На допомогу шкільним клубам миру залучені студенти РДГУ, які є членами науково-дослідного об"єднання "Миротворець". Як майбутні педагоги вони проводять інформаційну роботу в школах, прищеплюючи нове мислення в галузі педагогіки миру і толерантності.
Студенти на першому етапі дослідження розробили наукові роботи, 7 листопада 2002 року підготували і провели "круглий стіл", – "З педагогікою толерантності в третє тисячоліття", – де висвітлювали питання виховання учнівської молоді в дусі гуманізму і ненасильства, формування планетарної свідомості, оптимізації міжкультурного та міжнаціонального спілкування.
Надалі в практичній діяльності студентів – ознайомлення учнів з окремими статтями Конвенції ООН про права дитини, Конституцією України, Декларацією принципів толерантності, що допоможе школярам будувати стосунки зі світом на засадах творення, а не руйнування, прищеплювати неконфронтаційне, "небарикадне" бачення світу, прагнення толерантно, неконфліктно вирішувати будь-яке питання.
Вже традицією стало проведення дитячого фестивалю серед учнівських миротворчих об"єднань. Вони взяли участь у чотирьох різних за тематикою фестивалях – "Заради миру", "У нас друзі на всій планеті", Коли ти любиш рідний край", "Всі діти мають право".
У нинішньому навчальному році, 7 травня на базі ЗОШ №13 проводитиметься науково-практична конференція за участю шкільних клубів миру і студентів – членів науково-дослідного об"єднання Миротворець"
Сподіваємось, що робота учнівських миротворчих об"єднань буде і надалі плідною, цікавою і змагальною. Адже серця і душі наших дітей з великою готовністю розкриваються назустріч усьому доброму. Тільки потрібно їх зацікавити, захопити корисними справами на благо миру, злагоди, добра, що допоможе їм стати по-справжньому милосердними, миролюбними, гуманними, толерантними людьми.
Ми повинні вірити, що майбутнє планети, людства, нашої країни і нас з вами не таке похмуре. В природі немає і не може бути нічого безглуздого. Отже, і невпинне відродження людської цивілізації на Землі теж виправдане. Якщо людство розвиватиме в собі вічні істини – любов, щиросердя, доброзичливість, духовність – те, на чому тримається життя, – тоді неодмінно з"явиться більше шансів побачити надійне майбутнє! Так, майбутнє людства залежить перш за все від нас самих!
Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку
Сьогодні все більшого поширення в дитячій середі набувають недоброзичливість, озлобленість, агресивність. Причин цьому є багато. Взаємна нетерпимість і культурний егоїзм через засоби масової інформації, соціальне оточення дітей, сім'ю все частіше проникають і в школу. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання дітей у дусі толерантності. "Так давайте вчитися толерантності в школах та інших співтовариствах, удома й на роботі, а найголовніше – осягати її суть розумом і серцем", – закликає Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор.
Що ж таке толерантність?
Толерантність (від латинського "толеран") – терпіння, переносимість, поблажливість. Словник іноземних мов трактує її як терпіння до чужих думок і вірувань. На сьогоднішній день толерантність розглядається в контексті таких понять як визнання, прийняття, розуміння.
Визнання – це здатність бачити в іншому саме іншого, як носія інших цінностей, іншої логіки мислення, інших форм поведінки.
Прийняття – це позитивне відношення до таких відзнак.
Розуміння – це уміння бачити іншого із середини, здатність поглянути на його світ одночасно з двох точок зору: своєї власної та його.
Толерантність являє собою нову основу педагогічного спілкування вчителя і учня, суть якого зводиться до таких принципів навчання, які створюють оптимальні умови для формування в учнів культури гідності, самовираження особистості, виключають чинник боязні неправильної відповіді. Толерантність в новому тисячолітті – спосіб виживання людства, умова гармонійних стосунків в суспільстві.
На сьогоднішній день виникає необхідність виховання культури толерантності з найперших днів навчання.
Одному із завдань у формуванні особистості молодшого школяра є збагачення його етичними уявленнями та поняттями. Ступінь оволодіння ними у дітей різна, що зв'язане із спільним розвитком дитини, його життєвим досвідом. У цьому плані велика роль відводиться урокам читання. Часто ми говоримо: "Книга – це відкриття світу". Дійсно, читаючи, малюк знайомиться з навколишнім життям, природою, з однолітками, їх радощами, а деколи і невдачами. Художнє слово впливає не лише на свідомість, але й на відчуття і вчинки дитини.
Слово може окрилити дитину, викликати бажання стати краще, зробити щось хороше, допомагає усвідомити людські взаємини, познайомитися з нормами поведінки.
Після прочитання дитячої казки Ганса Христіана Андерсена "Бридке каченя", пропоную дітям відповісти на наступні питання:
• поясніть причини того, що ніхто не любив бридкого каченяти, і він виявився предметом нападок з боку інших;
• чи здаються вам ці причини справедливими і обґрунтованими?
