Під час навчання в групах співробітництва вчитель говорить до 25 % часу, а 75% витрачає на заохочення ініціативи і зусиль дітей, організацію спілкування учнів і допомогу їм з боку вчителя.
Традиційна система заохочує деяких і втрачає багатьох. Нова модель заохочує всіх дітей працювати разом. Мотивує їх за рахунок можливості активного спілкування і взаємодії з ровесниками.
Коли діти працюють разом, вони формують навички, необхідні для самостійного життя:
· вміння активно слухати;
· разом вирішувати проблеми;
· приймати рішення;
· проводити дослідження;
· аналізувати матеріал;
· розв'язувати конфлікти;
· засвоюють навички демократичного способу життя, які знадобляться їх у сім'ї, на роботі, в суспільному житті.
Позитивний ефект, що має співробітництво для досягнення багатьох важливих результатів, робить кооперативне навчання одним з найбільш цінних інструментів в арсеналі педагога.
При організації кооперативної форми навчальної діяльності учнів провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів одне з одним. Продуктивною кооперативна робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється, кожен учень має можливість спілкуватись з усіма іншими.
Поділ учнів на групи та надання кожній з них завдання, виконання якого залежить від спільних зусиль, — чудовий спосіб розвинути у них соціальне почуття. Вони більше занурюються в навчання, оскільки роблять; це разом з однокласниками. Кооперативне навчання сприяє активному засвоєнню матеріалу. Спільні дії в малих групах, обговорення матеріалу з іншими, навчання одне одного дають можливість краще зрозуміти, опанувати матеріал.
Організувати урок таким чином, щоб учні дійсно працювали в режимі співробітництва, можна, лише розуміючи, які компоненти запускають механізм співробітництва:
· позитивна взаємозалежність;
· особистісна взаємодія, що стимулює діяльність;
· індивідуальна й групова підзвітність;
· навички міжособистісного спілкування в невеликих групах;
· обробка даних про роботу групи.
Працюючи у групі, діти будуть виконувати різні ролі:
· Як мислителі, діти будуть обмірковувати свої дії і шукати зв'язок між ] новими та вже здобутими знаннями.
· У ролі людей, які вирішують проблеми, вони будуть приймати альтернативні рішення, робити відкриття.
· Записуючи події, діти будуть розвивати певні навички та вміння, обговорювати спостереження та ідеї.
· Як слухачі, діти будуть навчатись зосереджувати свою увагу та бути активними в аудиторії.
· Спілкуючись, діти будуть формулювати та виражати власні ідеї і думки за допомогою різноманітних засобів.
· Як організатори, діти будуть планувати власне навчання та брати на себе відповідальність за свої рішення.
· Як партнери, вони будуть навчатись співробітництва та уміння враховувати іншу позицію.
· Як друзі, діти будуть навчатись довіряти та піклуватись про інших, доходити висновку, що до них ставляться так само, як вони до інших.
Кооперативне навчання може здійснюватися не тільки в групах, а й у парах. Робота в парах застосовується і як окрема самостійна технологія навчання, і як підготовчий етап до роботи в групах.
1.2 Сучасні підходи та структури уроків
Жоден з уроків, навіть проведених одним і тим самим учителем з використанням однакових технологій, методів, прийомів та засобів навчання, не буде повністю відтворювати будь-який інший. Проте говорити про уроки, а тим більше про уроки інноваційні, неможливо, не поділивши їх на групи за якимись ознаками.
У сучасній дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків: за дидактичною метою, за метою організації пізнавальної діяльності, за основними етапами навчального процесу, за методами навчання, за способами організації навчальної діяльності учнів.
Дидактична мета є найважливішою складовою, пусковим моментом процесу навчання, тому класифікація за цією ознакою найбільш близька до реального уроку. У цій класифікації розрізняють:
· уроки вивчення нового навчального матеріалу;
· уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок;
· уроки закріплення та застосування знань, вмінь та навичок;
· уроки узагальнення та систематизації знань;
· уроки контролю і корекції знань, умінь та навичок;
· комбіновані уроки.
Питання вибору типу і, відповідно, структури уроку (його складових елементів, кроків, які треба здійснити для досягнення дидактичної мети) потребує ретельного обмірковування і врахування таких умов: змісту навчального матеріалу, віку учнів, місця конкретного уроку в системі уроків з певної теми, дидактичних можливостей і функцій різних методів та навчальних технологій. Тобто спочатку вчитель визначає, що планує зробити, а потім — як і якими засобами.
Коротко зупинимося на характеристиці кожного типу уроків.
Уроки вивчення нового навчального матеріалу. Метою цього типу уроків є оволодіння учнями новим матеріалом та новими способами діяльності. Найбільш ефективно процес засвоєння нових понять, умінь і навичок здійснюється учнями під час активної діяльності, зумовленої застосуванням учителем різноманітних методів, засобів навчання та технологій.
Уроки формування і вдосконалення вмінь та навичок. На уроках цього типу вирішуються такі дидактичні завдання:
- повторення і закріплення засвоєних раніше знань із застосування вже сформованих умінь та навичок;
- формування нових умінь та навичок;
- контроль за вивченням нового навчального матеріалу і вдосконаленням знань, умінь та навичок.
Уроки закріплення та застосування знань, умінь та навичок передбачають наявність в учнів певної кількості попередньо засвоєних знань, умінь та навичок, які шляхом послідовного розв'язання учнями навчальних завдань ведуть до досягнення дидактичної мети.
Уроки узагальнення та систематизації знань. Уроки цього типу спрямовані на вирішення двох основних дидактичних завдань:
- перевірку і встановлення рівня оволодіння учнями основами теоретичних знань і способами пізнавальної діяльності;
- повторення, корекцію і більш глибоке осмислення навчального матеріалу.
Уроки контролю та корекції знань, умінь і навичок. Уроки цього типу призначені для:
- контролю за рівнем засвоєння учнями теоретичного матеріалу, сформованістю вмінь та навичок;
- корекції засвоєних учнями знань, умінь та навичок.
Структура уроку, тобто послідовність його частин і елементів, залежить передусім від мети та змісту урочу і не може будуватись стихійно. Проте не може бути й універсальних схем, придатних для всіх випадків організації навчання.
Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.
Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття і були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки — роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час бригадно-лабораторний1 та проектний методи, робота в парах змінного складу2, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих уколах давало разючі результати.
Наш мозок схожий на комп'ютер, а ми — його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно «ввімкнути» і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп'ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам'ять. Наш мозок повинен пов'язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв'язки і не забезпечує повноцінне засвоєння.
Нарешті, комп'ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не «закріплена» за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити її комусь для того, щоб зберегти її в банку пам'яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено.
Якщо ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.
Однак використання лише зорової та слухової пам'яті недостатнє.
Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам'ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.