1) економічну самоосвіту та самовиховання;
2) економічну освіту і виховання у виробничому процесі (виробнича педагогіка і освіта, що постійно та цілеспрямовано проводяться організаторами виробництва за місцем роботи).
З останнього випливає важливий висновок про неординарну роль організаторів виробництва у формуванні нового економічного мислення, роль, яку спеціалісти здатні зіграти за єдиної умови – якщо вони до цього підготовлені. У свою чергу ця умова витримується, якщо:
а) на це націлена економічна підготовка у ВНЗ;
б) якщо цьому завданню ВНЗ відповідають рівень і зміст економічної освіти і виховання в школі. Таким чином, наступність економічної освіти і виховання у середній і вищій школі – це вирішальний чинник, що забезпечує успіх всієї справи.
3. Економічні засади наступності
При визначенні змісту наступності середньої і вищої школи з точки зору економічної освіти і виховання необхідно виходити з того, що кожен з освітніх рівнів виконує лише притаманні йому функції. Причому для середньої школи функція забезпечення економічної бази для вищої освіти не є головною, оскільки у теперішній час лише п’ята частина випускників шкіл приймаються на денне відділення ВНЗ, а інші – вступають до технікумів і ПТУ (65%), або працюють (15%). Економіко-освітні та виховні функції ВНЗ також неоднозначні, що, перш за все, залежить від його профілю: педагогічний ВНЗ, університет зобов’язані забезпечити студента методикою економічної освіти і виховання у середніх, середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах; технічні – дати методику економічної виробничої педагогіки.
При всій різноманітності принцип наступності вимагає знайти серед функціональних завдань загальні риси і відповідно до цього побудувати загальну систему економічної освіти та виховання з підсистемами (включаючи середню і вищу школу), кожна з яких є відносно відокремленою системою.
Таким чином, наступність середньої і вищої школи з точки зору економічної освіти і виховання означає:
Поєднання функціональних економічних завдань кожного рівня. Загальноосвітня школа зобов’язана підготувати випускника до активної участі в економічному житті, прищепити йому навички економічного мислення, а вища школа – розвинути ці навички, поглиблювати знання економічних закономірностей, навчати майбутнього спеціаліста (з врахуванням сфери прикладання його праці) прийомам і методам економічної освіти і виховання. Це загальна лінія, що об’єднує два рівні.
Систематизація змісту, форм і методів економічної освіти та виховання кожного рівня з урахуванням взаємозв’язку їх функціональних завдань.
Детальніше зупинимось на останньому і розглянемо, як у сучасних умовах теоретично і практично вирішується проблема систематизації економічної підготовки у школі та ВНЗ. Система необхідна всюди, де процес носить цілеспрямований характер, а в педагогіці в цілому і в економічній освіті та вихованні, зокрема, від систематизації залежить результативність усіх зусиль.
Доведено, що філософське поняття «неперервність» тісно пов’язане з філософським поняттям «система», «системний аналіз». Останнім, як свідчить аналіз, притаманний більшою мірою динамічно-функціональний підхід: процес прийняття рішень повинен розпочинатися з висунення й чіткого формулювання кінцевої мети; необхідно розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему і виявляти всі наслідки і взаємозв’язки кожного окремого рішення; необхідно знаходити та аналізувати можливі альтернативні шляхи досягнення мети; мета окремих підрозділів не повинна суперечити меті всієї програми. Саме в цьому, на нашу думку, полягають суттєві ознаки неперервності, які базуються на внутрішній логіці етапності (окремі частини або підрозділи) і завершеності (ціле, або програма) з чітко окресленою метою й шляхами реалізації.
Загальнонауковим методологічним базисом дослідження як науки в цілому є філософія зі своїми законами, принципами, категоріями. Але в кожній системі, поряд з відтворенням у ній якостей систем більш загального рівня, проявляються й специфічні закономірності, причинно-наслідкові зв’язки, регулятори, які забезпечують стійкість і розвиток досліджуваної системи.
Під окремою методологією ми розуміємо цілісну сукупність підходів (спирається на конкретні філософські основи теоретично обґрунтованих, практично перевірених засобів, форм, методів), що дозволяють оптимально дослідити проблему тієї або іншої галузі науки.
Для відокремлення методологічних положень, характерних для пізнавального об’єкта, необхідно виявити шляхом аналітично-синтетичної діяльності системно-компонентні, системно-структурні, системно-функціональні та системно-інтеґраційні зв’язки, притаманні досліджуваній системі.
