Одночасно ми ознайомились зі станом професійної готовності педагогів до оновлення змісту системи фізичного виховання молодших школярів через національні ігри.
З матеріалів опитування ми почерпнули такі дані: учителі початкових класів застосовують народні ігри на великих перервах, або після уроків на спортивному майданчику (6,6% - через 1-3 дні, 13,7% - через 4 і більше днів). Для цього використовують лише чотири літературно-методичних джерела: журнал "Фізичне виховання в школі" (32,8% учителі фізичної культури, 3,5% - початкових класів), журнал "Початкова школа" (12,6% і 17,8%), методичні рекомендації для вчителів та вихователів початкової школи "Учитель і психодіагностика" (1,8% і 19,3%), навчальний посібник "Українські народні ігри та забави" (39,7% і 12,2%).
При виборі народних ігор за характером рухової діяльності учителі надають перевагу таким основним видам рухів (ігри з ходьбою, бігом, метанням і стрибками), включаючи їх у систему фізичного виховання для розвитку фізичних (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість), розумових і морально-вольових якостей.
Бесіди з педагогами підтвердили наші припущення про низький рівень обізнаності вчителів фізичної культури і початкових класів з національними іграми і використанням їх за характером рухової діяльності в системі фізичного виховання для забезпечення розвитку молодших школярів.
Разом з тим освітяни висловили свої побажання щодо розв'язання цієї проблеми. Так, на їхню думку, необхідно першочергово розробити методичні посібники, удосконалити програми, методичні рекомендації з питань використання народних ігор і включити їх в „програму курсів підвищення кваліфікації вчителів, в обговорення на науково-практичних конференціях і методичних заняттях вчителів початкових класів. Матеріали констатуючого експерименту засвідчили низький рівень знань освітян з проблем використання народних засобів в системі фізичного виховання дітей.
2.2 Організація і зміст експериментального дослідження
Наше дипломне дослідження проводилося у два етапи.
На теоретичному етапі (2007/08 навчальний рік) визначена сфера і проблема дослідження; вивчалася психолого-педагогічна, методична література з даної теми; аналізувалася робота передових вчителів початкових класів у сфері використання народних рухливих ігор як засобу формування національно-культурної свідомості дітей у фізичному вихованні; формулювалася гіпотеза та завдання дослідження.
Експериментальний етап (2008/09 навчальний рік) був пов’язаний із тим, що на основі напрацьованої інформації проводився формуючий експеримент, пов’язане з формуванням національно-культурної свідомості дітей на основі використання комплексу українських народних рухливих ігор, вивчалася його ефективність та практична значущість.
Формуючий експеримент ми проводили за такими етапами:
1) констатуючий етап – виявлявся стан системи фізичного виховання дітей 5-6 років у дитсадку та першому класі;
2) формуючий етап – здійснювалося формування національно-культурної свідомості дітей на основі використання комплексу українських народних рухливих ігор;
3) узагальнюючий – основна увага спрямовувалася на аналіз і узагальнення результатів експерименту, оформлення дослідження та з’ясування подальших перспектив даної системи роботи.
Експериментальне дослідження проводилося у Бучацькій ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів Тернопільської області. Ним було охоплено 63 учні 3 класу.
Виявилося, що в рухливих іграх створюються найсприятливіші умови для розвитку фізичних якостей та формування національно-культурної свідомості дітей. Правила ігор регулювали поведінку гравців, сприяли виробленню взаємодопомоги, колективізму, чесності.
При навчанні основним рухам ми широко застосовували ігрові прийоми у вигляді образних порівнянь, які викликають у дітей позитивні емоції. Вони з задоволенням ходили по «місточку» (гімнастична лава або колода), стрибали „з купинки на купинку” (кружечки з картону на підлозі), стрибали „через струмок” (зроблений з двох шнурів) та ін.
Виконання вправ у рівновазі (ходьба по колоді або лаві), лазіння по гімнастичній стінці, метання м'яча в ціль викликало певні організаційні труднощі. Діти виконували їх у довільному темпі, деяких з них потребували страховки. Тому по ходу вправи вчитель розмовляв з дітьми, давав індивідуальні зауваження, підказуючи як правильно виконувати рух. Постійний контакт з дітьми, емоційний та дружній тон активізували їх і викликали інтерес до запропонованих вправ.
