Міністерство культури та туризму України
Сумське обласне управління культури та туризму
Глухівська дитяча школа мистецтв
Доклад з теми:
«Підготовка учнів до відкритих виступів»
Глухів
2010
Вступ
Існуюча форма перевірки успішності учнів дитячих музичних шкіл передбачає два заліки у першому та другому семестрах і перевідний академконцерт. Таким чином, учень повинен виступити з підготовленою програмою протягом навчального року не менше трьох разів. Якщо до цього додати різні відбіркові прослуховування, участь у концертах школи, на батьківських зборах, то кількість публічних виступів відповідно збільшується.
Як допомогти учневі якомога краще донести до слухачів те, що було задумано і відпрацьовано під час класних та домашніх занять? Якими методами добитися того, щоб виступ приніс задоволення як учню, так і педагогу? В цій роботі я не беру на себе сміливість дати вичерпні рецепти на всі випадки або рекомендувати панацею від усіх бід. Можу тільки поділитися роздумами, які накопичилися за багато років педагогічної діяльності, деяким особистим досвідом та рекомендаціями видатних виконавців.
1. Основні фактори, які впливають на вдалий виступ
Багато факторів впливає на майстерність виконання творів. Не говорячи вже про музичні здібності учня, має значення його фізична та нервова конституція, загальний, культурний, інтелектуальний рівень, які говорять про особливості його індивідуальності. В одній із статей, що увійшла до книги «Музична педагогіка та виконавство», Л. Баренбойм підкреслює: "До числа здібностей, які часом мають вирішальне значення для успіху виконавської діяльності, належить творче естрадне самопочуття. Якщо під впливом хвилювання актор або музикант думає про те, "як би не забути", "як би не помилитися", "як би скоріше піти з естради", хіба може йти мова про виконавську творчість? При такому самопочутті виконавець у найкращому випадку продемонструє те, чого не відчуває, у гіршому – начисто провалить інтерпретацію твору або саме виконання взагалі."
А зараз я хочу детально проаналізувати період, який передує сценічному виступу, тобто початковий етап роботи над музичними творами. Досвід підказує, що вирішальним, домінуючим фактором підготовки учня до відкритого виступу є метод навчання музиці. Публічний виступ – це підсумок всієї системи навчання дитини, де все пов’язано: виховання музичного мислення, слухових відчуттів, пам’яті, рухових навичок, а також контроль педагога за режимом та дисципліною домашніх занять.
Педагогічний процес – це єдина, цілеспрямована лінія, і якщо на тривалому, складному шляху цього процесу мали місце помилки, прорахунки, то перед «фінішем» – виходом на естраду – не допоможуть ні умовляння, ні психологічний вплив. Таким чином, потрібно проаналізувати увесь шлях, починаючи із вибору програми та закінчуючи поведінкою на естраді.
Вибір програми
Найважливіша запорука успіху – вдало підібрана програма.
Складаючи навчальний план, педагог включає в нього твори, які учень буде готувати до заліку, екзамену, концерту, творів для роботи в класі, творів, які потрібні або для подолання тих чи інших недоліків учня, або для закріплення якихось його досягнень. Але, незалежно від мети, яку ставить керівник, у будь-якому випадку важливим є емоційне ставлення учнів до вибраного твору. П’єса, яка подобається учневі, викликає інтерес, засвоюється значно швидше, тому він її вчить з більшою емоційною віддачею і, таким чином, його увага найбільш сконцентрована. Протягом моєї педагогічної діяльності мені зустрічалися учні, які мали не досить високу технічну підготовку, але під час виступу показували виразну, цікаву гру. У даному випадку п’єса імпонувала їх емоційному стану, подобалася їм. Таким чином, зростав інтерес до занять, твори засвоювалися значно скоріше. Тобто, для публічного показу потрібно вибирати твори, які можуть розкрити індивідуальність учня, потрібно використовувати його найсильніші сторони. Слабкі ж сторони обов’язково виявляться на сцені! Судячи з мого досвіду, так і буває.
Але це зовсім не означає, що педагог повинен йти на повідку в учня. Бувають у нашій практиці випадки, коли можна почути твір, виконаний із значною кількістю недоліків, із технічними неполадками, нарешті, просто не зрозумілий учневі за змістом. Відразу стає ясно, що в арсеналі учня ще немає тих навичок, які необхідні для виконання цього твору. Іноді таке явище пояснюється й тим, що педагог не завжди точно розуміє художні вимоги, які ставляться до твору, що виконується, або свідомо спрощує їх, пристосовуючи до можливостей учня.
