Сьогодення приносить нові виклики та вимагає нового рівня освіченості. Нові економічні умови потребують все більше й більше висококваліфікованих спеціалістів у галузі вищої освіти, отже постає питання створення постійно діючої системи їхньої підготовки.
На Харківщині, наприклад, потенційними замовниками фахівців з педагогіки вищої школи є 26 державних вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації та 14 – приватної форми власності. За оцінками, тільки у 9 навчальних закладах інженерного профілю частка науково-педагогічних працівників пенсійного та передпенсійного віку сягає трьох тисяч осіб. Прагнення вищої школи адекватно відповідати на виклики часу зумовлює відкриття нових спеціальностей, підготовка за якими також потребує кваліфікованих кадрів викладачів. Тому перспективна потреба у фахівцях з педагогіки вищої школи складає тільки на найближчі п`ять років кілька тисяч осіб. Крім того, потенційними замовниками фахівців з закладів першого та другого рівня акредитації, а також система підготовки та перепідготовки кадрів великих промислових підприємств.
В той же час у регіоні подібних фахівців не готує жоден вищий навчальний заклад. Підготовка фахівців за напрямом «Освіта», яка здійснюється Національним педагогічним університетом ім. Г.С. Сковороди у місті Харків, орієнтована на дошкільне і початкове виховання та на середню школу. Українська інженерно-педагогічна академія готує фахівців з професійного навчання за профілем підготовки, а Харківська державна академія культури – фахівців з соціальної педагогіки. Таким чином, в межах цієї номенклатури спеціальностей цільова підготовка фахівців з педагогіки вищої школи не ведеться, хоча потреба в них існує. Запровадження магістерського курсу «Педагогіка вищої школи» відповідає потребам ринку праці та підвищить рівень професійної компетентності в цілому.
В сучасному суспільстві очевидною є розбіжність між матеріальним і духовним вимірами людини. З одного боку, маємо величезні технічні й технологічні досягнення як результат розвитку освіти й науки. Досить лише згадати, що впродовж XX ст. зроблено більше відкриттів і винаходів, аніж за попередні 6 тис. років, що через кожні 5—6 років обсяг знань з усіх галузей науки подвоюється, що понад 80 % учених, які будь-коли жили і працювали на планеті, діють у наш час.
З іншого боку, впадає в око порівняно низький рівень духовності людини. Аналіз історичних подій, асоціальних дій окремих членів суспільства дає підстави говорити про певну моральну й духовну деградацію людства. Прояви жорстокості, злодійства, брехні, підлості, безчестя, безсоромності, підкупу, моральної зради охопили значну частину суспільства. Причин цього багато. По-перше, в розвитку людини перевага надається навчанню. Це підтверджується хоча б тим фактом, що праця педагогів, викладачів ВНЗ оцінюється й оплачується передусім за навчання. Це знижує відповідальність освітньої системи за виховання підростаючих поколінь. Створюється ілюзія, що завдання морального, трудового, фізичного, естетичного виховання розвґязуватимуться автоматично, самі по собі. По-друге, багато дітей позбавлені належного родинного виховання з причин психолого-педагогічної непідготовленості батьків до виховної роботи, низького рівня економічного забезпечення сімґї, зростання кількості неповних і асоціальних сімей. По-третє, утвердження постулатів партійно-класового виховання протягом попередніх десятиріч, замовчування й заборона надбань народних традицій, вилучення з виховної сфери релігійного компонента призвели до збідніння системи виховних впливів на процес формування загальнолюдських і національних соціально-духовних цінностей у дітей та юнацтва. По-четверте, руйнування сільської громади, що слугувала надійним оберегом моральності й духовності, повсюдна урбанізація теж стали однією з причин духовного зубожіння суспільства.
Треба зауважити, що освітня революція також збільшує досить великий і загрозливий розрив між знаннями й вихованістю людей як у нашій країні, так і в усьому світі. А це приховує у собі реальну небезпеку самому існуванню людської спільноти.
