Київський національний університет культури
Одеська філія
Курсова робота
По педагогіці
На тему: Теоретичні основи загартовуючих процедур як засобу розвитку здорового організму дошкільників
г. Одеса
2011 г.
Вступ
Гартуванню, напевно, стільки ж років, скільки і людству, а ось вчення про цю процедуру виникло пізніше. З незапам'ятних часів людина стала застосовувати воду, особливо холодну, для свого оздоровлення і лікування, знаходячи в ній незвичайну цілющу силу.
Діти хворіють. Цей сумний факт так само непорушний, як і той, що діти ростуть. Але, на відміну від останнього, дитячі хвороби не доставляють радості ні ним самим, ні батькам. Висока температура, ломота у всьому тілі, слабкість, капризи. Мікстури, градусники, гірчичники, пігулки. Безсонні ночі. Неспокійні дні. Ну гаразд би ще дитячі інфекції. Куди образливіше, коли дитина постійно застуджується. Щоб малюк не хворів, треба загартовувати його. Гартування — дія контрастних температур на організм, мета якого — укріпити організм, його імунні системи.
Гартування організму — це формування і вдосконалення функціональних систем, направлених на підвищення імунітету організму, що зрештою призводить до зниження простудних захворювань.
Можна без перебільшення сказати, що науково обґрунтовані методи гартування є невичерпними джерелами примноження здоров'я дітей різного віку. Фізичне виховання дітей дошкільного віку направлене на зміцнення їх здоров'я, вдосконалення фізіологічних і психічних функцій організму, що розвивається, його гартування, розвиток рухових умінь, підвищення фізичної і розумової працездатності, необхідної для навчання в школі. Завдання фізичного виховання тісно пов'язані з завданнями розумового, етичного, естетичного, трудового виховання. Задоволення потреби дошкільника в рухах є найважливішим умовою його життєдіяльності і нормального розвитку — не тільки фізичного, але і інтелектуального. Достатня за об'ємом рухова активність сприятливо позначається на функціональному стані головного мозку, збільшенні працездатності, підвищенні довільності у виконанні різних дій.
Розділ 1. Теоретичні основи загартовуючих процедур як засіб розвитку здорового організму дошкільників
1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження
Серед всіх фізичних методів збереження здоров'я і підвищення опірності організму гартування і водолікування займають перше місце по своїй старовині і визнанню корисності всіма народами і у всі часи. Вважають, що єгипетська культура гартування була використана в Стародавній Греції. Так, в Спарті виховання хлопців - майбутніх воїнів - було підпорядковано фізичному розвитку і гартуванню. Гарячим прихильником використання в оздоровчих цілях гартуючих процедур, у тому числі і холодних ванн, був реформатор античної медицини Гіппократ, старогрецький мислитель, основоположник античної медицини (460—377 рр. до н. э.), який відводив гартуванню особливу роль в зміцненні здоров'я і стверджував, що «холодні дні укріплюють тіло, роблять його пружним і легкорушним». (Лаптев А.П. Закаливайтесь на здоровье. М.: «Медицина», 1991.– с.23).
