Заслуговує увага також аденовіруси, що викликають бородавки, і вірус гепатиту В. До цього списку можна добавити папововирус SV-40. вірус Яба.
Факти, підтверджуючі вірусне походження пухлин багатьох тварин, достовірні. Більш того, деякі пухлини людини своєю появою зобов'язані вірусам, але горизонтальної передачі при раці немає.
Канцерогени подразділяються на ініціатори и промотори, тобто на ті, які є обов'язковими й умовними причинними факторами і діють на різних фазах малігнізації клітин. Крім того, виділяють так звані модифікатори раку – фактори, що викликають активізацію чи синергізм дії ініціаторів і промоторів. Модифікуючим впливом, наприклад, може бути зменшення в харчових продуктах солей магнію, збільшення солей цинку, стронцію, дефіцит вітамінів, особливо А та Є. Істотну роль грає режим харчування, незбалансованість дієти, зловживання алкоголем.
Харчування є важливим чинником в етіології пухлин. З характером харчування прямо чи побічно пов'язане виникнення раку стравоходу, шлунку, кишечника, печінки, підшлункової, молочної та передміхурової залоз, тіла матки, яєчників і легень.
Крім того, є група пухлин, виникнення яких зумовлюється порушенням співвідношення певних гормонів в організмі.
Справа в тому, що життєдіяльність усіх органів, тканин і клітин в організмі регулюється складною системою, в якій головна роль належить нервовим і гормональним механізмам. Нормальна життєдіяльність клітин та тканин, особливо деяких органів, можлива тільки за умови певного співвідношення різних гормонів у крові, тобто при гормональному балансі, який підтримується ендокринними органами, печінкою і нирками. Перші – залози секреції – виділяють продукти своєї життєдіяльності не в зовнішнє середовище, а в середин організму. До них відносяться гіпофіз, щитовидна залоза, статеві і надниркові залози та ін. Центральне місце належить гіпофізу, розміщеному біля основи мозку і функціонально зв'язаному з дуже важливою ділянкою мозку – ядрами гіпоталамуса. В передній частині гіпофіза утворюються гормони, здатні стимулювати функції певних органів, насамперед залоз внутрішньої секреції. Ці гормони діють на певні органи й називаються тропними. Наприклад, кортикотропний гормон стимулює функцію кори надниркових залоз, гонадотропний – статевих (гонад), тиреотропний – щитовидної залози, соматотропний, або гормон росту, впливає на розвиток усіх клітин та тканин.
У підтриманні рівноваги в цій складній системі основну роль відіграють механізми саморегуляції, або авторегуляції, здійснювані як прямими (від гіпоталамуса до гіпофіза і звідси до будь-якої ендокринної залози), так і зворотними зв'язками, що передають сигнали в центральну нервову систему і гіпоталамус про стан у периферичних органах. У найпростішому вигляді ці співвідношення можна уявити за допомогою такого прикладу. Якщо в крові збільшується кількість жіночого статевого гормону – естрогену, то цей надлишок сприймається певними утвореннями гіпоталамуса, звідки надходить сигнал у гіпофіз, внаслідок чого зменшується виділення гонадотропного гормону гіпофіза, який регулює гормональну активність яєчників, і знижується їх функціональна активність. Завдяки такому механізму забезпечується стале співвідношення всіх гормонів, насамперед стероїдних гормонів у крові, які, на думку А.А. Ліпшютца, є основою протипухлинного захисту організму. Навпаки, порушення цього гормонального балансу може призвести до виникнення пухлинного процесу, особливо в ендокринних органах, а також у молочній залозі, матці і простаті, функція яких в основному регулюється гормонами.
Порушення гормонального балансу може виникнути внаслідок первинного порушення функції цієї чи іншої ендокринної залози, наприклад яєчника, функції печінки, функціонального стану центральної нервової системи або зниження чутливості центрів гіпоталамуса до сигналів з периферії. Останньому механізму В.М. Дільман надає основного значення в розвитку старіння організму, у виникненні гормонозумовлених пухлин і ряду інших патологічних процесів.
В Інституті проблем онкології АН України Н.М. Туркевич з співробітниками довела, що пухлинний процес в молочній залозі можна спричинити і неповною кастрацією, порушенням функції печінки, хронічним стресом. Що супроводжується певними порушеннями в гормональному балансі організму.
Найчастіше ці порушення виникають внаслідок захворювання яєчників, повторних абортів, не досить тривалого годування груддю, застосування сучасних протизаплідних засобів, хронічних захворювань печінки.
Людина часто піддається впливу канцерогенних агентів у процесі трудової діяльності. Частка професійно обумовленого раку складає близько 6% від загальної кількості злоякісних новотворів, однак з часом вона може збільшитися. В деяких виробництвах діючі на людину канцерогенні агенти вдалося визначити, в інших-вони невідомі. З професійними факторами пов'язана значна захворюваність на рак сечового міхура і легень, пухлин порожнини носа та додаткових пазух.
