Поняття педагогічної майстерності (стр. 2 из 3)

- Дидактичні – це такі здібності, що складають основу умінь викладати матеріал учням доступно, цікаво, чітко, ясно. Володіючи дидактичними здібностями, вчитель зуміє виявити винахідливість, щоб викликати розумову активність школярів, внести в навчально-виховний процес щось нове, незвичайне, що торкає не тільки розум, але і почуття.

Педагогічна майстерність вчителя не обмежується здібністю чітко і ясно, доступно передавати інформацію дітям. Воно виявляється в умінні «розбудити», «розбурхати» розум дітей.

- Організаторські – виявляються, по-перше, у здібності організувати учнів, утягнути їх у різні види суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості. По-друге, це здібності, що дозволяють вчителю організувати свою власну діяльність. Точність, акуратність, дисциплінованість, відповідальне відношення до справи, зібраність – усе це ті якості особистості, що є наслідком організаторських здібностей.

- Комунікативні – це здібності, що дозволяють установлювати правильні взаємини з учнями, що народжує в останніх довіру і доброзичливість, готовність йти разом з педагогом. Комунікативні здібності взаємодіють з організаторськими і разом забезпечують належний вплив на школярів, керування дитячим колективом, роблячи його ідейно спрямованим, зі здоровою суспільною думкою, із правильними міжособистісними відносинами.

- Перцептивні – це здібності, що лежать в основі уміння проникати у внутрішній світ дитини. «Потрібно вміти читати на людському обличчі, – говорив А.С. Макаренко, – на обличчі дитини... Нічого хитрого, нічого містичного немає в тім, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки щиросердечних рухів». Перцептивні здібності озброюють вихователя «другим баченням», умінням уловлювати тонкі і дуже складні питання психіки, бачити психічний стан школяра.

Перцептивні здібності лежать в основі живого контакту вчителя й учнів, тому що і на уроці і на перерві вчитель живе помилками і здогадами дітей, їх знахідками й ідеями, і саме тому спрацьовує уміння бачити в людині все людське.

- Суггестивні – це здібності за допомогою твердого вольового слова домагатися потрібного результату впливу, цей емоційно-вольовий вплив, що змушує учнів погодитися з установкою педагога, прийняти її. Суггестивні здібності – це здібності вселяти. Тому вони тісно зв'язані з авторитетом, вольовими якостями особистості вчителя, його переконаністю в правоті своїх дій і вчинків. Можна сказати, що між авторитетом особистості і суггестивними здібностями існує діалектичний взаємозв'язок. Але авторитет повинний йти від дітей. Авторитет «зверху», тобто нав'язаний, до вселяння не приводить, однією вимогливістю і твердістю впливу домогтися не можна.

- Науково-пізнавальні (академічні) – це здібності до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної області науки, що допомагає вчителю йти в ногу із сучасною думкою, детально, абсолютно вільно володіти навчальним матеріалом, творчо, послідовно підходити до проблемам, що ставить перед ними навчально-виховна робота.

Серед ведучих здібностей виділяють також емоційну стійкість і оптимістичне прогнозування.

Слід зазначити, що всі педагогічні здібності не виявляються і не діють ізольовано, вони тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного, що породжує можливість компенсації відсутніх чи слаборозвинених здібностей іншими якостями особистості й особливостями психічних процесів. Тут до речі згадати слова А.С. Макаренко, що затверджував, що не можна будувати виховання нашого юнацтва в розрахунку на талант. «Потрібно говорити тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховне уміння. Я на досвіді переконався, що вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації».

Стати вчителем-майстром справа нелегка, але вивчитися майстерності можна.

Отже, педагогічна майстерність – це високе і постійна вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, що формуються, уміння і здібності. У чому ж значення майстерності? Для чого ж необхідне його формування й удосконалювання? Насамперед, для того, щоб забезпечити високий рівень знань і навичок учнів, успішно вирішувати задачі навчально-виховної роботи. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинний бути високий рівень освіченості, вихованості і самостійності школярів, єдність освіченості і вихованості.

