Важливою у правовому вихованні є «цілеспрямована робота над усвідомленням учнями розуміння співвідношення права, законності і справедливості, їх єдності» [54, 42]. В учнів потрібно сформувати уявлення: якщо право закріплює основи справедливості, то законність є одним із основних засобів, який забезпечує справедливість. Юридичне мислення, передусім, передбачає справедливе мислення. Ось чому для виховання особистості винятково важлива ідея справедливості, яка с основною ідеєю права.
Підводимо учнів до розуміння того, що тільки реальне народовладдя може бути основою справжньої справедливості у державі. У цьому зв’язку важливо висвітлити питання про необхідність удосконалення демократії шляхом самоврядування народу, залучення його до управління справами суспільства.
Звертаємо увагу учнів на те, що принцип справедливості реалізується в регулюванні справедливого розподілу суспільних фондів споживання залежно від соціального становища громадян. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, тобто право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у статі та в інших випадках, передбачених законом. Акцентуємо на тому, що розподіл через суспільні фонди споживання і у майбутньому буде використано для здійснення діяльної допомоги громадянам, з метою утвердження справедливості,
Учні таким чином переконуються є соціальній цінності права, призначенням якого є закріплення і гарантування прав і свобод людини, що сприяє її розвитку, а також притягнення до відповідальності за свавілля і беззаконня [49, 21]. Такий підхід, як переконує досвід, дає змогу простежити, у якій мірі і яким чином викладення під час вивчення
Конституції змісту навчального матеріалу у запропонованих напрямах забезпечує формування і засвоєння провідної ідеї права.
Вищевказане сприяє усвідомленню учнями справедливості права, його гуманізму, дає відповідні морально-правові орієнтири. Вироблення оцінного, особистого ставлення до права, виховання правових переконань, усвідомлення необхідності дотримання законів зумовлюють становлення в учнів впевненості в тому, що «справжнє призначення права полягає у значенні міри справедливості і свободи» [12, 3]. Це є важливою новою формування правосвідомості, тому що справедливість, будучи у своїй основі категорією моралі, має важливе регулятивне значення для правомірної поведінки, є невід’ємним елементом правосвідомості. У суспільстві справедливість має виявлятися в рівності громадян – членів суспільства.
Методично виправданий розгляд принципу рівноправності у тісному зв’язку з історичними етапами розвитку суспільства, починаючи з виникнення держави. Доцільно узагальнити попередні знання учнів з історії виникнення первісних ідей щодо рівності як невід’ємного права людини, умови їх подальшого розвитку. Необхідно звернути увагу учнів на те, що «у відомому міжнародно-правовому документі – Декларації прав людини і громадянина визначено: Закон повинен бути рівним для всіх, як у тих випадках, коли він захищає, так і у тих випадках, коли він карає» [50, 7]. Всім громадянам, зважаючи на їх рівність перед законом, відкритий однаковою мірою доступ до всіх громадських посад, місць і служб відповідно до їх здібностей і без будь-яких відмінностей, крім зумовлених їхніми доброчесностями і здібностями.
Спираючись на ці «відправні точки», на вже сформовані знання, під час бесіди варто перейти від положень і висновків, зроблених раніше в історичному аспекті, до положень і висновків юридичного змісту. Вихідним напрямом у пізнанні принципу рівноправності є визначення його основного змісту, який відбито у статтях 21, 24, 38, 43, 51, 52, 71. 76 103, 141 Основного Закону держави. Отже, формування ідеї рівноправності необхідно поєднувати з роботою над текстом даних статей, у яких розкриваються її сутність як важливого конституційного принципу.
Принцип рівноправності, який «передбачає рівну для всіх гарантованість прав, свобод і добросовісного виконання обов’язків» [60, 43], є вихідним. З нього випливає ідея про рівність не тільки прав, а й обов’язків, їх єдності, бо не може бути прав без обов’язків.
Для усвідомлення ідеї єдності прав і обов’язків як стрижневої, провідної, важливо правильно розуміти співвідношення її структурних, складових елементів – понять і часткових ідей. У цьому зв’язку визначаємо основне коло понять, часткових ідей, на базі яких повинна будуватися робота над формуванням правового принципу невіддільності здійснення прав і свобод від виконання громадянами своїх обов’язків. Зокрема, під час формування цього принципу рекомендується звернутися до наступних правових понять, положень, які по суті становлять зміст основних прав і обов’язків громадян, класифікувавши їх на три групи за сферою реалізації в суспільному житті [1, 50–51].
1. Особисті права і обов’язки, які необхідні для існування і вільного розвитку особи.
Право на: життя, свободу та особисту недоторканість; повагу до своєї гідності; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; свободу світогляду і віросповідання; недоторканість житла; таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншого захищеною законом таємницею; спростування у судовому порядку недостовірної інформації про себе і членів сім’ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації; відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, у разі скасування вироку суду як неправосудного; свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, право громадянина України в будь-який час повернутися в Україну; право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Обов’язки: не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей; поважати національні почуття інших людей; не втручатися в особисте і сімейне життя інших людей.
2. Соціально-економічні та культурні права і обов’язки, які пов’язані із реалізацією особи в сфері соціально-економічних відносин, духовних цінностей суспільства.
Право на: працю; підприємницьку діяльність; соціальний захист; належні, безпечні і здорові умови праці, на оплату праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом і своєчасне ї одержання; страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; відпочинок; житло; достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї; освіту; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; безпечне для життя і здоров’я довкілля; право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьківства, дитинства і сім’ї; право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою.
Обов’язки: сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; використовуючи право власності, не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі; одержати повну загальну середню освіту; обов’язок батьків утримувати дітей до їх повноліття, а обов’язок повнолітніх дітей утримувати своїх непрацездатних батьків; володіти державною мовою; не використовувати, не поширювати результати інтелектуальної творчої діяльності без згоди автора, крім винятків, встановлених законом; не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.
3. Політичні права і обов’язки, які пов’язані з участю громадян в політичному житті суспільства:
Право: брати участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування; право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації за винятком обмежень, встановлених законом; на участь у професійних спілках; вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір в межах закону; збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації відповідно до закону; направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Обов’язки: захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України; шанувати державні символи України; неухильно додержуватися Конституції України та законів України; не брати участь в утворенні і діяльності політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війки, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.