У процесі пошуково-експериментальної роботи у правовому вихованні молодших школярів використовувалася гра. Гра як форма право-виховної роботи зачіпала емоційну сферу молодших школярів. Присутність глядачів, почуття відповідальності за якість свого виступу перед колективом викликали в учнів прагнення виступати краще, чим досягався істотний виховний ефект.
Перевага гри перед іншими формами правового виховання – в її емоційному впливі не тільки на учасника, а й на глядача. Присутні бачать у виконавці не тільки свого товариша, а й спеціаліста-виконувача певних функції. За такого подання правові знання вже не тільки інформація, а й важливий фактор виховання. Вплив ігрової ситуації тим сильніший, чим глибше вживаються школярі в свою роль. При цьому важливо правильно «дозувати» пізнавальний матеріал з розважальним, щоб гра не стала лише розвагою. Виховний ефект гри знижується також, якщо вона перетворюється на виставу, коли учні грають уже завчені ролі і елементів вільної імпровізації стає все менше. Уникнути цього можна за умови, що буде заохочуватись творчість школярів під час гри.
У процесі експериментальної роботи під час вивчення правил дорожнього руху в експериментальних класах широко використовувалась гра «Світлофор». Її учасники розбивалися на команди пішоходів, водіїв автомобілів, автобусів, тролейбусів, працівників ДАІ. У ході гри ролі її учасників мінялися. Для того, щоб гра стала цікавою, а також для ефективнішого закріплення умінь та навичок дітей, проводили її на спеціально підготовленому майданчику. На ньому встановлені дорожні знаки, нанесена розмітка проїжджої частини.
У правовому вихованні молодших школярів враховувався той фактор, що колектив молодших школярів ще неспроможний стати дійовим інструментом виховання, оскільки між дітьми цього віку ще слабо розвинені міжособові зв’язки: не відчувається такої згуртованості і дружби, як у підлітковому віці; симпатії та антипатії часто міняються; спорадичні вибухи антипатій (передражнювання, глузування) швидко й імпульсивно виникають і зникають. Дехто наслідує зовні дорослих або старших і стає «лідером» колективу, інші шукають підтримки в середовищі сильніших учнів класу.
У процесі дослідження правове виховання учнів не обмежувалося формуванням у них системи правових знань і уявлень. Важливим компонентом правослухняної особистості є і її правомірна поведінка. Для її формування інформаційні методи правового виховання учнів мають поєднуватися із залученням їх до відповідної правової діяльності, до громадського осуду негативних проявів. Один із шляхів підвищення ефективності позакласної правовиховної роботи з молодшими школярами є залучення їх до активної правоохоронної діяльності.
У процесі експериментальної роботи молодші школярі брали участь у таких видах правоохоронної діяльності, як робота комісії дисципліни і порядку, чергування у класі і в школі, робота інспекторів руху, зелених патрулів та ін. Одним із напрямків правоохоронної діяльності молодших школярів була їх природоохоронна робота в школі і за її межами.
Творче використання вчителем змісту підручників, постійне доповнення їх матеріалами правового характеру забезпечувало розвиток в учнів загальних уявлень про важливість і шляхи особистої участі у вирішенні правоохоронних проблем. Поруч з вирішенням завдань правового виховання така діяльність учителя сприяла здійсненню всього процесу виховання, формуванню всебічно розвиненої особистості.
У правовиховній роботі з молодшими школярами виявилося важливим дотримуватися принципу індивідуального підходу. У практиці виховної роботи ще нерідко зустрічаються класоводи, які розуміють індивідуальний підхід тільки як безпосередній вплив на особистість невстигаючого чи недисциплінованого учня. Тому вони обмежуються у правовиховній роботі виправленням уже допущених недоліків шкільного та сімейного виховання. Доки учень не почне відверто порушувати правила поведінки, на нього майже ніхто не звертає уваги, а тільки він допустив негативний вчинок, його починають «перевиховувати», читаючи йому моральні сентенції.
Під час дослідження ми передусім виявляли причини допущених негативних вчинків. Залежно від причини, а їх може бути безліч, підбиралася міра індивідуального впливу. Індивідуальний підхід буде ефективним тільки тоді, коли спрямований не на вирішення окремої ситуації, а органічно вплітається в систему, спрямовану на подолання недисциплінованості того чи іншого учня. Вихідним моментом індивідуального підходу слід вважати конкретну особистість, на яку спрямований той чи інший виховний вплив. Для успішної індивідуальної роботи класовод має уважно вивчати учнів свого класу.