Ми поділяємо погляд В. Афанасьєва на визначення поняття системи як сукупності об’єктів, взаємодія яких викликає появу нових, інтеґрованих якостей, не властивих окремо взятим компонентам, що утворюють систему.
У науковій літературі прийнято виділяти такі основні ознаки, властиві складним системам: цілісність, наявність визначеної мети, внутрішньої ієрархічної структури, взаємозалежних підсистем, функціональних зв’язків, управління тощо. Усі перераховані ознаки характерні для системи економічного виховання, що дозволяє аргументовано вести мову про його існування як окремого напрямку. Компоненти системоутворення, які досліджуються у нашій роботі, становлять спеціально організовану цілісну систему економічного виховання учнівської молоді. У філософському розумінні вони є структурними одиницями, а їх взаємодія викликає і забезпечує притаманні системі якісні особливості.
Аналіз системи для виявлення її основних компонентів з наступним дослідженням їх особливостей та ознак – необхідна умова пізнання всієї системи, її управління і розвитку.
Компонентами системи економічної підготовки педагогічних кадрів, на наш погляд, є:
науково-теоретичні основи неперервної економічної освіти й виховання;
основні концептуальні положення неперервної економічної компетентності педагогічних кадрів;
теоретично обґрунтовані функції й принципи, властиві цій системі;
змістова основа, характеристика структур (суб’єктів) економічної підготовки, а також її технологія й методичне забезпечення.
На жаль, відсутність підходу до економічного виховання і освіти як до системи є суттєвим недоліком шкільної освіти. Щодо профтехосвіти певною мірою ставиться завдання вироблення в учнів сучасного економічного мислення. У методичній літературі (останнім часом її багато) констатується, що у школі склалася система економічної підготовки. Однак цей висновок здається передчасним. Не випадково структуру цієї системи автори підмінюють переліком тих сфер, які повинні бути включені у цю роботу: процес навчання, трудове виховання, позакласна і позашкільна виховна робота з учнями, родина.
У наукових дослідженнях немає єдиного підходу до визначення системи економічного виховання школярів. Зрозуміло, що ця система сприяє формуванню в учнів наукового світогляду, економічного мислення, розвиткові розумових потреб, бережливого ставлення до особистої і суспільної власності.
Якщо порівнювати визначення системи економічного виховання, дані різними авторами (В. Розов та А. Нісімчук), то можна зробити висновок: вони до цієї проблеми підходять з різних позицій.
Скажімо, В. Розов визначає систему економічного виховання, включаючи:
економічне виховання у процесі вивчення предметів шкільного циклу, а також факультативних курсів, які вводяться у процес навчання за інтересами учнів;
економічне виховання у процесі трудового навчання;
економічне виховання в позакласній і позашкільній роботі;
економічне виховання в процесі суспільно корисної і продуктивної праці;
економічне виховання в сім’ї.
Система, визначена А. Нісімчуком, має такий вигляд:
1.Вивчення школярами основних філософських поглядів на явища економічного життя, розвиток в учнів елементів економічної свідомості і мислення, прагнення до оволодіння професією сільськогосподарського напрямку.
2.Формування бережливого ставлення до природи, навички економічного ставлення до продуктів праці, матеріальних цінностей школи, книги, особистих речей, знарядь сільськогосподарського виробництва.
3.Прищеплення навичок раціональної організації праці і економного використання бюджету часу як навчального, так і особистого, розвиток пізнавальних інтересів у процесі розумової та фізичної праці, творчого ставлення до праці.
4.Формування першочергових навичок економічного обрахунку, відповідність затрат праці результатам отримання сільськогосподарської продукції, виховання розумних потреб з можливостями їх задоволення в умовах сільської місцевості.
5.Удосконалення системи профорієнтаційної роботи з учнями сільської загальноосвітньої школи, виховання у них навичок співвідносити свої майбутні професійні наміри з інтересами і потребами сільськогосподарського виробництва.
Обидва автори мають наукове право на свою точку зору, і вони її виклали. Погоджуючись з ними в принципових питаннях, ми дещо по-іншому підходимо до визначення даної системи.
Ми вважаємо, що В. Розов, розглядаючи систему, більше веде мову і аналізує напрямки, а А. Нісімчук – ґрунтовніше класифікує завдання. Нам ближча позиція В. Розова, хоча вона, враховуючи нове філософське осмислення суті процесу освіти і виховання людини як особистості, вимагає уточнення та розширення.
Якщо ж говорити реально про формування економічного мислення учнів, то системний підхід потребує:
а) визначення конкретних завдань для кожної групи;
б) з’ясування економічних можливостей кожного предметного курсу;