На обговорення слід виносити лише принципові питання. Дрібні зауваження краще робити на берегах роздаткового матеріалу або повідомляти особисто автору, що заощаджує час в обговоренні.
У виконанні прикладних досліджень до кола важливіших питань, що потребують серйозного обговорення, крім спеціальних відносять питання економічного порядку: народногосподарська значущість запропонованого рішення, вартість дослідження, його економічна ефективність, рентабельність, перспективність; економічні заходи, необхідні для успішного впровадження його результатів тощо.
Повідомлення дослідника, що передує обговоренню, повинно бути змістовним, послідовним, чітким і стислим; не слід переобтяжувати його великою кількістю цифр і формул – на слух вони сприймаються важко. У повідомленні слід зупинитися і на відкинутих варіантах рішень, і на існуючих серед теоретиків і практиків поглядах з основних питань, що не збігаються з поглядом дослідника.
Текст повідомлення доцільно попередньо викласти в письмовій формі. У процесі підготовки до повідомлення корисно його прорепетирувати, аби впевнитися, що доповідач вкладається у відведений для нього час. Бажано, щоб повідомлення супроводжувалося демонстрацією наочних матеріалів.
Наукова дискусія є однією з найефективніших форм колективної творчої праці, тому важливо дотримуватися всіх умов, що забезпечують її плідність. Від учасників дискусії вимагається активність, вміння бачити позитивні сторони роботи, що піддається критиці; правильне викладення позиції супротивника, чітка кваліфікація суті його помилки (чи має вона принциповий характер, йдеться про некоректність формулювань чи про неправильність концепції автора), окреслення можливих шляхів її виправлення. Серед цих умов далеко не останнє місце посідає виконання етичних вимог – критикуючи помилки в роботі, учасники дискусії не повинні торкатися особистих якостей і здібностей автора.
Важливим моментом обговорення є відповідне слово дослідника. Щоб побудувати його найекономніше та найефективніше, досліднику необхідно заздалегідь підготовити відповіді на ті заперечення та зауваження, що містилися в письмових відгуках чи висловлювалися на попередніх обговореннях і можуть бути висунуті знову; якомога докладніше особисто записувати виступи; зосередити свою увагу на найбільш принципових зауваженнях; відповідати на них не в тій послідовності, в якій відбувалися виступи і не кожному виступаючому окремо, а відповідно до плану роботи, попередньо згрупувавши заперечення та зауваження за їхнім змістом.
Якщо окремі частини великої і складної роботи попередньо не обговорювалися, доцільно розчленувати загальне обговорення на кілька стадій, щоб надати йому конкретного характеру, а потім обговорити роботу в цілому.
3. Апробація результатів дослідження
3.1 Рецензування
Як і на ранніх етапах, в обговоренні суттєву допомогу можуть надати консультанти. Роль останнього консультанта виконує рецензент. Робота передається на рецензію або відразу після завершального обговорення, якщо воно не виявило необхідності суттєвого доопрацювання, або вже після здійснення автором необхідних змін.
Рецензія (відгук про наукову роботу) – це робота, в якій критично оцінюють основні положення і результати дослідження. Особливу увагу тут звертають на актуальність його теоретичних положень, доцільність та оригінальність застосованих методів досліджень, новизну і достовірність отриманих результатів, їхню практичну корисність.
Складаючи рецензію, зазвичай дотримуються такої послідовності:
- обґрунтування необхідності (актуальності) теми дослідження;
- оцінка ідейного і наукового змісту (основна частина рецензії), мови, стилю викладення;
- послідовність викладення результатів дослідження;
- оцінка ілюстративного матеріалу, обсягу досліджень і рукопису викладення (рекомендації щодо скорочення або доповнення);
- загальні висновки, підсумкова оцінка дослідження.
Критика рецензента повинна бути принциповою, науково обґрунтованою, але водночас і доброзичливою, що сприяє поліпшенню дослідження.
Для забезпечення об'єктивності і різнобічності оцінки бажано залучати не менше двох рецензентів, по можливості – різного профілю або різних наукових напрямів. Крім представників відповідної галузі знань рецензентами необхідно залучати спеціалістів-практиків з організації-замовника або з тих організацій, які є потенційними споживачами створеної наукової продукції.
Відправляючи роботу рецензентові, корисно водночас повідомляти його, з яких питань особливо бажано знати його думку. За наявності принципових зауважень або заперечень необхідні особисті контакти автора з рецензентом. Якщо автор не задоволений рецензією, він може порушити питання про передачу роботи іншому рецензентові.