Дослідження переконало, що індивідуальна правовиховна робота має будуватися за добре продуманою програмою. Спочатку виявляють основні риси негативного розвитку учня. Серед негативних якостей у школяра завжди є головне, що визначає його поведінку. Згодом визначаються причини відхилень від норм поведінки (недоліки роботи школи, помилки виховання в сім’ї, вплив оточуючого середовища). Основою перевиховання є опора на позитивні риси учня. Для цього вияснюється, що в характері учня треба розвивати, а що треба закладати і формувати. Індивідуальна правовиховна робота з учнями будується так, щоб вони привчалися самостійно давати правильну оцінку своїй поведінці і вчинкам інших.
У процесі формуючого експерименту особлива увага приділялася використанню можливостей правового виховання молодших школярів, закладених у нормативних документах, на основі яких будується робота вчителя початкових класів з виховання навичок правомірної поведінки школярів. До таких нормативних документів належать правила для учнів, правила внутрішнього розпорядку школи, правила поведінки дітей та підлітків у громадських місцях, правила дорожнього руху та інші.
На нашу думку, варто розробити детальні правила поведінки учнів у школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Наприклад: «Бережи свою парту, свій клас. Не пиши па парті, не брудни її чорнилом», «Гуляючи в коридорі, притримуйся правої сторони, швидко не бігай, голосно не кричи, не влаштовуй бійки»; «Намагайся не чекати, коли тебе попросять про допомогу, нагадають про твої обов’язки», «Не можна висловлювати незадоволення, що у тебе немає тої чи іншої речі» (з «етичного кодексу» В.О. Сухомлинського).
У правилах поведінки на вулиці можуть бути такі: «Бережи свій під’їзд і слідкуй за тим, щоб й інші дотримувались правил порядку в під’їзді», «Якщо хтось упав, допоможи піднятися», «Не смійся, не звертай особливої уваги на людей з фізичними вадами», «Розмовляючи з дорослими, не тримай рук у кишенях». У правилах поведінки в громадських місцях варто не забувати таких «дрібниць»: «При виході з тролейбуса не кидай квитка під ноги», «У роздягальні треба стати в чергу за пальтом», «У залі для глядачів не можна смітити, лузати насіння».
Робота над правилами для учнів здійснювалася нами у двох напрямках: по-перше, роз’яснювали їх, домагаючись свідомого засвоєння учнями вимог до їх поведінки; по-друге, привчали учнів до дотримання цих вимог, формували потребу в постійному їх виконанні. Виховання звички дотримуватись правил поведінки, дисциплінованості передбачалось з перших днів перебування учнів у школі. Дуже важливо було при цьому, щоб учитель молодших класів знав, як розуміти дисципліну і якими методами домагатися її.
Під час засвоєння правил поведінки молодшими школярами використовувалися елементи гри. Діти дуже захоплювалися «розігруванням сцен», з великим бажанням інсценізували вимоги правил поведінки в класі, на вулиці. Перш ніж формулювати правила про те, що учень повинен старанно вчитися, уважно слухати пояснення вчителя, сумлінно і самостійно виконувати всі його завдання, вести себе добре на уроці, проводилась бесіда, на якій перед дітьми ставилось ряд запитань: Як потрібно вчитися? Як слухати пояснення вчителя? Як поводитись на уроці? У ході такої бесіди основні положення ілюструвались цікавими прикладами з життя класу, з художньої літератури, кінофільмів, телепередач. Усе це допомагало глибше переконати учнів у доцільності і необхідності правил.
Вимогу «самостійно» виконувати завдання ілюстрували роботою учня за партою. Діти із задоволенням «програвали» окремі моменти вимог до поведінки в школі, вправлялися в правильній поведінці, зауважували відхилення від норм тих чи інших правил, які вони вивчали.
Вивчення школярами правил поведінки поєднувалося з їх практичними справами. Це сприяло формуванню у них не тільки переконаності в необхідності їх дотримання, а й виробляло відповідні вміння, навички та звички поведінки. Шляхів для такого поєднання є багато. Важливо продумати кожен пункт правил і знайти для нього практичний вихід. Користувалися для цього кожною нагодою. Так, на уроках вимагали, щоб на партах було все необхідне, а учні були активними, дисциплінованими.
На класних годинах заслуховували звіти учнів про виконання ними вимог режиму дня, дотримання правил санітарії і гігієни, бережливе ставлення до шкільного майна. Цікавилися, які книжки прочитали учні за тиждень, чи вчасно здали їх до бібліотеки, як провели свій вільний час. Перед виходом до театру чи в кіно проводилися настановні інструктажі з вимогою самоконтролю за тим, як учні проходять між рядами крісел, як розмовляють, як поводяться під час зустрічі з дорослими, у салонах транспорту тощо. Вправлялися у спеціальних іграх.
Створення спеціальних ситуацій для практичного втілення конкретних правил поведінки в школі, спілкування на позакласних заходах давало можливість побачити, як учень самостійно вибирав відповідну лінію поведінки, наскільки в нього сформувалися звички правомірної поведінки.