Коломийка – масовий танець, що супроводжується піснею куплетної форми й музикою. Рухи коломийки дуже різноманітні, своєрідні й оригінальні за колоритом. Основним композиційним елементом є коло, яке розпадається на менші кільця і навіть на окремі пари. Для коломийок типова зміна місць хрещиком. Танець будується на присядках, мережках, ножицях, зірницях і багатьох інших танцювальних рухів, притаманних танцям, що побутують у західних областях України. Коломийку танцюють у швидкому темпі, весело й завзято, використовуючи орнаментальні хореографічні рухи. Ритм танцю дрібний, синкопований.
Гуцулка – танець, що з музичного боку є варіантом коломийки. Хореографічно гуцулка відрізняється від коломийки тим, що друга її частина називається козачком, тут застосовують дрібушки, кружляння, присядки, але виконують їх у іншому характері, ніж у козачках центральних областей України.
Аркан – популярний чоловічий масовий танець, що відтворює мужність, силу й завзяття. Танцюристи кладуть руки один одному на плечі, утворюючи коло. Один з учасників танцю – ведучій – подає команди: «гей, до кола!», «Аркан!». Ведучий подає також команду до зміни рухів і ритмів.
Лісоруби – масовий чоловічий танець, що відтворює трудовий процес, засобами хореографії змальовує образи лісорубів, підкреслюючи їх спритність і силу, вміння валити дерева, обробляти їх, транспортувати. Танцю притаманні вигуки окремих фраз, перегукування ведучого з усіма учасниками танцю. Іноді виконуються коломийки.
Костюм дівчини. Поверх широкої білої полотняної сорочки, що розшита на грудях, рукавах, вороті й поділу національною вишивкою, дівчини надягають спідницю із щільної вовни в широку клітку й розшитий фартух, голову прикрашають вінком з довгими стрічками. На груди танцівниць кілька ниток різнобарвного намиста. На ногах – високі чобітки на середньому каблуці.
Костюм юнака. Біла полотняна сорочка, що розшита на грудях, рукавах і по коміру українськими візерунками. Дуже широкі шаровари яскраво – червоного або синього кольору підперезуються широким довгим кушаком.
Росія. Танець, як пісня і музика, для народу є проявом почуттів, життєвої енергії, надає можливості художньо відобразити трудові процеси, красу життя, відбирає риси національного характеру.
Джерело російського танцювального мистецтва – народні ігри, стародавні обряди, пісні та хороводи.
Великий внесок у розвиток російського танцювального мистецтва зробили скоморохи, які здавна були основними виконавцями пісень і танців. Висміюючи бояр і церковників, вони передавали прагнення народу до свободи, за це їх переслідували й жорстоко карали.
Російському танцю притаманні легкість, витонченість, запальність, радість, широчінь та свобода рухів.
Фольклорний російський танець розвивався в трьох основних напрямках: хороводи, танці – імпровізації, танці з точно визначеною послідовністю фігур.
Хороводи. В хороводах відбивається трудова діяльність народу, його повсякденне й святкове життя. Дуже часто до дівочих хороводів приєднувалися юнаки, тоді хороводи закінчувалися загальним танцем. Хороводи бувають повільні й швидкі, будуються на простих рухах (простих і перемінних кроках, проходках,припаданнях тощо).
Композиції хороводів за своєю різноманітністю нагадують візерунки російських мережив. Тут ланцюжки і змійки, кружечки і ворітця й найрізноманітніші побудови.
Кожна область має свої хороводи. На півночі будують повільні хороводи, які називають ходючими, танцюють їх стримано, суворо, повільно й гордливо. Не дивлячись на юнаків, дівчата пливуть, як пави.
Хороводи середньої смуги (Московська, Калінінська, Рязанська, Воронезька області) відзначаються більшою жвавістю, різноманітністю рухів, їх виконують, пританцьовуючи і спілкуючись із сусідами, повертаючись до них корпусом.
У південно - західних областях (Курська, Брянська, Орловська області) танцюють караходи – це вже різновидність масового танцю. Танцюристи парами або трійками просуваються по колу, у центрі якого музиканти. Найчастіше виконавці не тримаються за руки, а танцюють самостійно: юнак і дівчина, дві дівчини і юнак або два юнаки і дівчина. Відбиваючи чіткий ритм, а іноді підстрибують на обох ногах, вони обходять одне навколо одного.
Танці – імпровізації. В них немає раз і назавжди встановленої послідовності фігур і рухів. Кожний танцюрист може продемонструвати свою вправність, танцювальну майстерність, спритність, виконуючи свої улюблені колінця.
Танець буває одиночний, парний і масовий. Найбільш поширений – перепляс, змагання у віртуозності, силі, витривалості й винахідливості танцюриста. Переплясу притаманне почуття гумору. Участь беруть дівчата і юнаки, демонструючи свою майстерність і використовують весь арсенал російських танцювальних рухів: чіткі вигадливі дробі, плескачі, присядки, стрибки, оберти тощо.
Танці з точно визначеною послідовністю фігур. В цих танцях танцюристи мають дотримуватися певної послідовності фігур і рухів.
