Отже, на ефективність педагогічної діяльності впливають не тільки особистісні якості та здібності вчителя, а й рівень володіння ним професійними компетентностями. Нами було з’ясовано, що риторична компетенція в галузі освіти має бути основою професійної компетентності, адже спеціаліст зі сформованою риторичною компетенцією легко орієнтується у різних ситуаціях повсякденного, ділового, зокрема професійного спілкування.
РОЗДІЛ 2. ИТОРИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ І ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
2.1 З історії риторики як навчальної дисципліни
Риторична компетенція набувається при вивченні студентами риторичних дисциплін. Тому підвищується роль риторики як лінгвопедагогічної дисципліни, яка поглиблює професійно значущі знання і вміння студентів, розширює змістову сторону їх мовленнєвої культури, привчає дотримуватися етичних норм у мовленнєвій діяльності. На важливість викладання риторики вказує і те, що на сучасному етапі розвитку суспільства система освіти потребує високоосвічених спеціалістів, які не лише мають гарні знання, але й вміють їх презентувати, застосувати на практиці. Для цього майбутні педагоги мають володіти ораторським мистецтвом, тобто вміти красномовно говорити. У багатьох вищих навчальних закладах, старших класах гімназій, ліцеїв, загальноосвітніх шкіл вводиться курс риторики. Але це не означає, що викладання риторики в Україні лише починається. Правильніше сказати, що воно відновлюється. Адже здавна в системі української освіти риторика була однією з основних гуманітарних дисциплін, про що йтиметься пізніше. На сучасному етапі риторична підготовка студентів відбувається в основному у педагогічних закладах освіти. Щоб зрозуміти особливості сучасного стану викладання риторики, виявити доцільність риторичної підготовки та її місце у системі наук, доцільно, на нашу думку, звернутися до історії ораторського мистецтва як навчальної дисципліни.
Свій початок риторика як навчальна дисципліна бере у Стародавній Греції, коли у суспільстві виникає потреба у красномовстві, а отже й зростає попит на риторів-учителів красномовства та на риторичні школи. Особливо у ті часи цінували тих, хто вміє себе захищати, добре говорити, гідно триматися перед публікою. Першим з великих ораторів Афін був Перікл, який керував Афінами впродовж 40 років, завдяки хисту красномовства.
Проте риторика починається не стільки з самого красномовства, як з того періоду, коли настає усвідомлення, що ораторському мистецтву можна і треба вчитися. Риторикою починають займатися філософи-софісти (вчителі майстерності). Вважають, що риторика зародилася в Сицилії, де поет Емпедокл очолив демократичний рух проти тиранів, виступав у ролі судового оратора. Його послідовниками були Корак, Лісій і Горгій. Корак відкрив школу, у якій підготував хрестоматію зразків, які можна вставляти в промову. Його учень Лісій продовжив цю ідею і створив теоретичний посібник техне, в якому були поради щодо побудови промови. Сам оратор написав понад 400 промов, з яких збереглося кілька десятків. Учень Горгія Ісократ був майстром урочистих, святкових промов. Він відкрив у Афінах школу красномовства (392 р. до н.е.). Працював у ній майже 40 років, розробляв техніку красномовства, дбав про образне оформлення промов. Його школа була першим навчальним закладом, який готував висококваліфікованих ораторів – професіоналів, політиків. Тут вивчалося право, політика, філософія, мистецтво[15].
Проти вчення софістів уперше виступив Сократ, який зайняв почесне місце в історії ораторського мистецтва. Свої бесіди він будував у формі запитань і відповідей. Його вважали наймудрішою людиною, але він говорив про себе: ”Я знаю, що нічого не знаю”. Зі спогадів сучасників відомо, що оратор був бідним, не мав взуття, ходив босим, носив бідняцький одяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому продажну жінку, яка зобов’язана дарувати кохання тому, хто заплатив. Сократ не хотів витрачати час на платних учнів, він проводив бесіди лише з тими, у кого “працювала” душа і розум.
Основним методом навчання у римських риторичних школах було заучування кращих промов видатних грецьких та римських ораторів та декламація їх. Навчальні посібники теж являли собою збірники декламацій (тексти зразків з техніки риторики) та риторичні задачники з різноманітними завданнями з побудови промов.
У Середні віки риторика була знаряддям церкви, однак з появою університетів започатковується університетське красномовство, все ж засноване на релігійних догмах. Лекції не були схожими на сучасні і набували вигляду коментованого читання церковних книжок, яких у той час бракувало і широкій студентській аудиторії вони були не доступними. Пізніше в університетах починають викладати “7 вільних мистецтв”, до яких входила і риторика, яку вивчали на молодшому факультеті разом з читанням і письмом.
