2 спосіб. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди застосовувався, коли учні добре знають один одного і завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування можуть швидко досягти домовленості.
3 спосіб. Створення постійних команд для проведення рухливих ігор.
4 спосіб. Розподіл на команди шляхом попарної домовленості (ватажки команд таємно від інших учасників гри обирають кожен собі слово-пароль, наприклад, один обрав слово „горіх”, інший – „яблуко”. Діти, які хочуть брати участь у грі, попарно підходять до них, і ті питають: „Яблуко чи горіх?” Назвавши слово, дитина переходить на бік того з керівників команд, хто його уособлює.
У деяких командних спортивних іграх доводилося встановлювати право першого ходу. Яка команда починає гру, ми встановлювали: виходячи з результатів попередніх ігор; право вибору перебирає собі команда, яка організованіше підготувала до гри майданчик та необхідні посібники; лічилкою між ватажками; за результатами певного виду змагання (фізичного або розумового) між представниками команд. Наприклад, розгадуванням загадок, влученням м'ячем у ціль, бігом наввипередки до зазначеного місця тощо; шляхом жеребкування.
Для цього можуть бути використані дві різної довжини, проте однакові завтовшки палички. Ставиться умова, що починає гру та команда, чий ватажок витягне коротку паличку. Один з гравців затискає обидві палички в кулаку таким чином, щоб зовнішні кінці були суміщені. Та команда, чий ватажок з двох витягне коротку, здобуває право першого ходу; відгадування, в якій руці знаходиться предмет (камінчик, фантик, каштан, дрібна іграшка тощо), парне чи непарне число схованих предметів, відгадування сторони монети і т. ін.; на основі поваги (наприклад, хлопці, граючи з дівчатами, пропонують їм на знак поваги до них почати гру першими, або переваги сильнішої за підготовленістю команди до слабшої; вимірювання руками на палиці - хто зможе утримати палицю по закінченні її вимірювання, той виграв для своєї команди право першого ходу.
Послідовне і систематичне навчання учнів різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування класного колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії.
Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можемо визначити такі, як:
· систематичність проведення ігор упродовж дня;
· забезпечення взаємодії навчальної та позанавчальної діяльності з фізичного виховання;
· оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у її підготовчій, основній і заключній частинах;
· використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного з етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра.
Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості, які визначаються їх культурно-історичним походженням та соціальними функціями у дитячому середовищі.
Пояснення гри проводилося у вихідному положенні, з якого починається гра. Пояснення було образним, доступним, коротким. Перед поясненням учитель повідомляв, в яку гру будуть діти грати, робився розподіл на команди. Далі, якщо потрібно, вибирався ведучий. Лише після цього, як проведено цей організаційний момент, приступають до пояснення змісту та правил гри. Деколи при підготовці до гри потрібно було показати основні дії. Пояснення гри починалося зі слів: „По сигналу перші гравці виконують...”. Якщо в грі є речитатив, то слова вивчалися з дітьми перед проведення гри. При цьому вчитель звертав увагу на правильну вимову всіх слів, на те, щоб діти вимовляли слова голосно, виразно, але не крикливо.
Розмітка майданчика для гри проводилася заздалегідь або під час пояснення гри і розміщення гравців. Інвентар, атрибути роздають після пояснення змісту та правил гри, тобто перед початком проведення гри. Іноді їх кладуть на обумовлені місця, і діти по ходу гри беруть їх. Керівництво грою здійснював вчитель, подаючи команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали. Робить вказівки по ходу, оцінює дії і поведінку дітей. Часом сам міг взяти участь у грі, виконуючи головну або другорядну роль. У деяких випадках брав участь у грі, коли не вистачає пари.
Вчитель не зловживав зауваженнями, вказівками на неправильне виконання рухів. Вони можуть знизити позитивні емоції, що виникають під час гри. Вказівки краще робити в позитивній формі, підтримуючи радісний настрій. Вчитель міг робити підказки про доцільність виконання того чи іншого руху. Крім того, він спостерігав за загальним станом і самопочуттям кожної дитини, стежив за діями учнів.
У кінці гри підводилися підсумки. Знаючи педагогічне значення кожної гри, вчитель відзначає тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, швидкість, кмітливість, дотримувався правил, виручав товаришів, проявляв ініціативу, також називав і тих, хто порушував правила заважав гратися. Підводилися підсумки гри у цікавий формі, щоб викликати у дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.
На уроках в 4 класі проводилися одна-дві гри в будь-якій частині уроку. В підготовчій частині використовувалися ігри, направлені на організацію дітей, розігрівання організму, удосконалення в різних шикуваннях. В основній частині удосконалювалися рухові навички та вміння в бігу, стрибках, метаннях, рівновазі, лазінні та перелізанні. У заключний частині уроку проводилися спокійні ігри, що не потребують великої уваги, не викликають збудження.
