У сучасній українській мові абсолютна більшість іменників має співвідносні форми однини і множини. Однина означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів (ставок, хата, вікно). Множина вказує на два, три, чотири і більше однорідних предметів. Форми множини виражають невизначену й узагальнену множинність, а не арифметично помножене значення тих чи інших форм однини.
За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи: іменники, що мають форму однини і множини; іменники, що вживаються тільки в однині; іменники, що вживаються тільки в множині.
Найбільшу за обсягом групу становлять іменники першої групи, що вживаються як в однині, так і в множині. До цієї групи належать назви осіб, предметів, що піддаються лічбі: мати - матері, учень - учні; будинок - будинки, море - моря.
Іменники першої групи, що мають і однину, і множину, означають предмети, що сприймаються роздільно. Ці іменники поєднуються з кількісними числівниками: три брати, сім олівців. Правда, інколи іменники, хоч і мають множину, проте не означають двох чи більше предметів, що мисляться роздільно, наприклад: небо і небеса, час і часи та деякі інші. У цих випадках, власне, немає відмінності в значенні між одниною і множиною.
Іменники, що вживаються тільки в однині, виражають назви предметів чи понять, які в практиці мовлення не треба уявляти в якійсь кількості. Вони могли б потенційно мати повну парадигму відмінювання, але практично для них характерна лише одна.
Однинні іменники поділяються на такі підгрупи: абстрактні Іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття: сміливість, гордість, боротьба: Розквітне орлина моя Україна, і щастя, і труд, і любов; збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле: селянство, козацтво, рідня, деканат; іменники, що становлять категорію речовинності: молоко, кисень, вода; власні назви людей, тварин і географічні поняття: Наталія, Буг, Балатон. Назви планет теж вживаються лише в однині: Земля, Венера.
До третьої групи належать іменники, які вживаються тільки в множині. Вони означають: назви будівель, їх частин, споруд: сіни, ворота, сходи, двері; назви предметів упряжі, засобів пересування: сани, бігуни; назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку: граблі, окуляри; назви музичних інструментів: цимбали; назви одягу і взуття: штани, труси, бутси; назви парних предметів і парних частин тіла: переди, в'язи; назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування: хімікалії, макарони; назви залишків речовини чи матеріалу: висівки, сколотини; назви відрізків часу, дій, що повторюються: будні, канікули; власні географічні назви: Альпи, Ясси; назви ігор: городки, шахи; інші назви: плавні, баляси: Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами.
До іменників множинної форми за своїм значенням наближаються деякі іменники в таких випадках: якщо слова з речовинно-матеріальним значенням вживаються на означення сортів (високоякісні сталі); якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери з собою всі лиха, всі зла (Шевченко); якщо форми однини мають відтінок узагальнення: "Через серце митця", "Читач пропонує".
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично: В одному купе з Шурою їхав літній політрук-піхотинець; З усіх купе виходили пасажири.
В сучасній українській мові, в її живих говорах збереглися поодинокі залишки форм двоїни, наприклад: форми називного відмінка сучасної множини (очі, плечі) та орудного відмінка (очима, плечима); діалектні форми (дві відрі). [8: 107]
Категорія відмінка іменника. Категорія відмінка - одна з найскладніших граматичних категорій в системі іменника, яка виражає його відношення до інших слів у словосполученні і, реченні. Кожний відмінок є носієм певного комплексу категоріальних значень. Конкретні відмінки в складі категорії відмінка характеризуються і відрізняються один від одного не тільки за значенням, а і за своєю формою, формальними показниками відмінків є в основному закінчення; додатковими формальними показниками окремих відмінків можуть виступати також чергування звуків, місце наголосу, прийменники.
Відмінки виражають різні морфологічні і синтаксичні значення та різноманітні семантичні відтінки просторових, часових, причинних, кількісних, об'єктних та інших відношень між предметами, діями та ознаками. Вони своїми формами не вносять змін у речове значення слова, а виражають відношення між словами.
Іменник у реченні завжди виступає у формі будь-якого з відмінків і вимагає від узгоджуваного з ним прикметника, займенника і дієприкметника такої самої відмінкової форми. Граматична категорія відмінка служить засобом вираження підрядних зв'язків між іменником і синтаксично пов'язаним з ним дієсловом, іменником або прислівником. Наприклад, у реченні Ще вечір спав в очеретах і полохливий мокрий птах шукав гнізда іменники вечір і птах є незалежними членами - підметами, на що вказує форма називного відмінка, іменник з прийменником в очеретах є обставиною місця, на що вказує форма місцевого відмінка; іменник гнізда виступає в ролі додатка; прикметники-означення полохливий, мокрий узгоджуються з означуваним іменником птах у роді, числі і відмінку.
