання, включати екологічну спрямованість як складову економічної культури, щоб учень міг відчувати себе часткою реально існуючої економічної і екологічної системи; друга проблема – економічна підготовка вчителя, яка полягає в тому, що студент педагогічного вищого навчального закладу не лише має знати основи економічної теорії, але, що більш важливо, вміти робити елементарні розрахунки в межах навчального предмету за своєю спеціальністю. Що ж стосується другої проблеми, то її ми розглядаємо як вирішальний чинник реалізаційних основ наступності між загальноосвітньою школою та ВНЗ. Дані констатуючого експерименту засвідчили низький рівень економічної підготовки як вчителів-практиків, так і майбутніх наставників молоді. Сталося це через те, що дослідження процесу економічного виховання школяра і студента не проводиться разом, не вироблена його цілісна система, а відтак підходи, вимоги і процесуальне забезпечення різні. На жаль, вчителі загальноосвітньої школи не завжди можуть відповісти на поставлені питання, бо не володіють інформацією про вплив різних форм, методів і змісту конкретних економічних знань на певні вікові категорії дітей та молоді в межах не лише навчальних закладів, але й у масштабі регіонів і всієї країни. Це ж характерне і для викладачів вищих педагогічних закладів, що, в свою чергу, «гальмує» дидактичну реалізацію наступності, її змістову і процесуальну сутність.

Зупинимось на цьому аспекті детальніше. Наступність у системі освіти відображає соціальну природу наступності поколінь у конкретних історичних умовах розвитку суспільства і віддзеркалює освітню політику держави. Це дає ґрунт для розгляду значення аналізованої проблеми з широких соціальних позицій, особливо сучасного економічного розвитку, який неможливий без нових економічних механізмів, нового економічного мислення, яке ми розуміємо як націленість на ініціативу та підприємливість, на пошук шляхів, що ведуть до більшого ефекту при найменших витратах, на підвищення відповідальності кожного за доручену йому справу. В динамізмі як виробничих сил, так і виробничих відносин формування нового типу економічного мислення перетворюється в перманентний, довгостроковий процес усе більш глибокого пізнання і найбільш ефективного використання законів економічного життя, а економічна освіта і виховання як засіб формування економічного мислення виступає загальним і неперервним життєвим навчанням, як системою неперервної освіти працівників. Система економічної освіти і виховання, крім традиційних загальноосвітніх рівнів (дошкільне виховання, середня школа, ПТУ, технікуми, ВНЗ і ін.), а також різних форм підвищення кваліфікації і системи економічного виховання, включає два важливі моменти: