Доцільність раннього навчання іноземного етикету підтверджується даними експериментів американських дослідників, якими доведено, що діти дуже рано, починаючи з чотирьох років, здатні розрізнювати соціолінгвістичні нюанси мовлення. При їх відтворенні в ході ситуативної взаємодії вони досягають: максимальної точності на фонологічному рівні, меншої - на лексичному і ще меншої - на морфолого-синтаксичному рівні.
З огляду на цей соціолінгвістичний фактор вагомості набувають наступні методичні і психологічні завдання раннього шкільного навчання іноземної мови: цілеспрямоване формування вимовної культури говоріння як однієї з важливих передумов свідомого використання мовленнєвої прагматики; застосування автентичних аудитивних матеріалів; моделювання ситуацій, спроможних стимулювати комунікативну мотивацію учнів та адекватне використання ними засвоєних мовних засобів у ході ситуативної взаємодії.
В сучасних НМК, підручниках, посібниках, як відомо, реалізуються різні засоби раннього шкільного навчання іншомовного спілкування, зокрема:
1) моделювання життєвих ситуацій спілкування дітей з носіями мови, насамперед з їхніми іншомовними ровесниками;
2) моделювання мовленнєвої взаємодії тварин, а також людей з тваринами в ситуаціях з казковим сюжетом.
Багаторічне спостереження, доповнене результатами дослідного навчання, показує: моделювання життєвих ситуації спілкування з носіями мови (іншомовними ровесниками, їхніми батьками, вчителями, представниками побутової сфери тощо) має значний потенціал для забезпечення адекватного засвоєння соціокультурної інформації, передусім етикету; для зіставлення дітьми своїх інтересів, поглядів, потреб, уподобань тощо з такими ж особистісними проявами іншомовних ровесників у стандартних ситуаціях, що моделюються; для створення соціальної ситуації розвитку дитини, яка в реальному житті виникає у процесі її спілкування з дорослими і взаємодії з ровесниками, в якій виховується, розвивається і змінюється сама дитина та її самооцінка, що стає більш обгрунтованою, рефлективною, диференційованою, завдяки чому дитина починає усвідомлювати власне "я", свої інтереси, мотиви поведінки тощо.
У так званому "анімалістичному" підході ситуативні можливості міжкультурного спілкування обмежені. Хоча тваринам надаються деякі людські якості і стереотипи поведінки (хитра лисичка, боягузливий заєць, гордий олень), тварини, однак, не є представниками певної мовної культури, носіями духовності певного народу. Уявне спілкування тварин (або дітей з тваринами) як система звужує можливості адекватного сприйняття і мотивованої активізації реалій іншомовної культури. Воно неспроможне повною мірою забезпечити діалог культур і в мовному відношенні не є вмотивованим. У дітей, наприклад, виникає запитання: чому звірі розмовляють німецькою? Певний успіх анімалістичного підходу у дошкільнят не означає, що даний підхід імпонує молодшим школярам. Ось думка вчителів-експериментаторів: "Діти подорослішали, вони не хочуть більше грати в зайчиків".
За нашими даними, домінуючою діяльністю ідеєю раннього навчання іноземної мови, яка співпадає із завданнями формування соціокультурної компетенції молодших школярів, є ідея передусім познайомитись з іншомовним ровесником, його повсякденним життям, інтересами, іграми, захопленнями, стереотипами поведінки, а через призму сприйняття іншомовного ровесника - і з країною, представником якої він є. Тому головним принципом моделювання ситуацій іншомовного спілкування па початковому етапі має бути принцип опори на діалог культур. Його реалізації сприяють такі типи ситуацій навчально-трудової, сімейно-побутової та соціально-культурної сфер спілкування: ситуації-аналоги потенційного спілкування дітей з носіями мови; ситуації з казковим сюжетом на літературно-країнознавчій основі; ситуації з казковим сюжетом, які моделюють взаємодію улюблених персонажів мультфільмів, кінофільмів дітей України і країн, мова яких вивчається; ситуації - уявні подорожі до визначних місць іншомовних країн; ситуації, пов'язані з обговоренням отриманих знань про національні реалії іншої культури, наприклад, про реалії шкільного життя, родинні свята, грошові одиниці, реалії масової культури; довкілля; засоби комунікації тощо. Спеціальним дослідженням доведено, що раннє шкільне навчання іноземної мови як засобу міжкультурного спілкування є ефективним інструментом стимуляції пізнання, розкриття творчого потенціалу особистості учня і посилення гуманізації початкової освіти. Отже, звертаючи увагу на вищесказане, можна сказати, що саме через індивідуальні та вікові особливості учнів доцільніше всього починати вивчати іноземну мову у ранньому віці.
Розпочинаючи працювати над цією роботою по-перше я взнала чому навчання іноземної мови слід розпочинати саме в молодшому віці, тобто на початковому етапі загального навчання учнів. Що й зроблено у першому розділі. Друге, що потрібно було зробити - це дізнатися про об'єкт дослідження, а саме про читання (його напрямки, види), щоб краще зрозуміти систему навчання іншомовному читанню на всіх етапах. Саме це дало можливість чітко встановити навички читання, які мають бути сформовані в учнів на початковому етапі навчання, що є дуже важливим, оскільки є основою для досягнення найвищої мети - безперекладного читання. Про це буде йтися далі.