Вчитель-майстер здатний так організувати навчально-виховний процес, щоб, з одного боку, домогтися максимальної активізації придбаних навичок дітей, а з іншого, – забезпечити рух зростаючого людини по шляху удосконалювання різних видів досвіду.

Може виникнути питання: чи можливі невдачі і помилки в педагога-майстра? Так, можливі. Але відношення до цих невдач у звичайного вчителя і вчителя-майстра буде різним. Перший може пройти повз свою помилку, легко пережити її. Вона не розбурхає його. Другий – перестраждає, постарається знайти її причини, зробити все, щоб помилка не повторилася. Сила педагогічної майстерності в тім і складається, що дає можливість вчителю свою практичну діяльність по навчанню і вихованню школярів будувати, спираючи на наявний багаж теоретичних і практичних знань і умінь, а результати практики піддавати критичному аналізу з урахуванням планованих цілей і задач.

Так, крупиця за крупицею, вчитель збирає і накопичує кращий досвід, від уроку до уроку вигострює свою майстерність. Творча лабораторія педагога-майстра – це думки, які не дають спокою про кращий урок, вічний пошук, неослабне захоплення. У такий спосіб знання вчителі-майстри знаходяться в постійному розвитку, у постійному русі. Формула «практика-мислення-практика» надзвичайно точно характеризує сутність педагогічної майстерності вчителя.

4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

З розвитком педагогіки та психології як науки і практичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техніка», яке відображає тільки суб'єктивні особливості навчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми

емоціями, настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) стали використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем планування та організації навчального процесу.

Педагогічна технологія.Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.

3. Деякі шляхи формування педагогічної майстерності

І сьогодні ще зустрічаються люди, що вважають, що вчителем бути легко. Для цього навіть не обов'язково вчитися в спеціальному педагогічному навчальному закладі. Міркують звичайно так: бути вчителем просто, особливо вчителем історії, географії, літератури. Вивчив визначений обсяг матеріалу по підручнику, йди в клас і розповідай дітям. Ці глибокі омани у свій час критикував К.Д. Ушинський.

І дійсно, вивчити кілька сторінок підручника зможе кожний, хто має здорову пам'ять. Можливо, що зуміє непогано розповісти зміст заученого. Але чи доступно кожному пояснити учням закономірності науки? Зробити навчання, що розвивається? Підкорити навчально-виховний процес принципу науковості? Здається, що тільки людина, що одержала фахову освіту, вчитель-предметник зможе успішно справитися з цими задачами.

Звідси висновок: з першого дня перебування в педвузі майбутньому вчителю необхідно затвердитися в думці, що навчально-виховна діяльність – одна зі складних, що найпершою умовою в досягненні педагогічної майстерності є знання методології і глибоке засвоєння на її основі спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін. З перших днів навчання в педагогічному закладі майбутньому вчителю треба систематично і напружено працювати (теоретично і практично) над формуванням професійної спрямованості, максимально готувати себе безпосередньо до справи навчання і виховання підростаючого покоління. У навчальних планах педагогічних вузів на підготовку вчителя за фахом приділяється основна частина бюджету часу. І це зрозуміло: за роки навчання студенту треба фундаментально опанувати наукою, основами якої треба буде озброювати школярів, опанувати понятійним апаратом і матеріалістичним розумінням науки. У той же час треба мати на увазі, що педагогічні заклади готують не просто предметника, скажемо, фізика, хіміка, історика і т.д., а вчителя відповідної науки, вихователя. Вивчаємий предмет у його руках повинний перетворитися в інструмент, за допомогою якого формується особистість людини, тобто вчитель з'єднує в нерозривну єдність функцію навчання і виховання. Без глибокої теоретичної і практичної підготовки в області психолого-педагогічних наук справитися з цією задачею не так легко.