Відповідно до програми, на уроках ми проводили такі рухливі і народні ігри, забави та естафети: „Кіт і миша”, „Подоляночка”, „Вовк і коза”, „Голуб”, „Невід”, „Птахи”, „Гречка”, „Дрібушечки”, „Сірий вовк”, „До своїх прапорців”, „Вудочка”, „Швидко по місцях”, „Ворони”, „У річку гоп”, „Горобчики-стрибунчики”, „Лисиця і курчата”, „На прогулянку”, „М'яч через шнур”, „Вправи з великим м'ячем”, „Вправи з малим м'ячем”, „Стонога”, „Сніжками по м'ячу”.
Також ми доповнювали програмові ігри іншими народними іграми, спрямованими на формування національно-культурної свідомості молодших школярів. Це були ігри такого змісту:
1. Ігри з елементами загальнорозвивальних вправ: „Батько і діти”, „Мак”, „Дрова”, „Адам і Єва”, „Розбите яєчко”, „Шевчик”, „Ой вийтеся, огірочки”, „Боротьба кажана з вітром”, „Кіт потягується”, „Гуси на воді”, „Пташка”, „Мокрий кіт”, „Пузир”, „Боцюн і криниця”.
2. Ігри з ходьбою: „Петре, де ти?”, „Панас”, „Жмурки”, „Підхід варто-вих”, „Звідки ти?”, „Гарбуз”, „Огірочки”, „Міст”, „Нічний марш”, „Дуб чи береза”.
3. Ігри з бігом: „Іду на Ви!”, „Гуси”, „Пень”, „День та ніч”, „Хатина”, „Регіт”, „Дуб”, „Запорожець на Січі”, „Проводи русалки”, „Скажений бугай”, „Рибалки і риби”, „Кіт і миша”, „Квачі парами”, „Доганяй, втікаючи”, „Ворон”, „Воробей”, „Дикі кози”, „Яструб”, „У колдуна”, „Хрещик”, „Лисиця і заєць”, „Сірий кіт”, „Кавуни”, „Мур”, „Ковбаса”.
4. Ігри із стрибками: „Вовк і кози”, „У довгі лози”, „Шагавай”, „Переправа через річку”, „Струмок”, „Гречка”, „Тинок”, „У річку гоп”, „Спутані коні”, „Півник”.
5. Ігри з метанням: „Бабу перевозити”, „Хто далі кине”, „Влучний стрілець”, „Захисник кріпості”, „Пошивай”, „Квач з м'ячем”, „Штандер”, „Квочка”, „Круговий”, „На полюванні”, „Мисливець і качки”, „Перепелиця”, „Мушка”, „Шкандибки”, „Бабок”, „У скраклі”.
6. Ігри з елементами прикладних вправ (лазіння, перелізання, перепов-зання): „Дістати сало”, „Стовп”, „Повінь”, „Скалолаз”, „Кубло”, „Незграбний ведмідь”, „Западня”, „Павук”, „Куниця і білки”, „Підвісний міст”, „Тунель”, „Юркий вуж”.
7. Ігри з рівновагою: „Гойдалки”, „Журавель”, „Ластівка”, „Напере-ваги”, „Жук”, „Рак-неборак”, „Пересування на бочці”, „Дресировка”.
8. Ігри з елементами акробатики. „Краб”, „Каракатиця”, „Перекоти-поле”, „Розпечене колесо”, „Павук”, „Жабка”, „Качалка”, „Дзвін”.
9. Ігри з елементами боротьби: „Буряк”, „Тягти бука”, „Ріпка”, „Коро-мисло”, „Відьма”, „Бій півнів”, „Кіт в мішку”, „Княжий острів”, „Дружина і татари”, „Перетягування по линві”.
10. Ігри з елементами танцю: „Сива шапка”, „Женчичок”, „Гоп – скок”, „Метелиця”, „Трійки”.
Рухливі ігри із суперництвом активно впливали на всі грані життя особистості дитини, вирішуючи оздоровчі і виховні завдання. Різноманітні рухи і дії дитини під час гри з суперництвом сприяли формуванню життєво необхідних навичок і вмінь. Народні ігри змагального характеру створювали сприятливі умови для вироблення активних рис характеру, викристалізовували особистість.
Також ми намагалися проводити переважну більшість ігор за народним календарем. Проведення таких ігор потребувало серйозної підготовки вчителя, його знань традицій і звичаїв свого народу. В основу експериментальних уроків нами закладено аграрний рік українців. Структурно його поділили за місяцями. До кожного розділу залучено найосновніші національні рухливі ігри, які проводилися в народні та релігійні свята і регулювали річну циклічність. Національні рухливі ігри літнього циклу використовувалися в першій чверті навчального року, оскільки святкових днів, пов'язаних з народними іграми, восени менше, ніж взимку та весною.
Напередодні уроку дітям необхідно було повідомити тему і дати домашні завдання. Наприклад: закликання весни на Теплого Олекси – приготувати і принести на урок пташок, випечених із тіста або зроблених з паперу чи з дерева; а також знайти і вивчити українські народні прислів'я, приказки, які символізують прихід весни. Роздати учням для вивчення-друковані віршовані тексти, що містяться в іграх-хороводах за народним календарем (див. таблицю 1).