• чи вважаєте ви, що різні в усіх відношеннях люди можуть уживатися разом? Якщо можуть, то яку витягують з цього користь, чому вчаться?
У людей, яких зневажають і відкидають, часто розвивається комплекс неповноцінності, що завдає шкоди їх самоповазі. Знайдіть в тексті речення, з яких ясно, що каченя втрачає самоповагу. Мета – застосувати історію бридкого каченяти до ситуацій, що реально існують в сім'ях або суспільстві. Входивши в роль, діти на собі випробовують, що означає бути ізгоєм. Всі разом обговорюємо, могли б качата якось інакше віднестися до не схожого на них каченяти.
На уроках навколишнього світу ми з дітьми йдемо на екскурсію в парк. Хлопцям даю завдання – знайти два однакові листочки, що впали з одного дерева (спеціально вибираю те, що самотньо стоїть). Діти намагаються знайти. Приносять одні, інші. Ми уважно їх розглядаємо. В одних форма не дуже схожа, в інших різні відтінки кольору. Врешті-решт, діти трохи втомлюються, ентузіазм знижується. Ставлю питання: «Чому природа навіть на одному дереві не створила однакового листя?» Хлопці замислюються. Потім починають висловлювати свою думку.
А чи можна було виконати це завдання? Відповіді дітей – ні.
Поглянете один на одного. Чи є серед вас хоч би двоє схожих один на одного? Відповіді дітей – ні.
А підніміть руку ті, хто зробив сам хоч одну частину свого тіла: вухо або вію, око або рот...
Таких немає, – відповідають діти.
Виховання культури толерантності повинне здійснюватися за формулою: "батьки + діти + вчитель".
Заходи, в яких беруть участь батьки, служать хорошим прикладом взаємодії двох найважливіших чинників в житті дитини, школи і сім'ї, що об'єднали свої зусилля в учбовому процесі, направленому на виховання відкритого, неупередженого відношення до людського різноманіття.
Саме на першому етапі, коли батьки хочуть, легко йдуть на контакт, необхідно підтримати їх бажання, дати можливість, зв'язати всіх в єдине ціле, щоб разом ділити радощі і прикрощі, разом здолати труднощі і святкувати перемоги.
Ми почали з організації родинних вечорів в класі: на перших порах боязких, але все таки таких, де в атмосфері людського тепла і взаємної щедрості виховувалося бажання "віддати, а не узяти", подарувати людям радість. Таким був вечір "Давайте познайомимося". Кожна сім'я представляла себе: членів сім'ї, їх фотографій, свої кохані національні пісні, вірші на рідній мові, національні блюда, розповіді про родинні і національні традиції.
Ось ми вже всі разом організовуємо велике свято "Я, ти, він, вона – разом дружна сім'я", де діти в національних костюмах розповідають вірші, співають пісні, кожен про свою країну, танцюють національні танці, пригощають всіх гостей національними блюдами, які вони випекли разом з батьками.
На кожному вечорі, на кожному святі клацають фотоапарати, і ось готова величезна фотогазета! Важко сказати, кому веселіше – батькам чи дітям.
Проведемо експеримент. Попросимо різних людей охарактеризувати сучасний світ. І можемо почути: страшний, жорстокий, роз'єднаний. Дійсно у нашому світі страшно жити: страшно знепритомніти на вулиці, страшно йти увечері додому, страшно відкривати двері незнайомцеві, страшно летіти на літаку. Але ще страшніше від думки, що і наші діти, і наші внуки все своє життя переживатимуть почуття недовіри і нетерпимості по відношенню до тих, що оточують.
Тому останнім часом все частіше і частіше виникають розмови про толерантний світ, тобто світі без насильства і жорстокості, світі, в якому найголовнішою цінністю є неповторна і недоторкана людська особа. Але просто розкидатися красивими словами, звичайно, недостатньо. Толерантність потрібно виховувати. Саме тому з'явилася необхідність розробити програму "Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку" і опробовувати її, тим більше що стосунки між сучасними школярами, на жаль, не можна назвати ідеальними.
Представлена система класних годин і колективно-творчих подій, що виховують терпимість по відношенню до людей, дозволить учням успішно адаптуватися не лише до життя в школі, але й за її межами.
Програма "Виховання культури толерантності у дітей молодшого шкільного віку" призначена для реалізації в 1-4 класах і передбачає наступні направлення навчання толерантності:
1. Знайомство дітей з принципом пошани людської гідності всіх без виключення людей.
2. Розуміння того що кожна людина – унікальна особа, і пошана відмінностей між людьми.
3. Розуміння принципу взаємодоповнюваної як основної межі відмінностей. Учні повинні зрозуміти, що їх відмінності можуть виступати як доповнюючи один одного елементи, як дарунок кожного з них групі в цілому.