в) визначення вимог економічного акценту для всіх форм позакласної та позашкільної виховної роботи;
г) планування роботи економічної підготовки як на уроках, так і в позакласний час як єдиного цілого;
д) встановлення взаємодії у роботі за системою «школа – сім’я», «школа – виробничий колектив», при чому важливою складовою частиною такої системи є участь школярів у реальній продуктивній праці.
Подібним чином повинні бути систематизовані економічна освіта і виховання у ВНЗ. На наш погляд, у цьому плані прогрес менш помітний, ніж у середній школі: недостатньо використовуються можливості викладених курсів, не спрямовані на економічне виховання виробнича практика і літній трудовий семестр, а головне, майже зовсім нема установки навчити майбутнього спеціаліста прийомам і методам економічного виховання. Наприклад, незважаючи на наполегливі пропозиції, до цього часу у багатьох педагогічних ВНЗ України не введено курсу «Методика економічного виховання школярів».
Окремі педагогічні ВНЗ взагалі потребують переконання в тому, що майбутній вчитель повинен бути достатньо методично озброєний, часто теоретичну і практичну роботу з економічного виховання студентів перекладають на плечі викладачів кафедри економічної теорії тоді, коли це справа не лише її, а й кафедр суспільних і психолого-педагогічних та ряду спеціальних наук.
Дослідження засвічують, що частина викладачів вищих навчальних закладів забувають: наступність – двобічний процес, у якому економічне виховання і освіта можуть бути продуктивними лише тоді, коли поряд з відповідною базовою підготовкою, яку дає середня школа, ВНЗ проводить достатню роботу з вивчення постановки економічної освіти і виховання у школі. До критеріїв, які необхідні у визначенні професійних здібностей, включається здатність економічно мислити. Можна погодитися з професором Л. Бляхманом, який запропонував такі критерії оцінки рівня економічного мислення:
1) глибина пізнання, вміння проникати у суть речей і явищ, бачити за формою зміст, за окремими чинниками – їх внутрішній потенціал і взаємозв’язок;
2) історичність: вміння бачити, як виникла і розвивалася ця проблема, у чому її особливості на сучасному етапі;
3) широта підходу: вміння охоплювати якомога ширше коло суттєвих зв’язків і взаємозв’язків;
4) критичність і гнучкість: вміння обирати найкращий варіант з існуючих, вміння діяти за шаблоном;
5) конкретність і своєчасність прийняття рішень.
Викладачі суспільних дисциплін, які приймали вступні іспити з історії та економічної географії у 2000 році, зауважують, що багато абітурієнтів не вміють використовувати теоретичні положення для аналізу та оцінки економічних явищ у державі й за кордоном, їх знання часто поверхові, логічні схеми вони заучують, але не розуміють. Це тривожить, але, заучуючи істину, можна запобігти помилкам двоякого роду, коли викладачі або не рахуються з реальним рівнем економічної підготовки і приймають бажане за дійсне, або прагнуть почати все «з нуля» і тим самим дублюють обов’язки школи. Врахування у вузівській практиці позитивних і негативних сторін знань і умінь, отриманих у загальноосвітній школі, є найважливішою вимогою принципу наступності.
Інша вимога принципу наступності – спільна праця вчителя школи і працівників ВНЗ з метою координування діяльності з формування нового типу економічного мислення. Вона може набувати таких форм, як участь вузівських викладачів у роботі шкільних методоб’єднань, теоретичних семінарів, проведення спільних конференцій, практична участь викладачів ВНЗ у навчально-виховному процесі школи, узагальнення досвіду економічного виховання і освіти у ВНЗ, школі, підготовка методичних посібників для студентів і вчителів тощо.
Спільними зусиллями повинні вирішуватися і дискусійні питання, наприклад, проблема дійсних економічних знань, які отримують у школі чи ВНЗ. У процесі дослідження отримані різні варіанти: одні вважають, що випускник середньої школи повинен володіти більш ніж 250 економічними поняттями, інші – пропонують тільки для учнів 8 – 9 класів більш ніж 460 понять, а програма вступних іспитів у ВНЗ з історії, економічної географії обмежується лише економічними категоріями, визначаючи значно менше їх число. Як переконують дослідницько-експериментальні дані, всі ці вимоги наступності не знайшли практичного втілення в реалізації цього дидактичного принципу, і тому він не надає середній і вищій школі цінну наукову економічну інформацію. Школа на цій основі може аналізувати ступінь готовності випускників до подальшого продовження освіти і самоосвіти. Зворотний зовнішній зв’язок з ВНЗ не завжди допомагає середній школі вносить корективи перш за все в комплекс моральної, психологічної, інтелектуальної, професійної підготовки її випускників, а тим часом викладач ВНЗ потребує таких наукових даних:
рівень підготовленості випускника сучасної школи до вузівської освіти;
об’єктивна, різниця між системами навчально-виховного процесу, його зміст у школі та ВНЗ;
труднощі, які виникають у студентів та шляхи їх подолання;
особливість таких труднощів у різних груп студентів;
технологія індивідуального підходу, профілактика стихійних стресів;
наступність вищої та середньої школи як керований педагогічний процес;
формування стратегій навчально-виховної діяльності з проблем економічної підготовки учнів.
Теоретична і прикладна розробка принципу наступності допоможе середній і вищій школі ефективніше реалізувати ідеї діалектики навчально-виховного процесу, в тому числі його економічного аспекту.
І ця реалізація буде успішною і продуктивнішою, якщо учасники навчально-виховного процесу з проблем економічного виховання бодай візуально (краще, коли детально) орієнтуватимуться в управлінських аспектах цього процесу.