Смекни!
smekni.com

Внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) (стр. 5 из 7)

За даними історико-педагогічних джерел, однією з перших установ дошкільної педагогічної освіти на Харківщині стали Фребелівські курси, що були відкриті в Харкові 1907 р. домашніми вчительками А. Мартиновою та Є. Шацькою. Їх метою була теоретична і практична підготовка осіб жіночої статі, що бажали присвятити себе справі виховання дітей дошкільного віку. До переліку предметів, що вивчалися на курсах входили такі дисципліни: психологія дитини, історія первинного виховання дітей, анатомія, фізіологія і гігієна із застосуванням усіх наукових даних дитячого віку; історія дитячої літератури тощо.Практичні заняття майбутніх виховательок передбачали відвідування дитячого садка, самостійне проведення пробних уроків, спостереження за характерами дітей (у різних яслах і притулках), їхнім розвитком тощо.

Проведений науковий пошук дає підстави стверджувати, що місцем підвищення професійної майстерності працівників дошкільного виховання на Слобожанщині в межах визначеного нами хронологічного періоду стали короткотермінові, а згодом дворічні літні курси, ініціатором проведення яких стало місцеве земство. Про це свідчать архівні дані щодо відвідувачів курсів. Так, у списку курсистів згадувалися слухачки Фребелівських педагогічних курсів К. Маврова, М. Шенфогель, К. Менькова, Ю. Герасименко, А. Савицька, Ф. Пушкарьова та інші. До переліку предметів, що планувалося читати слухачам, увійшли загальна педагогіка, педагогічна психологія, методика російської мови, методика початкової математики, методика природознавства, методика ручної праці, малювання, ліплення, народна і дитяча література, загальна психологія, психологія дитинства, курс виразного читання тощо. Для читання лекцій та проведення практичних занять були запрошені знані педагоги-науковці, фахівці з дошкільної педагогіки з Москви, С.-Петербурга, Харкова тощо.

Установлено, що постачальником учительок рукоділля та фахівців з проведення рухливих ігор та гімнастичних вправ для дошкільних закладів і установ регіону стали також місцеві приватні навчальні заклади й асоціації, при яких були організовані відповідні курси – професійне училище А. Ільяшевої-Менчиць, Харківське товариство сприяння фізичному вихованню та захисту дітей тощо.

Аналіз архівних матеріалів дає підстави свідчити, що одним із напрямів громадсько-приватної ініціативи була також видавнича діяльність приватних осіб, а саме Шрамченка, Кнорінга, які ініціювали видавництво журналів для дітей у Харкові.

У розділі доведено, що однією з форм вияву громадсько-приватної ініціативи, спрямованої на розвиток виховання дітей дошкільного віку в регіоні, стало ініціювання руху та безпосередня участь приватних осіб, органів місцевого самоврядування та громадсько-педагогічних об’єднань у заснуванні, організації й діяльності установ і закладів для виховання дітей дошкільного віку – дитячих притулків, сирітських будинків, ясел, дитячих садків, літніх колоній та майданчиків.

За даними історико-педагогічних джерел, одними з перших закладів для виховання дітей дошкільного віку на Слобожанщині стали дитячі притулки, що діяли в Харкові, Старобільську, Лебедині, Вовчанську, Сумах та інших містах і селищах регіону. Ініціаторами їх відкриття стали доброчинні асоціації (харківське Благодійне товариство, Товариство боротьби з жебрацтвом дітей), товариства педагогічного спрямування, органи місцевого самоврядування та приватні особи. Метою цих установ передусім стало «вигодовування і виховання» дітей, що залишилися без піклування й засобів існування, попередження старцювання та правопорушень. Головна увага вихователів притулків була звернена на релігійне виховання, розвиток доброї моральності, ремісничу освіту, яка мала стати запорукою майбутнього добробуту вихованців. Наглядачі-вихователі навчали дітей молитов, читання, письма, лічби. До переліку занять входили також хоровий спів, гімнастика, рукодільні й господарські роботи тощо. Зауважимо, що кількість дітей, котрі влаштовували до притулків залежала від коштів асоціацій, які у свою чергу складалися із щорічних членських внесків, пожертвувань, субсидій урядових і громадських установ, прибутків, отриманих від проведених виставок, публічних лекцій, концертів, спектаклів тощо.

З’ясовано, що наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. у Слобідській Україні, з ініціативи громадсько-приватних кіл (лікарів, священиків, учителів шкіл та інших приватних осіб), для дітей селян, робітників заводів та фабрик були відкриті ясла та ясла-притулки. Такі заклади розміщувалися переважно у школах різних відомств, у будинках священиків, на місцях мешкання дільничних лікарів, і діяли на кошти, надані їх власниками та приватними благодійниками. Метою цих установ стала боротьба зі смертністю дітей, їх подальше виховання та розвиток, поширення серед дорослих корисних відомостей про правила утримання маленьких дітей, про гігієну, збереження майна від пожеж, особливо в сільській місцевості тощо.

