Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.
Варто зазначити, що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та, відповідно, використання певних понять. Для прикладу, в зарубіжній – російській – педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так, З.А.Абасов та В.І.Слободчиков розмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 24]. Критеріями для розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [24, с.8].
Дещо інакше трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва: "Відмінність між новацією та інновацією – у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень: перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга – передбачає його докорінну перебудову" [2]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених положень – однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація – радикальним нововведенням.
Водночас у вітчизняних педагогічних працях з проблеми, що аналізується, спостерігаємо синонімічне використання понять "новація" та "інновація", як, наприклад, у розробленні Л.В. Буркової з питання управління інноваційними процесами, в якому автор зазначає: "Розробка і впровадження освітніх інновацій (вид. наше – С.М.) не ставить самоціллю створювати нове заради нового. Новація (вид. наше – С.М.), в кінцевому рахунку, має підпорядковуватися головній меті освіти, інакше немає сенсу її застосовувати" [4, с.232].
Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".
На думку З.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив’язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов’язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.
Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.
Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:
- "розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [6];
- "діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І.Слободчиков) [25, с.6-7];
- "діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [22, с.55];
- "процес продуктивної творчої діяльності людей" (Н.І. Лапін та ін.) [1, с.59].
У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [17, с.12].
В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому:
- перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;
- формуванню та розвитку "Я"-образу;
- створенню умов для становлення особистості, реалізації її права на індивідуальний творчий вклад, на особистісну ініціативу, на свободу саморозвитку;
- побудові нового типу стосунків і спілкування між педагогами та учнями, які не характеризуються примусовістю, підкореністю, в основі яких – стосунки взаємодії, взаєморегуляції, взаємодопомоги рівних;
- становленню співтворчості вчителя й учня;
- формуванню у школярів усвідомленого ставлення до способів організації навчальної діяльності тощо [23].
Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [5, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [5, с.228]) та тлумачення змісту понять "інноваційна діяльність" і "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень. До речі, російським науковцем А.М.Моісєєвим уведено до понятійно-термінологічного поля педагогічної інноватики нове поняття – "новоутворення", яке автор трактує як зреалізоване нововведення, тобто результат нововведення [1].
Окрім розглянутих, у теорії педагогічних інновацій широко вживаним є поняття "інноваційна система", яка розглядається як "педагогічна система, результатом функціонування якої є новітні ідеї та оригінальний досвід" [14, с.5]; "динамічна, стійка в умовах швидкоплинних змін креативна система, що здатна до самовідновлення в просторі соціуму" [15, с.4]. На думку О.В.Остапчук, особливості інноваційних педагогічних систем краще зрозуміти, порівнюючи їх з консервативними: перші з названих базуються на феномені креативності, другі за своїм характером – авторитарні. "Консервативні системи працюють переважно із зовнішнім світом, а свій внутрішній використовують як сховище усталених умов, етапів, структур. Інноваційні ж структури здатні змінювати свій внутрішній світ. Таким чином, простір їх дій – широкий. Там, де консервативна система ламається, інноваційна – може просто прогнутися" [15, с.4]. Як вважає автор розроблення, варто швидше говорити про існування в сучасності освітніх систем як "інноваційних систем змінного типу, тобто систем, що виявляють то авторитарні, то креативні якості" [15, с.14].
Д.В.Алфімов вважає, що "основною характеристикою інноваційної освітньої системи є її прагнення до реалізації завдань з навчання і виховання особистості, яка потрібна сучасній соціально-економічній системі. Саме це коректує мету освіти і виховання, зміст її реалізації, зміну цінностей, технологічне забезпечення навчально-виховного процесу" [2, с.159]
Ще одним з понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є "інноваційна освітня технологія" – "сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І.Даниленко) [7, с.71].
Зміст останнього із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності "інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це – "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу" [7, с.70], тобто ціль освітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні поняття "інноваційна освітня технологія" автором як результат її впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з авторів теорії інноваційної педагогіки.
Виходячи зі змісту понять "інновація в освіті" , "інновація в навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язаних елементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її організації, – що характеризується новизною; результатом її упровадження є суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .
Важливим у теорії педагогічних інновацій є питання критеріїв їх обґрунтованості, якими В.М.Полонський визначає такі показники: оптимальність (визначення затрати сил і засобів учителів та учнів для досягнення очікуваних результатів), результативність (виражається у певній стійкості позитивних результатів діяльності вчителя), можливість творчого застосування інновацій у масовій практиці [17]. Як зазначає автор роботи, визнання та використання саме цих критеріїв передбачає, що нововведення не залишиться в межах вузького обмеженого освоєння, а після відповідної експертизи буде рекомендовано до масової реалізації. Тобто використання саме таких критеріїв оцінювання інновацій у навчанні, на нашу думку, допомагає установити значущість та корисність кожного нововведення, оскільки окремі з них, навіть зважаючи на їхню високу результативність, характеризуються великими затратами часу та зусиль їх учасників, а отже є неефективними.