Ідеї його знайшли розповсюдження в працях учених інших країн. У Азії, наприклад, поглядів Гіппократа дотримувався великий учений, філософ і лікар Ібн Сина (Авіценна) (980—1037 рр.). У трактаті «Канон лікарської науки» він виклав основні правила гартуючих процедур. Починати гартування він пропонував літом, використовуючи для цього воду і перш за все купання, при цьому підкреслювалася необхідність строго дозувати його тривалість. Відомо, що римляни перейняли термальні лазні, в яких можна було гарненько прогріти і остудити свій організм від греків, греки, у свою чергу, перейняли їх від персів, єгиптян і фінікійців. Вже тоді люди розрізняли 14 видів води (прісна, морська, лужна, кисла і т.п.), які вони застосовували для лікування від відповідних хвороб. В кінці XVII століття в багатьох країнах у водолікуванні з'явилися холодні душі, стали застосовуватися холодні ванни і занурення, рекомендувалися холодне купання і навіть тривале плавання. У епоху Відродження гартування вважалося одним з важливих завдань в системі виховання дітей, це особливо підкреслювалося в працях Т. Кампанелли та Дж. Локка. Найбільшою культурно-історичною подією в пропаганді гартування, що примусив широкі круги Європи звернути увагу на оздоровчі і цілющі сили природи, було видання в 1761 році романа в листах літератора і філософа Ж.-Ж.Руссо "Юлія, або Нова Элоиза". Це твір про гартування на прикладі гартування дітей. У XVIII столітті використовували з лікувальною метою морські купання. Німецький лікар X. Гуфеланд в праці «Мистецтво продовження людського життя» (1796 р.) указував, що гартування є дієвим засобом профілактики багатьох захворювань. В Україні розвиток уявлень про гартування знаходимо в таких пам'ятниках, як «Повчання Володимира Мономаха», «Домострой» і деяких інших, де даються рекомендації по вихованню дітей здоровими і загартованими. У працях просвітителів гартування розглядалося як необхідний засіб виховання здорової дитини, рекомендувалося довше бути їй на повітрі. Н. І. Новіков в своїй роботі «Розмова про здоров'я» підкреслювала, що жар, холоднеча, вітер формують характер людини. П. Енгаличев в роботі «Про продовження людського життя, або засобі, як досягти можна здоров'я, веселій і глибокій старості» (1804 р.) указував на вирішальну роль гартування для дитячого організму. Думки про користь гартування містяться в роботах вітчизняних медиків С. Р. Зибеліна, М. Я. Мудрова, Ф. І. Іноземцева, Н. І. Пірогова, А. М. Філомафітського. Вперше наукова розробка питань гартування була почата в нашій країні і пов'язана з іменами росіян учених С. П. Боткина, В. У. Пашутіна, В. А. Манассєїна, І. Р. Тарханова. (Быкова Н.Г. Формирование здорового образа жизни старшего дошкольника в психолого-педагогических исследованиях // Краевая научно- исследовательская лаборатория по проблемам формирования современной личности в поликультурной среде: Сб. матер. / Общ. ред. В.Н.Гурова, А.Е.Шабалдаса, Л.Н.Харченко, С.В.Степанова. – Ставрополь: СКИПКРО, 2004.– Вып. 16. – с. 48-52).
Заслужений діяч науки, професор И. М. Саркизов - Серазіні настійно рекомендував всім «міцно дружити з сонцем, повітрям і водою». (Саркизов – Серазини И.М. Спортивный массаж.- М.: «Физкультура и спорт», 1957.- с.64).
В кінці XIX століття німецький священик Себастьян Кнейп запропонував як прийом гартування «ходіння босоніж, у тому числі і по снігу». (Мое водолечение : [Пер. с нем.] / Себастьян Кнейп ; Ставроп. краев. ком. Всесоюз. о-ва Красного Креста.- Ставрополь.: «АСОК-ПРЕСС», 1991.- с.86).
В даний час в деяких санаторіях Німеччини, Австрії, Фінляндії широко практикується ходьба босоніж по "контрастних" доріжках, різні ділянки якої нагріті до певної температури - від холодного до гарячого. Дослідник Тибету Олександра Давіднель описує змагання голих до пояса йогів. У лунок високогірного озера при морозі -30°С вони змагалися в тому, скільки простирадл, витягнутих з крижаної води, кожен висушить на своїй спині (більше 20 шт.). Для цього вони виробляли в своєму тілі "психічне тепло", уявляючи, що уздовж хребта все сильніше розгорається полум'я. Зараз в Японії існує метод оздоровлення і тренування організму холодною водою. Спеціальні дерев'яні ванни (чани) наповнюють крижаною водою (t +4°C) і японці сидять в них (до 10 чоловік) нерухомо більше 20 хвилин. Таким шляхом тренується холодова стійкість організму. (Колгушкин А.Н., Короткова Л.И. Лекарство от простуды.- М.: «Знание», 1989- с.159).