За умов відсутності іншомовного оточення читання є одним із найважливіших напрямків оволодіння іноземною мовою. Воно дає змогу отримувати необхідну інформацію, сприяє розумінню учнями шкіл важливості вивчення відповідної мови, загострює інтерес роботи над нею. Читання найдоступніше і водночас сприяє засвоєнню всіх інших аспектів іноземної мови (фонетичного, лексичного, граматичного) і видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, письма). Тому дуже важливо швидше оволодіти ним, навчитися читати по можливості без перекладу. Але шлях досягнення цієї мети часто вибирається не оптимальний і, зважаючи на це, а також на наявність гострого дефіциту навчального часу, триває багато років.
Для підвищення результативності навчання іноземного читання вчитель повинен розуміти і враховувати у своїй діяльності психологічну сутність і особливості нових видів читання. Це дасть змогу вибирати найефективніші методичні підходи до навчання, звертаючи особливу увагу на всебічне підвищення мотивації і навчальної активності учнів. „Дуже важливо, - підкреслює психолог С.К. Фоломкіна, - із самого початку навчання створити в учнів правильне ставлення до читання як виду мовленнєвої діяльності, що має своє специфічне комунікативне завдання, як до способу отримання інформації (а не до вправи з озвучування мовного матеріалу, у його запам'ятовуванні, вимові, перекладі тощо)" [27; 79]. Водночас комунікативне завдання полягає в досягненні розуміння матеріалу, який читається, тобто розуміння зв'зків і відношень між об'єктами й явищами, відкладеними у змісті тексту. Тому велика увага далі буде спрямована на розкриття психологічної сутності видів іноземного читання і умов успішного навчання їх учнів.
У психолого-педагогічній літературі читання вважається складним видом мовленнєвої діяльності, що забезпечує „процес сприйняття й активного опрацювання інформації, графічно закодованої за системою тієї чи іншої мови", комунікації з автором відповідного тексту [12; 11]. В акті читання, за психологом 3.1 Кличніковою, відбувається подвійне синхронне перетворення:
1) оптично сприйнятого тексту на систему мовних значень і 2) останніх у смисловий зміст тексту [12; 34]. З метою досягнення здатності школяра до таких перетворень навчання іноземного читання здійснюється за двома основними напрямками: технікою читання і усвідомленим читанням.
Переходячи до розгляду психологічних умов успішного навчання техніки читання, варто наголосити, що вона пов'язана не лише із відтворенням іноземних букв, її сполучень і слів, а й з формуванням здатності учня виокремлювати з тексту наголошені слова, сполучення слів, синтагми, і, спираючись на це, забезпечувати необхідне інтонаційне оформлення речень.
Правильність і швидкість читання залежать передусім від сформованості у свідомості і пам'яті школярів міцних буквенно-звукових зв'язків. Тому під час навчання техніки читання варто звертати особливу увагу на формування у школярів готовності до оперативного вибору під час читання адекватних іншомовних звуків і їх сполучень. Цьому сприяє засвоєння численних фонетичних правил читання, які викладаються в підручнику з мови. У них визначаються звучання букв і їхніх сполучень у різних умовах їхнього застосування. Наприклад:
- Сполучення букв еі читається як [аі], еи як [оі];
- Сполучення букв schвідповідає українському звукові ш;
- Якщо після букви sслідують буквир,tто вона читається як [sch]
За усієї доцільності знання і використання правил читання варто зазначити здатність до їхнього забування. Цьому сприяє відсутність таких правил у підручниках з мови для середніх і старших класів і труднощі їхнього сприйняття у процесі читання реальних текстів.
Часто вже на початковому етапі навчання читання постає питання про необхідність і доцільність використання знаків транскрипції. У порівнянні, наприклад, з англійською мовою це питання є не дуже важливим, оскільки навчитися читати німецькою мовою легше. Для цього необхідно знати правила (деякі з яких вказані вище) і просто намагатися не забути їх. Проте, на початковому етапі, якщо учневі важко можна використати транскрипції, їхнє застосування не лише полегшує і прискорює опанування іноземного читання, а й скорочує кількість допущених при цьому помилок. Водночас це може викликати інтерферований вплив букв і транскрипційних знаків, що спонукає до помилок у їхньому застосуванні, перешкоджає введенню останніх. Однак досвід багатьох учителів свідчить про позитивний результат уведення транскрипційних знаків ще на стадії вивчення алфавіту виучуваної мови. Після показу, пояснення, відтворення відповідної букви доцільно одразу ж навести, записати в зошитах школярів і засвоїти транскрипцію її алфавітної назви, варіанти звучання букви в реальних словах, супроводжуючи їх відповідними транскрипційними знаками і прикладами цих слів. За умови такого підходу одночасно із закінченням вивчення алфавіту засвоюються і всі транскрипційні знаки.