В Україні риторика як навчальна дисципліна здобула свого розквіту у стінах Києво-Могилянській академії, навчальний курс у якій тривав 12 років. На 6 році навчання студенти вчилися створювати і проголошувати промови, захоплювати і переконувати слухача живим словом, пізнавали секрети красномовства.
Професори академії вважали, що завдяки красномовству людина, навіть незнатна за походженням, може прославитися і досягти найвищих почестей. Риторичні курси у цьому закладі сповнені практичних рекомендацій, як складати різноманітні промови, дають величезну кількість допоміжного матеріалу, зокрема збірок промов, призначених для студентів з метою наслідування. Риторики вчать складати промови посольські (для послів), прощальні (для студентів, які прощаються з батьками перед від’їздом за кордон для навчання), і зустрічні (виголошують після повернення з навчання). Даються практичні настанови: як славити воїнів, героїв, козаків, полководців, царя, короля, суддю, виночерпія і т. д., що слід говорити на похоронах лицарів, воїнів, а також при врученні подарунків; як прощатися з другом; як вітати начальника, гостя, царя; як дякувати за добродійство тощо.
Особлива увага приділялася творчим роботам різних жанрів і диспутам. За гарно виконану роботу студенти могли одержати свічку, шапку, сорочку, хліб тощо. Риторика поряд з вертепними драмами була улюбленим предметом учнів, тому що вона подавала різні готові зразки високомовних речень, порівнянь, прикладів з історії та ін.. Використовуючи цей матеріал, оратор міг без великих зусиль скласти промову на визначену тему.
Кожний ритор читав свій навчальний курс, який складався з теоретичної частини (лекції, трактати) і практичної (диспутації, діалоги). Кажуть, що в архівах академії збереглося 183 таких рукописних риторик. Основу їх склали давньогрецька і давньоримська риторики, візантійські гомілетики (церковне проповідництво Василя Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Богослова), західноєвропейська риторика середньовіччя, епохи Відродження, французька, іспанська, польська риторики з помітним впливом барокової культури[15].
Найбільшим майстром риторичного красномовства Києво-Могилянської академії вважали Феофана Прокоповича, випускника академії, а пізніше її ректора, який залишив значну риторичну спадщину. Однією з найяскравіших праць є “ Про риторичне мистецтво ”, у якій він звертається до української молоді: “ Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо релігії і Батьківщини… Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі вибирають з уваги на її достоїнство, численні бажають з огляду на її користь…[1]”.
Стефан Яворський також був викладачем риторики у Києво-Могилянській академії, його перу належить підручник з риторики “Риторична рука” в якій він виклав теоретичні засади риторики стосовно п’яти її розділів (п’яти пальців “риторичної руки”): інтенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція. У автора – це, відповідно, винахід, розміщення, вітійство (тропи і фігури), пам'ять і виголошення[31].
Найдавнішим відомим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській академії, був курс професора Йосифа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у 1635 р. Написано його латинською мовою за зразком твору римського філософа, письменника й оратора І ст. до н. е. Марка Тулія Ціцерона “Поділи ораторські”. У своєму курсі риторики Й. Кононович-Горбацький на перше місце ставить не форму, а зміст: практичність промови, здатність її автора відгукнутись на актуальні проблеми сучасності. В основу теорії красномовства Й. Кононович-Горбацький кладе ораторську практику, обґрунтовуючи свою думку цитатою з Ціцерона про те, що не красномовство народилося з теорії, а теорія з красномовства. Першочерговою метою оратора автор вважає вміння переконувати. При цьому оратор повинен викликати довір'я слухачів і схвилювати їх, тобто вплинути на розум і почуття. Багато місця відводить учений питанню, чи потрібна ораторові майстерність. На його думку, найбільшого ефекту може досягти той оратор, у якого природні здібності поєднуються з умінням, набутим у процесі навчання й практики, тобто з майстерністю[15].
Шкільні вправи тих часів, що дійшли до наших днів, є свідченням того, як на уроках з риторики вчили працювати над словом. Вправи, пропоновані учням, підтверджують думку про те, що кожне слово, вжите в новому реченні, виявляє нові нюанси значення.
Викладається риторика на високому рівні і у Переяславській академії. З 1645р. у Переяславський колегії почав діяти клас поетики, у якому вихованці поглиблювали свої знання з класичних мов і допоміжних наук, але насамперед засвоювали поетичну стилістику високої латини, готуючись до класу риторики. Ще у цьому класі , на четвертому році навчання, учні вже самі бралися за перо для написання власних творів, промов та віршів.