Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.
Всі ці 3 групи методів пов’язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання - организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції, методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції [80, с.216; 52, с. 197; 37, с.220].
Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у цій класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв'язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий).
Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.
Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального предмета в середньому навчальному закладі. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики - теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О. Леонтьєв, І.О. Зимня, Ю.І. Пассов, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова та інші) [72, с.5-11].
Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними), спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування [4, с.21-25].
З позицій комунікативного підходу процес навчання англійської мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання ємоделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання англійської мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.
Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання [15, №4, с.16-20; 21, с.365; 31, с.225; 37, с.220; 52, с. 197].
Нині приділяють належну увагу інтерактивним методам навчання, в яких процес навчання поєднується із процесом спілкування, а активність школярів перевершує активність учителя. Інтерактивний означає сприятливий тому, щоб взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) чи з будь-ким (людиною). Значить, інтерактивне навчання - це, перш за все, діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя й учня. Інтерактивне навчання відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління і організації навчального процесу (як і випереджувальне навчання; і навчання дітей за інтересами; програмоване; колективне; групове навчання) [59, с.150-160]. Основна характеристика "інтерактиву" - це спеціальна форма пізнавальної діяльності; навчальний процес організовано так, що практично всі учні заохочені до процесу пізнання, вони мають можливість розуміти й рефлектувати з приводу того, що вони знають і про що думають; має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки - форма кооперації та співпраці; на уроці організується індивідуальна, парна, групова робота; застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, робота з документами, різними джерелами інформації, використовуються творчі форми роботи [77, с. 190; 86, с.135; 87, с. 192;].
Інтерактивними називаються спеціальні засоби і пристрої, які забезпечують безперервну діалогову взаємодію двох сторін. Інакше кажучи, навчання проходить у процесі спільної злагодженої роботи групи учнів та вчителя, під час якої аналізуються, обговорюються та розв’язуються навчальні й професійні завдання.
Принципи інтерактивної роботи:
- Одночасна взаємодія - всі учні працюють в один і той же час.
- Однакова участь - для виконання завдання кожному учневі дається однаковий час.
- Позитивна взаємодія - група виконує завдання при успішній роботі кожного учня.
- Індивідуальна відповідальність - при роботі у групі у кожного учня своє завдання [82, с.220-223].
Шляхи інтеграції інтерактивних методів у навчальний процес
практично необмежені. До інтерактивних методів навчання слід віднести дискусії, рольові ігри, імітаційні ігри, уроки - панорами, уроки - прес - конференції. Під час проведення уроку - семінару або прес - конференції варто підготувати групи до спільної роботи.
1. Передусім учні проходять тренінг із відпрацювання навичок та культури ведення дискусії, вміння слухати й формувати свої висновки, вважати себе за групу однодумців.
2. Навчальна група засвоює культуру взаємоузгоджених дій у процесі рольової гри.
3. Учасники групи засвоюють певний рівень імітаційного моделювання гри.
До особливостей імітаційних ігор належать такі:
- учитель очолює гру, але головної ролі не відіграє, він виконує лише функцію організатора гри;
- у грі, при взаємодії учнів, створюється навчальна ситуація;
- є персоналізація ігрового навчання;
- ситуація гри створює найсприятливіші можливості для активного навчання: вона заохочує школяра в пошуку спочатку запитання, а потім і відповіді на нього;
- у грі проявляються винахідливість, кмітливість, рішучість її учасників [86, с.135; 87, с. 192; 92, с.288-302].
Кожна гра має свої особливості, але є індивідуальною в кожному варіанті. У психології гра традиційно розглядається як форма діяльності в умовах ситуаціях, спрямована на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально - закріплених способах, здійснення предметних дій, у предметах науки і культури [12, с.64; 38, с.4-8].
Гра - найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих із зовнішнього світу вражень. У грі яскраво проявляються особливості мислення та уяви дитини, його емоційність, активність, розвиваюча потреба в спілкуванні. Цікава гра підвищує рівень активності дитини, і він може вирішити більш складну задачу, ніж на занятті. Але це не свідчить про те що всі заняття дитини повинні проходити в формі гри. Гра - це тільки один з методів, і вона дає гарні результати тільки у поєднанні з іншими: спостеріганням, бесідами, читанням та іншими. Граючи діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Гра - це ще самостійна діяльність, в якій діти вступають в спілкування з однолітками. Їх об’єднує спільна мета, спільні умови до її досягнення, спільні переживання. Гра має велике навчальне значення, вона тісно пов’язана з навчанням на заняттях, зі спостеріганням повсякдення. Діти вчаться самостійно вирішувати ігрові задачі, знаходити кращій спосіб справдити задумане, користуватися своїм знанням, викладати їх словом. Не рідко гра слугує для повідомлення нових знань, для розширення кругозору. З розвитком інтересу до дорослого труда, до суспільного життя, до героїчних подвигів людей у дітей з’являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюблених героїв. Це робить гру важливим засобом створення направленості учня. Гра має дуже багато різноманітних функцій, але найголовніші два види: навчальна та виховна [41, с.26-33; 75, с.360].
Гра має велике значення для розвитку особистості. Успіх навчальної гри визначається можливостями учасників, а також їхніми віковими особливостями. Навчальна ділова гра має такі функції:
1. Розвиваюча - забезпечує під час навчальної діяльності розвиток творчого потенціалу учнів, їх самостійності в оволодінні методами отримання необхідних знань.
2. Комунікабельна - реалізується через організацію спілкування, регулювання міжособистісних відносин, виникнення механізму саморегуляції поведінки.