Викладання риторики розпочиналось ще в другому півріччі класу поетики і продовжувалось у класі риторики, який було відкрито у 1646 р. У цьому вищому гуманістичному класі учні продовжували вивчення латини і грецької мови, опановували красномовство, тренувались у написанні епіграм, епітафій, од, елегій, промов і поем. Спочатку студенти засвоювали теоретичний матеріал, потім розглядали приклади з теми у творах давніх авторів й отримували практичні рекомендації до застосування правил. Вони повинні були вправно писати твори з найрізноманітніших приводів: до дня ангела, дня народження, з нагоди отримання уряду, вираження співчуття, на похорон тощо.
Важливе значення має рукописний збірник курсів з поетики, риторики і синтаксису, прочитаних тут в 1742-1743 рр. викладачем Пилипом Гошкевичем. Судячи з рукописного збірника, поетику і риторику в Переяславському колегіумі читали протягом одного року. До курсу поетики прилягає риторика, виклад якої Пилип Гошкевич розпочинає з характеристики вітальних орацій, що були надзвичайно популярним жанром у першій половині XVIII ст. Переяславська риторика містить розділ, який називається “Запас слів і допоміжних засобів, необхідних для створення героїчних од, підбір на кожну букву алфавіту образів”. Підбір проведено на матеріалі про давньогрецьких та римських філософів - Демосфен, Сенека; поетів і письменників - Гомер, Геродот, Горацій; полководців - Олександр Македонський, Катіліна, Тулій. Переяславський колегіум мав програму, зокрема, з поетики й риторики, на рівні кращих зразків того часу[27].
У подальшому розвиток риторики як навчальної дисципліни пригнічується у зв’язку з політичними та соціальними умовами, а також нівелюванням української мови.
У ΧΧ ст. сили набирає академічне красномовство в Україні, хоча й не рідною мовою. Визначними професорами-лекторами були М. Максимович, перший ректор Київського університету, та В.Антонович, професор цього ж університету, голова Історичного товариства Нестора-Літописця. Відомим вченим-лектором і публіцистом був М. Драгоманов, громадський діяч, один з батьків української національної ідеї. Він читав лекції в гімназії, Київському та Софійському університетах, був одним із засновників вчительських курсів для українських народних шкіл, ініціатором створення україномовних підручників.
Зі стабілізацією суспільного життя у другій половині XX ст. постає дедалі більша потреба в риториці не в самій лише Україні. Проте XX ст. нічого суттєвого в цій галузі не створило, видавалися тільки посібники, написані згідно з канонами античної риторики. Риторику було трактовано як беззмістовну пишноту вислову, її перестають викладати у вузах і школах; у філологічній освіті вона поглинається почасти теорією літератури (наприклад, вчення про стилістичні фігури стає частиною поетики поруч з вченням про тропи). Дослідники вважають, що це була криза риторики як науки і як навчальної дисципліни. Якщо в окремих вишах колишнього Радянського Союзу риторику й читали студентам, то тільки з ініціативи викладачів-ентузіастів на рівні спецкурсів.
Що ж до викладання риторики в Західній Європі чи у США, то тут воно поновилося з кінця 50-х років. А з появою таких шкіл, як група “µ” (“Мю”) у Бельгії та Франції, риторику взагалі почали вважати одним із найцікавіших, найактуальніших і найперспективніших напрямів функціонально-комунікативного підходу до вивчення мови.
Сучасний процес розвитку риторики як навчальної дисципліни пов'язаний з процесами, що відбуваються у системі освіти взагалі. Болонський процес, до норм якого інтегрується вітчизняний освітній простір, передбачає перевірку знань учнів і студентів головним чином шляхом написання тестів та модулів, це може стати причиною того, що через кілька років молоде покоління не вмітиме аргументовано висловлювати свою думку, не кажучи вже про вміння публічно виступати і переконувати. Складаються сприятливі умови для того, щоб, наприклад, студентами філологічного факультету (а це — майбутні вчителі) ставали “німі” люди, які чудово виконуватимуть письмові завдання, але аж ніяк не зможуть бути комунікативно компетентними вчителями рідної чи іноземної мови. Інтенсивне впровадження риторики в навчальні програми всіх рівнів освіти, безперечно, повинно бути. Цьому сприяють зміни, які відбуваються в сучасному мовознавстві. В останні десятиліття в науці про мову стався певний злам. Мову перестали вивчати як виключно інструмент чи засіб обміну інформацією. Тому що насправді комунікація — це не просто передавання інформації від адресанта до адресата, від мовця до слухача, від автора до читача. Це — вплив на душу, почуття і розум особистості. Риторика з напівсхоластичної науки про пишне мовлення (так її витлумачували в середньовіччі) стає наукою про ефективне спілкування у всіх можливих життєвих комунікаціях.