Варто звернути увагу ще на один аспект цієї важливої проблеми. Сучасна загальноосвітня і професійна школи зосереджують свої зусилля в основному на засвоєнні вихованцями певної сукупності знань, що здійснюється в рамках пояснювально-репродуктивного навчання. І, як наслідок, учні й студенти витрачають багато зусиль, а результати не відповідають очікуваним. Так, дослідження показують, що й у випускників середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів, і в студентів лишається порівняно невелика частина програмних знань. При цьому не розвґязується головне завдання навчання — забезпечення в належному обсязі інтелектуального розвитку особистості. Подібне становище підштовхнуло науково-педагогічних працівників Національного технічного університету «Харківський політехнічний університет» до створення принципово нової програми підготовки викладацьких кадрів, в основі якої лежить прагнення виховати фахівця з творчим гуманістичним світоглядом та мотивацією до постійного самовдосконалення. Зміст підготовки складається з нормативної та варіативної частин. Курс містить цикл дисциплін з професійної та практичної підготовки, яку забезпечують предмети: теорія і практика вищої професійної освіти в Україні, педагогічна та професійна психологія, фізична культура і психофізіологічний тренінг, моделювання діяльності фахівця, моделювання освітньої та професійної підготовки фахівця, системний підхід у вищій освіти, педагогічний контроль в системі освіти, дидактичні системи у вищій школі та багато інших.
Список використаних джерел
1. Бездетко В.В. Введение в педагогику. – К.: Веселка, 2001.- 160 с.
2. Бороздина А.И. Высшее образование. – К.: Основи, 2004. – 172 с.
3. Білецький О.В. Становлення освіти. – Донецьк: Гірняк, 2003. – 244 с.
4. Браташ Н.Н. Практический курс по педагогике высшей школы. – М.: Новая школа, 1996. – 320 с.
5. Варенич Ю.О. Болонський процес.- Львів: , 2007.- 92с
6. Вікторова Р.І. Твори з педагогіки.- К.: Євшан-Зілля, 2001.- 257с.
7. Воронов М.К. Болонський процес і освіта. – К.: Барва, 2004.- 158с.
8. Введение в педагогику.- М: Педагогика, 2000.- 139с.
9. Введение в педагогику: Учебник для вузов. В 2-х частях. Ч.1./ Под общ. ред. И.Т. Криль.- М: Политиздат, 2001.- 117с.
10. Введение в педагогику: Учебник для вузов. Авт. Фролов И.Т., Носик В.А., Арефьева Г.С. и др.- М: Научная литература, 1999.- 639с.
11. Переход к Болонскому процесу: Пособие для студентов.- М: Грани, 2006.- 301с
12. Вертух В.І. Вибрані праці з педагогіки.- К.: Наук. думка, 2004.- 310с.
13. Ветров М.А. Болонский процесс и его основные тезисы.- М.: Изд-во научной литературы, 2003.- 264с.
14. Вех Р.М. Внедрение основ Болонского процесса.- М: "Молодая Россия", 2004.- 463с
15. Волинка Г.І. Вступ до педагогіки: основи педагогічної теорії.- К.: Вища школа, 2006.- 424с.
16. Волинка Г.І. Педагогіка вищої школи.- К.: Вища освіта, 2005.- 244с.
17. В’ятко М.М. Основи теорії і практики вищої освіти.- Запорожье: Просвіта, 2006.- 173с.
18. Довгий К.Б. Педагогічні перетворення.- Львів: Думка, 2005.- 191с.
19. Касьянова О.М. та науковий колектив кафедри педагогіки та психології управління соціальними системами НТУ «ХПІ». Обґрунтування запровадження магістерської програми «Педагогіка вищої школи». – Харків, 2005
20. Маковский А.О. Педагогіка вищої школи.- Миколаїв: Наука, 2000.- 201с.
21. Мелехов В.А. Освіта.- К.: Либідь, 2003.- 312с.
22. Мот В.С. Педагогіка та Болонський процес.- К.: Либідь, 2007.- 410с.
23. Малашенко Г.П. Менеджмент в освіті.- К: Либідь, 2006.- 204с.
24. Малышев А.В. Педагогика 21 столетия.- К.: Изд-во ВСЦ "Прометей", 2006.- 110 с.
25. Пастушенко М.М. Педагогіка управління. – К.: Гравіс, 2005. – 112 с.
26. Рядова С.Т. Болонська система. – Львів, 2005. – 77 с.
27. Юрков С.М. Педагогіка в вищій освіті. – 2006. – 132 с.
28. Юшкевичус М.А. Освіта. – 2002. – 199 с.
29. Ярошенко Г.В. Освітні технології. – 1999. – 136 с.
30. Ярка В.М. Освіта і реформи. – 2004. – 144 с.
31. Ярка В.М. Освіта і Болонський процес. – 2006. – 178 с.