Смекни!
smekni.com

Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики (стр. 8 из 17)

Прикметники тісно пов'язані з назвами предметів - іменниками. Прикметник подібно до іменника є іменною частиною мови, але його семантичну основу становить не предметність, а ознака. При цьому семантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну. Позамовні взаємозв'язки між предметами й ознаками у плані мовного вираження виявляються в тому, що іменник як виразник предметності сполучається з різними прикметниками - виразниками ознак. Так, наприклад, море може бути безкрає, безмежне. У свою чергу, один і той же прикметник, маючи широке семантичне коло, поєднується з різноманітними іменниками, які мають пряме і переносне значення (довга дорога, довгий день): Почався довгий і впертий штурм гранітної стіни; Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик. Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? (яка? яке?), чий? (чия? чиє?), котрий? (котре? котра?).

Прикметники істотно відрізняються від дієслів, які теж називають ознаки предметів. Ознаки, виражені дієсловами, динамічні, процесуальні, вони мають часові характеристики: Сині волошки проти місяця ще більше синіли. Слова сині і синіли семантично споріднені, спільнокореневі (синього - ознака кольору), близькі за функцією, характеризують предмет за тією ж кольоровою ознакою. Але синіли - дія, процесуальна ознака, виражена дієслівною словоформою, а сині - це природна, постійна ознака предмета виражена прикметником, ознака статична.

Більшість прикметників утворилася від іменників і дієслів і частково перенесла в свою семантику значення відповідних слів. Проте в українській мові є прикметники, які виражають ознаки предметів семантикою власної основи, а не через відношення до інших предметів чи дій: мудрий, кислий.

Раніше ці прикметники в переважній більшості були зв'язані з назвами предметів, дій, обставин.

Більшість прикметників - слова багатозначні, наприклад: високий двір, високе довір'я; чорний портфель, чорний хід, зберігати про чорний день. Слово вільний, наприклад, у різних контекстах несе відповідне семантичне навантаження: Гордо встає Україна, вільна від краю до краю.

Прикметники разом з іменниками у складі речення утворюють словосполучення, в якому стрижневим словом є іменник, а залежним - прикметник. Тому цілком природно, що прикметникам властиві ті самі граматичні категорії, що й іменникам, тобто категорії роду, числа й відмінка, але категорії не самостійні, а залежні від категорій іменника, і виражаються вони формами узгодження прикметника з іменником у роді, числі і відмінку.

Таким чином, загальнограматичне значення прикметника - це атрибутивність, тобто узагальнене значення статичної ознаки предмета разом з граматичними формами його вираження.

Тверда і м'яка групи відмінювання. Повні стягнені прикметники змінюються за родами, числами і відмінками. За характером кінцевого приголосного основи повні стягнені прикметники поділяються за дві групи: тверду і м'яку.

До твердої групи належать прикметники, які в називному відмінку однини мають закінчення - ий, - а, - е: широкий - широка - широке.

До м’якої групи належать прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення - ій (-їй), - я, - є: довгошиїй - довгошия - довгошиє.

До м'якої групи відмінювання належать: якісні і відносні прикметники з основою на м'який - н - при попередньому приголосному: безодній, пізній, ранній; якісні прикметники з основою на - і - (-їй): безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники прислівникового походження на - жній, - шній: вчорашній, справжній; сюди належать також прикметники прийдешній, сінешній; утворені від назв осіб присвійно-відносні прикметники з основою на м'який суфіксальний - н-: матерній, дружній; прикметники синій, велій, орлій. Усі інші прикметники належать до твердої групи відмінювання, а саме: прикметники, що перед кінцевим приголосним основи мають голосний: білий, сизий, куций, піввіковий, схожий; більшість прикметників з суфіксальною основою на - н - при попередньому приголосному: безбарвний, величний; всі присвійні прикметники з суфіксами - ів (-їв), - ин (-їн): братів, батьків, шевців; усі синтетичні форми прикметників вищого і найвищого ступенів: (най) молодший, (най) частіший. [8: 137]

Складні прикметники з другою частиною на - лиций (білолиций, круглолиций) та прикметник безлиций мають мішану систему відмінкових закінчень. Зразки відмінювання прикметників: Зразки відмінювання прикметників

Тверда група

Однина Множина

Відмінки

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Для всіх родів

Н. гарн-ий гарна гарне гарні

Р. гарн-ого гарної гарного гарних

Д. гарн-ому гарній гарному гарним

3. Як Н. абоР. гарну гарне Як Н. або Р.

О. гарн-им гарною гарним гарними

М. (на)гарн-ому (на) гарн-ій (на) гарн-ому (на) гарн-их

М’яка група

Однина Множина

Відмінки

Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Для всіх родів

Н. літ-ій літня літне літні

Р. літнь-ого літньої літнього літніх

Д. літнь-ому літній літньому літнім

З. Як Н. або Р. літню літнє к Н. або Р.