Музична література так безмежно багата, що завжди можна знайти твір, який і зацікавив би учня, і відповідав би його виконавським можливостям. Експерименти з п’єсами, які перевищують виконавські можливості учня або за емоційним настроєм недоступні дитячій психіці, не сприяють вихованню культури музичного смаку, знижують вимогливість, самокритичність як в учня, так і в педагога. У репертуарі домристів обов’язково повинні бути обробки народних мелодій. Близькі за образним та емоційним змістом, доступні за музичною мовою і формою, вони є найбільш сприятливим матеріалом для цілісного музично-технічного розвитку учня. Завдяки яскравій образності, відносній легкості сприйняття, інструментальні обробки викликають в учнів-домристів великий інтерес, що педагог може вміло спрямувати на вирішення різних музичних завдань. З неповторною свіжістю й колоритністю звучать на народному інструменті і оригінальні скрипкові твори, і перекладення кращих зразків класичної музики, написаної для різних інструментів.
Як я вже говорила, п’єса, яка подобається, буде вивчена швидше та краще, ніж та, яка здається учневі нудною, нецікавою. Але для того, щоб викликати інтерес до твору, зацікавити ним, потрібно дати можливість учневіпослухати його. Наші учні загалом не так вільно читають з листа, щоб відразу, розбираючи текст, охопити твір цілком. Для того, щоб познайомити учня з вибраним музичним твором, з учнями свого класу я практикую прослуховування дисків, платівок, хоча, незважаючи на їх велику кількість, записів шкільного репертуару поки ще досить мало. Бажано, щоб педагог міг зіграти учню п’єсу, або уривок з неї. До цього я залучаю і концертмейстера, що надає можливість учневі, слухаючи увесь твір, почути в ньому не тільки красу мелодії, але й красу гармонії та ритміки. Дуже корисно коротко розповісти учневі про епоху, в якій жив автор п’єси, про стильовіособливості його творчості, про специфіку звучання інструменту, для якого написана п’єса (якщо це не оригінальний твір). Це зовсім не означає, що потрібно нав’язувати учневі своє відчуття п’єси. Кожний педагог повинен уміти знайти такі запитання, які підводять думку дитини до потрібних асоціацій, активізують роботу уяви, допомагають розкрити музичний образ п’єси, її характер, зміст. Знаючи, до чого потрібно прагнути, чого добиватися, учень із значно більшою зацікавленістю, більш свідомо буде працювати над п’єсою, і домашні заняття дадуть значно кращі результати.
Особливості початкового етапу роботи над твором
Однак, найцікавіші розповіді, найяскравіші образи ні до чого не приведуть, якщо не знайдено засіб для здійснення задумів.
Рухова пам’ять триваліша за слухову. Змінити, перевчити вже засвоєну неправильну або незручну аплікатуру, змінити засвоєний спосіб звуковидобування буває значно важче, ніж виправити фальшиву ноту або неправильно відтворений ритмічний малюнок. Все, що пов’язано із руховою пам’яттю, з роботою м’язів – аплікатура, елементи артикуляції, способи звуковидобування – повинно бути показано учневі і засвоєно ним при розборі нової п’єси. Процес розбору є чи не найважчим етапом під час вивчення музичного твору.
Кожний педагог вимагає від учня уважного ставлення до аплікатури, яка надрукована в нотах. Виконання цієї вимоги не повинно бути бездумним, пасивним. Потрібно звернути увагу учня на те, що пальці виписано не над кожною нотою, а тільки в тих випадках, коли відбувається зміна позицій, стрибки на великі інтервали, коли зустрічається незвична послідовність (пропуск пальця в поступальному русі і т. ін.). Якщо пальці не виписано, це означає, що передбачається їх звична послідовність. А для того, щоб розуміти цю послідовність, потрібно знати аплікатуру гам, акордів, арпеджіо. Найчастіше нераціональна аплікатура спостерігається в учнів у стаккатній фактурі. В таких випадках корисно запропонувати учневі зіграти legato замість staccato, і логічна послідовність аплікатури стає зрозумілою. При редагуванні домрової партії музичного твору часто виникають складні, специфічні проблеми, перед якими безпомічно відступає навіть здібний, але у даному випадку непідготовлений учень-домрист. Вибір аплікатури тісно пов'язаний з художньою стороною виконання. Він найчастіше відображає те або інше розуміння будови мелодичної лінії, відчуття тембрових фарб. Наприклад, для запобігання тембрової строкатості домристові необхідно будувати аплікатуру так, щоб, по можливості, музична фраза не переривалася частими переходами зі струни на струну. У п'єсах рухливого характеру необхідно стежити, щоб кисть руки якнайменше "стрибала по грифу", тобто використовувати всі струни. Зміну позицій потрібно робити перед сильними долями. (Зміна позиції перед слабкою долею підкреслює її, що веде до розриву мелодичної лінії). Перехід в іншу позицію перед слабкою долею допустимо робити після чверті й шістнадцятої або восьмої з крапкою. Тільки систематична робота педагога над свідомим ставленням учня до аплікатури може виховати міцно закладені у підсвідомість навички. Вимагаючи від учня точного виконання вказаної в нотах аплікатури, сам викладач не завжди повинен сліпо дотримуватися її – теоретично правильна, вона може виявитися незручною для будови руки даного учня. У таких випадках потрібно записати зміни в нотах.