Для занять підбиралися ігри великої рухливості, в яких брали участь всі діти. Головну роль у грі брав на себе вчитель, а в подальшому він доручав роль ведучого найбільш активним та кмітливим дітям. Рухлива гра повторювалася 3-4 рази. Більшість ігор мали сюжетний характер, який визначав зміст рухів. В процесі гри вчитель слідкував за діями гравців, дотримання ними правил, робив зауваження тим, хто їх порушує, стимулював активність дітей.
У процесі занять виявилося необхідним проявляти максимум уваги до кожної дитини, враховуючи її індивідуальність, допомагаючи осмислити рухове завдання. Загальною для всіх вимогою було привчання дітей бути наполегливими, доводити вправу до кінця, виховувати в них вольові якості у процесі виконання основних рухів.
Ми використовували рухливі ігри, різноманітні за змістом. Для занять підбиралися сюжетні ігри, естафети та ігри з елементами спорту, у яких передбачався розподіл гравців на команди. Відповідальні ролі в іграх виконували самі діти. Безпосередня участь вчителя в іграх не була обов'язкова. Він керував ходом гри, нагадував правила, слідкував за їх виконанням, а також спостерігав за правильністю рухів дітей. Однак це не включало епізодичну участь його в грі, що пожвавлювало ігрові дії дітей і підвищувало інтерес до неї.
Результатом використання українських народних рухливих ігор став більш високий якісний рівень виконання рухів. Це було пов'язано з розвитком можливостей дітей сприймати, уявляти, аналізувати та оцінювати послідовність та якість особистих рухових дій. Спілкування вчителя з дітьми під час гри, емоційне її проведення, об'єктивний аналіз наслідків допомагали більш свідомому відношенню гравців до своєї поведінки, позитивно впливало на виховання моральних та вольових якостей дітей.
Всебічному удосконаленню рухів та розвитку фізичних якостей сприяв змагальний метод проведення вправ та рухливих ігор. Змагання створювали умови для максимального проявлення рухових здібностей, виховання моральних та вольових якостей у дітей. Тому в основній частині заняття поряд з сюжетними іграми великої рухливості ми проводили ігри типу естафет, де змагалися між собою 3-4 команди.
В цих іграх діти намагалися не тільки діяти найбільш раціональним способом, а й максимально мобілізувати свої зусилля для досягнення найкращого результату, виявляли відповідні моральні та вольові якості. Вимоги до чіткого виконання правил сприяли вихованню в дітей дисциплінованості, витримки, відповідальності. Однак це не обмежувало можливість проявлення ініціативи, активності та винахідливості під час рухливих ігор на заняттях.
У використанні українських народних рухливих ігор з метою формування національно-культурної свідомості дітей важливим питанням було призначення ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей різним способам вибору ведучого дало можливість справедливо розв'язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьом конфліктним ситуаціям між дітьми.
Виявилося, що ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагог відбирав найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів – зайця, вовка, лисиці, для такої гри використовували лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розподілити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином. Гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником „ти”. Така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі.
Під час використання деяких лічилок діти домовлялися про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, учні можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них знаходиться у центрі з м'ячем. Він проголошує слова:
Раз, два, три!
Водити будеш ти!
Коли проголошено останнє слово, діти розбігалися далі від кола, а дитина, що стояла в його центрі, кидає м'яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м'яч – той і ведучий.
Ведучий міг бути обраний не тільки за допомогою лічилки, але й іншими способами. До них належать: вибір за згодою тих, хто грає; обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібрались для гри; обрання, за результатами проведеної раніше гри: ведучим стає учень, який виграв попередню гру – був прудкішим, кмітливішим, уважнішим. Кожен з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки, тому у навчально-виховному процесі їх варто чергувати.
Різними способами, що спираються на ініціативу і самоорганізацію дітей, ми проводили розподіл гравців на команди.
1 спосіб. За допомогою лічби за порядковими номерами, в залежності від кількості команд: перший – другий – третій і т.д.