Після обговорення роботи, отримання консультацій і рецензій автор повинен провести необхідне доопрацювання матеріалів. На наступному етапі необхідно з’ясувати, чи не з’явилась яка-небудь нова інформація, що потребує, з огляду на свій принциповий характер, відображення в роботі або хоча б згадування в бібліографії. Перед здачею роботи слід ще раз уважно перечитати текст, щоб усунути можливу неузгодженість окремих його частин, що виникли під час внесення змін (наприклад, якщо якийсь параграф вилучено, а в іншій главі на нього зберігається посилання).
Чернетки зберігаються до моменту закінчення і здачі роботи, а якщо робота друкується – до моменту виходу її з друку. Рекомендується зберігати всі первинні матеріалі, а також попередні варіанти викладення, тому що вони можуть знадобитися для перевірки і можуть бути використані в інших дослідженнях. Після здачі роботи всі матеріали, що зберігаються, необхідно привести в певну систему, надати їм заголовки, проставити дати і розкласти в окремі теки. Таким чином, з часом у дослідника формується особистий науковий архів до якого він може не раз звертатися в наступній роботі. У разі застарівання матеріалу його з архіву вилучають.
3.2 Експертиза
Науково-дослідна робота та її результати можуть бути піддані науковій або науково-технічній експертизі. Згідно із законодавством України, під науковою та науково-технічною експертизою розуміють діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз науково-технічного рівня об'єкта експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів. Це найбільш детальний та об'єктивний метод оцінки наукової діяльності та її результатів.
Об'єктами наукової та науково-технічної експертизи можуть бути:
- діючі об'єкти техніки (у тому числі військової) та промисловості, споруди, природні об'єкти тощо, щодо яких виникає потреба отримати науково обґрунтовані експертні висновки;
- проекти, програми, пропозиції різного рівня, щодо яких необхідно провести науково обґрунтований аналіз і дати висновок про доцільність їх прийняття, впровадження, подальшого використання тощо.
Експертиза проводиться з метою забезпечення наукового обґрунтування структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, наукових, науково-технічних, соціально-економічних програм і проектів, визначення напрямів науково-технічної діяльності, аналізу та оцінки ефективності використання науково-технічного потенціалу та результатів наукових досліджень. Тому обов'язковій науковій і науково-технічній експертизі підлягають:
- національні й державні наукові та науково-технічні програми;
- міждержавні наукові та науково-технічні програми, що реалізуються на підставі міжнародних договорів України в межах її території;
- галузеві і міжгалузеві програми у сфері наукової та науково-технічної діяльності;
- інноваційні програми та проекти державного значення.
На підставі рішень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, з ініціативи наукових організацій та установ у межах укладених ними договорів на проведення наукової та науково-технічної експертизи така експертиза проводиться щодо:
- окремих науково-технічних проектів;
- науково-технічної продукції;
- науково-дослідних робіт (і фундаментальних, і прикладних) в усіх галузях наукової діяльності;
- дослідно-конструкторських робіт (комплексу робіт, що виконують на основі технічних завдань з метою розроблення дослідно-конструкторської документації);
- наукових праць у вигляді спеціально підготовлених рукописів, наукових доповідей, опублікованих монографій чи посібників;
- процесу впровадження результатів наукових досліджень і розробок, інших видів наукової та науково-технічної діяльності, що сприяють прискоренню науково-технічного прогресу;
- дисертаційних досліджень, науково-технічної документації на раціоналізаторські пропозиції, винаходи.
Під час проведення наукової та науково-технічної експертизи виконують об'єктивне комплексне дослідження її об'єкту. Основними завданнями експертизи можуть бути:
· перевірка відповідності об'єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства;
· оцінка відповідності об'єктів експертизи сучасному рівню наукових і технічних знань, тенденціям науково-технічного прогресу, принципам державної науково-технічної політики, вимогам екологічної без пеки, економічної доцільності;
· аналіз рівня використання науково-технічного потенціалу, оцінка результативності науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських розробок;
· прогнозування науково-технічних, соціально-економічних і екологічних наслідків реалізації чи діяльності об'єкта експертизи;
· підготовка науково-обгрунтованих експертних висновків.
До проведення наукової та науково-технічної експертизи залучають підприємства, установи, організації, творчі колективи, що здійснюють наукову та науково-технічну діяльність; спеціалізовані експертні організації; окремих експертів та групи експертів. Експертами можуть бути тільки висококваліфіковані фахівці, що мають глибокі спеціальні знання в тій галузі, до якої належить об’єкт експертизи. Діяльність, пов’язана з наданням експертних послуг, повинна бути сертифікована згідно з чинним законодавством, що підтверджує кваліфікацію одержувача документа з питань організації та проведення наукової і науково-технічної експертизи. Експерти, групи експертів і організації та установи, що здійснюють експертну діяльність, відповідають за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій експертизи.