Можемо зробити висновок, що у різні часи було неоднакове ставлення до риторики як навчальної дисципліни. Цінували її у Давній Греції за те, що вона була основним інструментом вирішення суспільних та судових суперечок. Розквіту набуває ця дисципліна у стінах Києво-Могилянської академії та Переяславського колегіуму. У XIX-XX ст. риторика як самостійна дисципліна майже не розвивається, вона або взагалі не викладається або входить до складу інших дисциплін. На сучасному етапі розвитку освіти риторику включено до навчальних програм не лише вищих навчальних закладів, а й загальноосвітніх навчальних закладів. Хоча системне викладання риторики майже не притаманне.
2.2 Стан навчально-методичного забезпечення з риторики в загальноосвітньому закладі
Сучасний процес розвитку риторики як навчальної дисципліни пов'язаний з процесами, що відбуваються у системі освіти взагалі. Потрібно відмітити те, що на даному етапі розвитку освіти помітні зрушення в бік “риторизації” навчання. Але риторика як дисципліна так і не знайшла місце серед навчальних предметів, її не введено до програм, на відміну від сусідньої Росії, де риторику вивчають в школі, і розроблений комплекс підручників для 1-11 класів (автор Т.А.Ладиженська) [45]. Загальна мета дисципліни – навчання успішному спілкуванню. У зміст шкільної риторики у Росії включено: 1) понятійний апарат (комунікативна ситуація, види спілкування, мовні жанри, їх структурні і стильові особливості і т.д.); 2) інструментальні знання про способи діяльності (типи інструкцій, практичних рекомендацій і т.д.); 3) уміння спілкуватися (аналізувати і оцінювати спілкування, реалізувати мовний жанр у співвідношенні з ситуацією спілкування, у тому числі з комунікативною задачею, характеристиками адресата і т.д.); 4) морально-риторичні ідеї (відповідальність за вимовлене слово, важливість володіння словом у сучасному світі і т.д.).
В Україні у зв’язку з тим , що риторику як окремий навчальний предмет у школі не вивчають, не існує і підручників з ораторського мистецтва як таких. Є окремі авторські підручники для деяких класів. Проаналізувавши програму з української мови [30], ми з’ясували, що елементи ораторського мистецтва учні вивчають паралельно з отриманням знань з мови. Наприклад, у 5 класі учні мають удосконалювати вміння складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду, вміти лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давати визначення понять, складати висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата повідомлення та ін. У 6 класі учням пропонується будувати власні висловлювання на певну тему з використанням вставних слів, однорідних членів речення, розуміти роль прикметників-епітетів у розкритті задуму висловлювання та ін. Семикласники мають, наприклад, складати висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос. однини; зразки ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини, вміти використовувати прийменник в мовленні для відтворення логічних зв’язків, використовувати вигуки для надання висловлюванню експресії і виразностіта ін. У 8 класі діти мають навчитися використовувати ключові слова для підготовки усного висловлювання, вміти застосовувати морфологічні і синтаксичні засоби привернення уваги слухачів та вираження особистого ставлення до висловлюваного та ін.. У 9 класі учні мають вміти використовувати цитування, уособлення як виражальні засоби усного і писемного мовлення, застосовувати безсполучникові складні речення у висловлюваннях розмовного, публіцистичного і художнього стилів та ін.. У 10 класі учні мають самостійно обирати тему бесіди, визначати її зміст, добирати цікаві, переконливі аргументи на захист своїє позиції, у тому числі і з власного життєвого досвіду, використовувати формули мовленнєвого етикету, висловлює особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, готує і виголошує виступи на зборах і семінарах. У 11 класі учні повинні знати вимоги до гарного мовлення, їх основні ознаки, визначати мовлення правильне і комунікативно доцільне, складати власні, усні, письмові висловлювання різних стилів, типів і жанрів мовлення, складати і розігрувати діалог відповідно до запропонованої ситуації, діалог-обмін думками, враженнями, самостійно визначати тему діалогу і його зміст. Вивчення мови у 12 класі повністю побудоване у руслі риторики, подані такі теми, наприклад, “Загальні відомості по виникнення і розвиток риторики як мистецтва красномовства”, “Ораторське мистецтво Стародавнього світу”, “Види красномовства”, “Публічний монолог і публічний діалог”, “Полемічний діалог”, “Дискусія”, “Виступ з ораторською промовою”, “Основні способи виступу”, “Використання прийомів встановлення і збереження контакту з аудиторією”, “Особливості колективного виступу” та ін.. Тобто учні отримують не лише знання про риторику як науку, але вчаться гарно виступати перед публікою, переконувати, зацікавлювати аудиторію, і, звичайно, мати виразне, правильне мовлення.