Одним з факторів ризику розвитку злоякісної пухлини є стрес, зокрема, хронічні стресові ситуації.
Канцерогенез-складний комплекс реакцій в організмі, що призводить до виникнення злоякісної пухлини. Під впливом подразнення тканини хімічним реагентом виникає відповідна реакція, що виражається в пригніченні функцій. Фаза пригнічення змінюється реакцією, спрямованою на захист від шкідливого впливу. Наприклад, якщо мова йде про шлунковий епітелій, то це проявляється спочатку пригніченням секреції, а потім захисною гіперсекрецією слизу. Клінично на цьому етапі процес зворотний, за умови припинення впливу канцерогену. Відбудовані реакції забезпечують нормалізацію функцій епітелію.
При продовженні контакту з концерогеном резервні функції епітелію виснажуються і компенсація здійснюється за рахунок кількісних змін. Розвивається дифузна гіперплазія епітелію. Клінічно це картина гіперпластичного гастриту. Ця фаза канцерогенезу також зворотна, але за умови застосування спеціальної терапії. При подальшій дії канцерогену відбувається порушення нормальної захисної реакції епітелію, наслідком якого є розвиток осередкових гіперплазій(поліпи). Починаючи з цього моменту процес перебудови епітелію стає незворотним і закінчується формуванням злоякісної пухлини. (Рубенчик Б.Л., 1983).
Для пояснення механізмів канцерогенезу на початку 20 ст. німецький вчений Т. Бровері запропонував мутаційну теорію злоякісного росту. Вона підкреслювала роль генних і хромосомних мутацій соматичних клітин у виникненні пухлин. На користь цієї теорії свідчать такі факти:
1. Рак пов'язаний із стійкою зміною ДНК у клітині.
2. Переважна більшість мутагенів є водночас і канцерогенами.
3. З віком частота мутацій і ймовірність захворювання раком збільшується.
4. Більшість пухлин має моноклональне походження, тобто вони так само, як і мутації, беруть початок від однієї клітини.
Часто, але не завжди, в клітинах ракових пухлин спостерігаються клітини з різним каріотипом. Вони виникають внаслідок порушень мітозу.
У багатоклітинних організмах клітини тісно взаємодіють: кожна з них має певну будову і виконує певні функції (спеціалізація клітин). Спеціалізація клітин зумовлює різну тривалість їхнього життя. Сукупність процесів, які відбуваються в клітині від одного поділу до іншого, включаючи й сам поділ, називають мітотичним циклом. Мітотичний цикл складається з двох стадій: стадії інтерфази і стадії поділу, або мітозу.
Мітоз-це непрямий поділ ядра. Біологічне значення мітозу полягає в тому, що мітоз забезпечує рівномірний розподіл речовин хромосом материнської клітини між двома дочірніми клітинами. Завдяки мітозу дочірні клітини мають повний, диплоїдний набір хромосом (як і материнська) і несуть повну(однакову) генетичну інформацію про всі ознаки організму. Дочірні клітини генетично ідентичні, вони є копіями материнської клітини. Мітоз забезпечує постійний набір хромосом у кожній клітині організму, який росте. Завдяки мітозу організм росте, відбувається загоєння ран, регенерація і самовідновлення організму. Соматична клітина людини має 46 хромосом та 92 молекули ДНК. Під впливом різних чинників може відбуватися порушення розходження хромосом в анафазі мітозу.
1.3 Географія раку та вплив чинників навколишнього середовища на онкологічні захворювання
Зараз існує порівняно новий напрям у вивченні злоякісних новоутворень, який дістав назву географії раку.
Складний комплекс різних природних факторів потребує глибокого вивчення для з'ясування причин поширення неоднакових форм раку у різних груп населення. Адже у будь-якій географічній зоні світу певні раси людей, окремі національності та народності хворіють на характерні для даної місцевості форми злоякісних пухлин.
У різних народів і в різних географічних зонах поширені різні форми раку. Японія і Росія «хворі» на рак шлунку. В США, розвинених країнах Європи, а також в крупних містах Росії переважають рак легенів і рак молочної залози (в Москві в 1996 від всіх форм раку померло 225 тисяч чоловік). Це результат забруднення середовища незаселеного промисловими відходами, вихлопними газами автомобілів, куріння тютюну, а також не завжди виправданої відмови від грудного вигодовування новонароджених.
У Африці національна біда – рак печінки (малобілкова їжа), в Монголії і Казахстані – рак стравоходу (дуже гаряча і жирна їжа), в Індії і Середній Азії – рак порожнини рота (звичка жувати бетель). Пристрасть американців до легко засвоюваних продуктів без клітковини (до «швидкої їжі») привела до зростання в країні раку товстої і прямої кишок.