Таким чином, в системі фізичного виховання виділився один з медичних напрямів - гартування: оздоровлення людини за допомогою дії на його організм холодної води, як лікувальний і зміцнюючий засіб. Прихильники іншої точки зору рахували гартування холодом для дітей тільки шкідливим. Так, відомий популяризатор медико-біологічних знань минулого століття Г. Льюїс писав: «Філософія красномовно проповідувала, що дітей слід загартовувати, що холодні купання і легкий одяг повинні укріплювати дітей точно так, як і дорослих. Не слухайте цих філософів. Дуже здорові діти, правда, винесуть такий експеримент, але він в усякому разі більш менш пошкодить їм». (Лаптев А.П. Гигиена: Учебник для техникумов физ. культ.- М.: «Физкультура и спорт», 1983.- с.75).
М. В. Ломоносов різко виступав проти спроб представити релігійний обряд хрещення, як нібито направлений на гартування немовлят. Він писав: «Упертих попів, які хочуть насильно хрестити холодною водою, я почитав катами, потім що бажають після батьківщини і хрестин незабаром і похоронів для своєї користі».(Воронцова И.М., Беленький Л.А. Закаливание детей с применением интенсивных методов. Метод. рекомендации. - СПб., 1990. - С. 27).
Граничні холодові навантаження на організм дітей і підлітків вимагають надзвичайної напруги всіх фізіологічних механізмів, всіх його захисних сил. І справитися з цим навантаженням дитина зможе лише за рахунок порушення діяльності органів і систем, які безпосередньо не брали участь в цій роботі. Це так звана ціна пристосування. Найуразливішим в таких ситуаціях виявляється головний мозок. Тому граничні холодові навантаження недоцільними для організму, що росте. Достатнє інших легших і безпечніших засобів гартування. Все сказане дозволяє негативно відноситися до «моржування» дітей і підлітків і не рекомендувати дану форму тренування захисних сил організму.
Вперше про гартування людини з наукових позицій стали писати у середині XIX в., хоча ще в 1775 р. знаменитий в ту пору лікар С.Г. Зибелін рекомендував своїм високопоставленим пацієнтам «використовувати контрастні температурні процедури для зміцнення організму». (Зыбелин С. Г. Избр. произведения. М.: «Педагогика», 1954.- с. 167).
Між іншим, парна лазня, документально зафіксована в монастирських літописах і описах іноземних мандрівників ще в Середньовіччі, — одна з таких оздоровчих контрастних температурних процедур. За рахунок чого відбувається гартування людини, в ті роки ще, зрозуміло, не знали. Але, як це часто буває, грамотно осмислений практичний досвід на багато десятиліть (і навіть сторіч) випереджав розвиток теорії. Великий внесок в теорію і практику гартування внесли два найбільших педіатра початка XX в. — професори В. У. Горіневський. і Р. Н. Сперанський. Хоч і вони ще не могли точно розібратися в тонких фізіологічних механізмах цього процесу, проте принципи, які були ними розроблені, практично без змін дійшли до нашого часу, і всі існуючі сьогодні розумні системи гартування так чи інакше сходять до розробок цих видатних діячів вітчизняної медичної науки. В. В. Горіневський в 1900 році говорив, що в основі всякого гартування лежить звичка до відомого роду подразнику. Звичка утворюється, коли подразник діє протягом більш менш тривалого часу з деякою постійністю. Повинен бути поступовий перехід від слабких до сильних подразників». (Гориневский В. В. Избранные произведения. Том 1. Под общей редакцией В.В. Гориневской.- М.: «Физкультура и спорт», 1951.- с.31).