Кожна область має свої танці, наприклад: «Гусачок» - Смоленська область; «Тимоня» - Курська; «Толкуша» - Ленінградська; «Підгорка» - в Сибіру; «Чижик» і «Шина» - Архангельська область та інші.
Найбільш поширені танці з точно визначеною побудовою – кадрилі з їх численними різновидами. Кожна область також має свої відмінні особливості, свій малюнок фігур і своєрідний характер рухів. Кадрилі бувають на дві (або чотири) пари, а іноді – лініями і складаються з чотирьох, п’яти, шести і більше фігур.
Малюнок кадрилей різноманітний: прямі лінії, кола, зигзаги, равлики, ворітця. Назви фігур підкреслюють їх характер: «Прохідка», «Косичка», «Ланцюжок», «Прощальна» тощо.
Нині в російському народному танці побутують усі види хороводів, переплясів, кадрилей. Вони видозмінюються відповідно з вимогами сучасного життя, доповнюються і збагачуються новим змістом.
Костюм. Кофта – біла, з вишитим російським візерунком рукавами. Спідниця – кольорова, зі строкатого ситцю або сатину; унизу дві оборки. Фартух – вишитий знизу. Косинка на голові – одноколірна, трикутником (у всіх одного кольору). У руках у дівчини – різнобарвні косинки. На ногах – чобітки.
Польща. Найстародавнішим загальновідомим танцем у Польщі є полонез. Він походить від народного танцю, який називався «Ходзони». Виконувалися «Ходзони» на весіллях, а пізніше – й на інших святах. І нині танцюють у Польщі веселі танці із свічками, смолоскипами, вінками, з хмелем і подушками.
Стародавні танці мешканців окремих областей Польщі – краков’яків, куяв’яків, мазурів.
Краков’як – старовинний і дуже поширений танець; виконується у швидкому темпі, бадьоро і весело. Танцюється в народі як куплетна пісня з танцювальним приспівом.
Куяв’як – повільний ліричний танець без складних технічних рухів, притупів і вигуків. Музика не має визначеного розміру, ритму і будується на імпровізації. Танцюють парами, дуже скромно, обертаючись по колу праворуч або ліворуч.
Оберек, чи обертас – виник у Польщі під впливом вальсу, заслуживши велику прихильність і всебічне визнання. Має багато назв у народі: «Вирвас», «Дригант», «Колоподібний», «Завіянт» тощо. Слово «обертас» означає повертатися. Оберег має різкий характер, схожий на мазурку.
Оберег – найпопулярніший і най улюблений танець у Польщі. Кількість танцюючих не обмежена (його може виконувати і одна пара). Має імпровізаційний характер залежить від ініціативи виконавців.
Мазур, або мазурка – народний танець мешканців Мазовії, стрімкий і динамічний. Коли столиця з Кракова була перенесена у Варшаву мазур став придворно – шляхетським танцем.
Характер і манера танцю дуже змінилися, а сам танець почав називатися «Варшавською мазуркою» - виконували без пісні, звертали увагу на блиск і манеру виконання, на поважність, на поставу голови на блиск і манеру виконання, на поважність, на вміння несподівано, але з повагою опуститися перед нею на коліно.
Костюм. На дівчатах – білі кофти із широкими, дуже сильно призборенними рукавами, на рукавах невелика оборка, оброблена мереживами. Комірець – високий, з оборкою стоечкой. Навколо шиї яскраво – червоні намиста. Спідниця дуже широка призборена, у яскравих квітах. Верхня спідниця надівається на нижні пишні білі спідниці із оборками, обробленими мереживами. Поверх спідниці – білий передничек, прикрашений білою вишивкою. На кофту надівається коротка розшита тасьмою або вишивкою безрукавка. На голові – високий убір у вигляді російського кокошника, розшитий яскравою вишивкою. Позаду до головного убору прикріплено багато довгих кольорових стрічок. На ногах – високі чорні черевики зі шнурівкою, на середньому каблучке.
На юнаках – білі сорочки з невеликим обложним коміром і широкими, пишно призборенними довгими рукавами з вузьким обшлагом. Білі, у вузьку червону смужку вовняні штани заправлені у високі червоні чоботи. Зверху одягається довгий синій камзол без рукавів. Камзол з розрізом позаду й підперезується світлим блискучим поясом. Червона шапка (конфедератка) прикрашена з лівої сторони павиним пір’ям.
Молдова. Історія молдавського народу, його труд та побут знайшли яскраве відображення в народному мистецтві: в музиці, піснях та танцях.
Молдавські танці створені народом, який в долинах розводив сади та виноградники, пас стада на лугах. Про це говорять теми і назви народних танців: «Коаса» (коса), «Поама» (виноград), «Чобеняска» (танець пастухів) та інші.
Найпоширеніший в народі і найяскравіше відображаючий національні риси його характеру веселий, життєрадісний танець «Молдовеняска».
До числа найулюбленіших танців Молдови відносяться також «Букурія», що в перекладі означає «радість», «веселощі».
Значно менше в молдавській хореографії повільних танців, плавних. До них відноситься стародавній хороводний танець «Хора».