Установлено, що ясла та ясла-притулки в переважній більшості користувалися популярністю серед батьків, які приводили своїх дітей до установ рано-вранці й залишали там на весь день. Головна увага наглядачів ясел була звернена на здоров’я малечі, чистоту, охайність і здорову їжу, ігри та прогулянки на свіжому повітрі. Вихователі також читали та обговорювали з дітьми малюнки й казки, вели з ними бесіди на морально-етичні теми тощо.

У дисертації доведено, що виникнення та функціонування дитячих садків на Слобожанщині, переважна більшість яких була створена наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., завдячують приватній ініціативі місцевої інтелігенції. Установлено, що дитячі садки О. Дружкової, О. Родіонової, М. Хохлової, А. Кольцової та інші, які були розраховані на дітей заможних родин, зазвичай відкривалися власниками приватних початкових училищ і гімназій, а їх головним завданням була підготовка малечі до систематичного навчання. До переліку предметів, що викладалися в таких закладах входили грамота, початкові молитви, ліплення, плетіння, вирізування, малювання, співи, рухливі ігри, гімнастика тощо.

Метою народних дитячих садків і літніх майданчиків для дітей нижчих прошарків населення, ініціаторами відкриття яких були як приватні особи (А. Мартинова, Є. Шацька), так і асоціації різних типів та спрямувань (Товариство «Дитячий садок», Товариство сприяння фізичному вихованню та захисту дітей, Товариство взаємодопомоги працюючих жінок тощо), було, з одного боку, прагнення розумними заняттями відвернути дітей від шкідливого впливу вулиці, а з іншого – пропагування серед широких верств населення міста корисних відомостей про фізичне виховання. З’ясовано, що для дітей, які майже весь день перебували в народному садку або на літньому майданчику, проводилися рухливі ігри на свіжому повітрі. Маленькі відвідувачі також займалися ліпленням з глини, виготовленням найпростіших іграшок і побутових предметів, квітів з паперу, шиттям і вишиванням, плетінням килимків із клаптиків; співали, танцювали, грали на музичних інструментах, виразно читали, виконували гімнастичні вправи, доглядали за тваринами. При всякій слушній нагоді з дітьми велися бесіди про предмети і явища навколишньої природи, розмови етичного характеру, влаштовувалися екскурсії та прогулянки в різноманітні куточки, як-от: на пташник Товариства акліматизації; по мальовничих місцях харківських околиць, подорожі залізницею тощо.

Одним із типів закладів для виховання дітей дошкільного віку на Слобожанщині, ініційованих приватними особами та громадсько-педагогічними об’єднаннями, стали літні дитячі колонії, які працювали в мальовничих місцях краю – селищі Ракитному, Чугуєво-Бабчанській дачі тощо. Ці установи: 1) надавали можливість найбільш слабким дітям незаможних батьків побути у здорових сільських умовах і набратися сил, практично ознайомитися з живою природою, набути навички її спостерігати; 2) стимулювали розвиток у дітях любові до природи й активної турботи про її охорону; 3) ознайомлювали міських дітей із умовами сільського побуту, з сільськими роботами, а також зі всіма найістотнішими особливостями краю (із видатними місцевостями і установами, що знаходилися неподалік від колонії); 4) сприяли формуванню та розвитку в дітей добрих і корисних звичок, самостійності та почуття колективізму, взаємодопомоги, взаємоповаги тощо.

Аналіз «Доповідей» та «Звітів» комітету Товариства поширення в народі грамотності, яке стало одним із головних ініціаторів організації літнього оздоровлення та відпочинку дітей, дає підстави свідчити, що центр ваги колоній був перенесений на безпосередні особисті спостереження дітей за природою, на екскурсії, прогулянки, маленькі подорожі, догляд за рослинами, складання гербаріїв тощо. Книжкові заняття були зведені до мінімуму. За задумкою педагогів та лікарів, літо повинно було ввести дітей у новий для них світ природи, розкрити його і ознайомити з ним, навчити любити природу.

Виявлено, що, незважаючи на певні труднощі (нестачу коштів на навчальне та господарське обладнання, відсутність приміщень, пристосованих до особливостей дитячого віку; брак спеціально підготовленого педагогічного персоналу), прогресивна громадськість регіону робила все можливе для того, щоб забезпечити охорону життя та здоров’я дітей. Тому організацію ясел, народних дитячих садків, літніх колоній та майданчиків слід вважати зразком безкорисливого служіння громадсько-приватної ініціативи інтересам суспільства.

Дослідженням доведено, що на розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині значно вплинула й благодійна діяльність представників прогресивної інтелігенції регіону, здійснювана у формі доброчинних внесків, активної участі в організації та проведенні концертів, спектаклів, виставок, розпродажів тощо. Зібрані кошти та речі йшли на утримування дітей дошкільного віку, відкриття й повноцінне функціонування різноманітних закладів дошкільного виховання.