О. літн-ім літньою літнім літніми

М. (на) (на) (на) (на)

літнь-ому літній літньому літніх

і (на) і (на)

літн-ім літнім

Займенник. Займенники як частина мови становлять окремих клас слів, яким властиві своєрідні лексичні значення і граматичні ознаки. Займенники характеризуються узагальнено-кількісним значенням.

На відміну від іменних частин мови - іменників, прикметників і числівників, які називають предмети, ознаки, якості чи кількості, займенники лише вказують на них. Так, займенник я вказує на особу того, хто говорить, ти - на співрозмовника, він - на особу чи предмет, про яку (який) іде мова, такий - на будь-яку ознаку, стільки - на кількість. Предметно-логічний зміст займенників конкретизується тільки в контексті або виводиться із ситуації мовлення: Чим далі я від рідної землі, тим ближчою вона мені здається.

Займенники, як і числівники, відрізняються від інших частин мови тим, що вони не мають єдиних морфологічних ознак, а також строкатістю синтаксичних особливостей.

Так, одні займенники змінюються за родами, числами і відмінками (цей, той, такий), інші - тільки за відмінками (себе, хто, хтось, дехто) або за відмінками й числами (я, ти), а займенник себе не має форм роду, числа і форми називного відмінка.

У реченні займенники виступають у різних синтаксичних функціях: у ролі підмета, додатка, присудка, означення. Наприклад: Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть.

Отже, займенникомназивається частина мови, яка об'єднує особливі самостійні слова, що вказують на предмети, їхні ознаки або кількість.

Особові займенники. Особові займенники я, ти, він, вона, воно вказують на особу, але не заміщують іменників. Займенник я означає особу, яка говорить; займенник ти - співрозмовника або уособлений предмет. Ці займенники не мають категорії роду, але можуть мати значення будь-якого роду. Рід їх залежить від статі особи, на яку вони вказують у реченні.

Стилістичні особливості особових займенників широко використовують у різних стилях сучасної української мови. Так, наприклад, навколо займенника ми можуть створюватись важливі стилістичні якості мовлення: "Ми - це я, яке говорить від імені колективу або яке приховує себе за іншими, або, нарешті, оповиває себе атмосферою скромності, авторської величі, урочистої важливості".

Займенник ми може означати: я і ти, я і він, я і вони: Ще будемо жити ми - і ти, і я. Займенникам я, ти, властива експресія інтимності: Ти, морище, бліде. Ти, тінь моя власна! Нащо мене дражниш Коханням моїм?

Займенник ми в науковому і публіцистичному стилях мови інколи вживається в значенні я: Ми вважаємо, що. і под.

Займенник ви вказує на багатьох осіб або на уособлені предмети, до яких звернена мова: Сини мої, промені золотії! Де ви бували, що ви чули, що й самі робили?. У ввічливо-пошанній функції або при звертанні до особи, старшої за віком, займенник ви вживається замість ти: Високоповажний добродію! Чув я, що Ви виявляєте бажання видати мої вірші окремою книжкою.

У мові художніх творів займенник ви інколи вживається в узагальнено-особовому значенні, тобто вказує не на якісь конкретні особи, а на особи взагалі: Ви багато, знаєтві нівроку, а проте вам чесно доведу, що бувають вальдшнепи щороку в Ботанічнім київськім саду.

При відмінюванні особових займенників я і ми в непрямих відмінках змінюються основи:

Однина Множина

Перша Друга Перша Друга

особа особа особа особа

Н. я ти ми ви

Р. мене тебе нас вас

Д. мені тобі нам вам

3. мене тебе нас вас

О. мною тобою нами вами

М. (на) мені (на) тобі (на) нас (на) вас

Займенники третьої особи мають категорію роду (він, вона, воно) і числа (вони). Заступаючи в мові іменники, ці займенники функціонують як їх морфологічні синоніми, наприклад: Усім мій Гриць коханий до вподоби, та тільки любить він одну мене. [8: 142]

Дієслово. Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес. Поняття процесу стосовно до дієслова має досить широке значення: воно обіймає і фізичну дію особи (сіяти, будувати), і рух у просторі (летіти, котитися), і мислення (думати, розуміти), і стан (сидіти), і становлення предмета, зміну його якості (молодіти, сивіти,), і діяльність органів чуттів, вираження емоцій (бачити, слухати).

Дії, стани, виражені дієсловами - це динамічні, активні ознаки, створювані предметом або властиві предметові у процесі їх становлення і розгортання в часі. Ось чому дієслово є передусім часовою частиною мови. саме динамічним характером вираженої ознаки дієслово відрізняє від прикметника і прислівника, які теж виражають ознаки, але ознаки статичні, не пов'язані з можливістю розгортання в часі (зелений - зелено - зеленіти, зеленити).