У сучасній українській мові є сім відмінків, а саме: Називний - хто? що? Родовий - кого? чого? Давальний - кому? чому? Знахідний - кого? що? Орудний - ким? чим? Місцевий - на кому? на чому? Кличний.
Деякі форми відмінків багатофункціональні, наприклад: слюсареві - давальний і місцевий відмінки, повісті - родовий, давальний і місцевий відмінки. Проте окремі відмінки можуть мати паралельні форми, наприклад: давальний відмінок братові і брату, місцевий - на скрипалю, скрипалеві, скрипалі.
Відмінкові форми іменників і прийменники доповнюють одні одних. Прийменники зумовлюють і уточнюють значення відмінкових форм, і, навпаки, роль і значення прийменників з'ясовується через значення відмінків.
Сполучення відмінкових форм з прийменниками створює розгалужену систему зв'язків між словами для вираження різноманітних семантичних відтінків.
Називний і давальний відмінки, кличний вживаються без прийменників, родовий, знахідний, орудний - без прийменників і з прийменниками і місцевий - тільки з прийменниками.
Найзагальніше протиставлення можна спостерігати в поділі іменників на дві групи: прямий відмінок,що виражає незалежність слова, і непрямі відмінки,що виражають залежність іменника від інших слів.
Основні значення відмінкових форм. Називний відмінок становить вихідну форму іменника і виконує власне номінативну функцію, функцію називання. Він не може виражати об'єктних відношень! Називний відмінок становить назву суб'єкта. Іменник у називному відмінку в реченні може бути підметом, іменною частиною складеного присудка або прикладкою: Минають роки, виростають нові покоління радянських людей, але не меркне велич подвигу юних краснодонців.
Називний відмінок виступає і в ролі головного члена односкладного номінативного речення: І сонце, й день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить.
Родовий відмінок іменників при дієсловах може вживатися: на означення частини від цілого (купити цукру, випити чаю); на означення часу: 3 того часу, з того часу більше місяця пройшло, а Тараса, а Тараса поміж ними не було!
У при іменному вживанні родовий відмінок може виступати для вираження приналежності (винахід інженера, опера Майбороди), для позначення частини або міри певної речовини (кілограм цукру, віз дров), для вираження кількісно-іменних відношень (загін партизанів, табун коней).
Давальний відмінок при дієсловах означає непрямий об'єкт: подарувати другові "Кобзаря". При безособових дієсловах давальний відмінок означає особу, яка переживає певний стан: Дівчинці враз полегшало на серці.
Знахідний відмінок вживається переважно при перехідних дієсловах і означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: любити книгу.
Орудний відмінок вживається переважно при дієсловах та іменниках. При дієсловах він означає предмет, що використовується як знаряддя дії (рубати сокирою, орати плугом); засіб пересування (їхати електричкою); значення обставинної характеристики місця (їхати полем), часу (сидіти годинами), простору (летіти над селами), порівняння і перевтілення (триматися козаком, летіти стрілою).
Місцевий відмінок вживається тільки з прийменниками, які разом з флексіями виражають значення цього відмінка. Місцевий відмінок може означати місце дії: Над Дніпром, на кам'янистій глибі, де фронтів буранивсь вітровій, чарівною дівчиною, Либідь, ти лишилась в пам'яті моїй. [8: 109]
Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язуються з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот, персоніфіковані предмети (Павле, діду). Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, сину). У множені клична форма збігається з формою називного відмінка. [39: 215]
Прикметник. Слова, які виражають поняття ознаки предмета, об’єднуються в спеціальний клас - прикметники. Загальне поняття ознаки як категоріального значення прикметника в семантичному плані надзвичайно містке, до нього входять різноманітні властивості, якості, прикмети, відношення, що характеризують предмети. Це можуть бути зовнішні прикмети і внутрішні риси людей і тварин (молодий, добрий), властивості, якості речей (м'який, зелений), часові чи просторові відношення (вчорашній, вечірній), відношення між предметами і особами (пшеничний колосок) і багато інших.