Які сильні сторони інтерактивних методів навчання? Насамперед — підвищення "ККД" процесу засвоєння інформації.
За даними американських учених учень засвоює матеріал:
· під час лекції - 5%;
· під час читання — 10%;
· під час роботи з відео/аудіоматеріалами - 20%;під час демонстрації — 30%;
· під час дискусії - 50%;
· під час практики - 75%;
· під час навчання інших чи Відразу застосовуючи знання - 90%.
Отже, інтерактивні методи навчання є найбільш цікавими і ефективними. Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це формує у школярів внутрішню мотивацію до навчання та спонукає їх до саморозвитку та самоспостереження.
У зв'язку з цим найефективніші уроки, побудовані за традиційною методикою із застосуванням елементів інтерактивного навчання. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язування проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.
Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні.
Перші передбачають взаємодію учасників малих груп (на практиці від 2 до 6-ти осіб), другі - спільну роботу та взаємонавчання всього класу. Час обговорення в малих групах — 3—5 хвилин, виступ — 3 хвилини, виступ при фронтальній роботі — 1 хвилина. Розглянемо найбільш поширені види інтерактивних методів навчання.
Індивідуальні пошуки. Дедукція.
Створюється ситуація, яка потребує від учнів активного пошуку розв'язань. Вчитель дає лише загальні вказівки. Може використовувати запитальники, індивідуальні ігри, завдання, тести.
Учні мають змогу засвідчити і поглибити свої вміння. Метод вимагає високої активності кожного учня, підвищує мотивацію та зацікавлення, допомагає обрати власний темп навчання.
Інтегровані ігри.
Це дуже різноманітні вправи, що дають змогу розрядити можливу напругу. Використовуються, щоб полегшити формування добрих стосунків, особливо, якщо учні збираються вперше. Деякі вчителі застосовують вправи цього типу перед початком кожної лекції або в перервах між складними заняттями, які потребують напруження уваги і збереження концентрації. Забезпечують активність участі, усувають монотонність, допомагають оздоровити атмосферу.
Командне вирішення проблем.
Учні працюють у невеликих 3—6-особових командах. Надається змога обговорити проблему і знайти її найліпше вирішення. Результати найчастіше представляються у графічній формі. Дозволяє реалізувати активність учасників, полегшує спільну діяльність і слухання кожного. Плакат автоматично передбачає вдале упорядкування інформації.
Встановлення засад групової праці.
Вправа виконується на початку теми (курсу). Полягає в обговоренні й прийнятті засад дій, які стануть обов'язковими для групи учнів упродовж усього навчання. Принципи записують і роздають кожному учасникові.
Доцільно розмістити їх на видному місці. Вчитель під час занять може посилатися на них, спонукаючи учасників до формування команди. Йому легше підтримувати дисципліну завдяки посиланням на рішення групи.
Тренування творчості.
Основними критеріями творчості у пізнавальній діяльності учня є: самостійність (повна або часткова); пошук і вибір можливих варіантів руху до мети; створення або конструювання нового продукту (в індивідуальному досвіді учня — нового, невідомого для нього наукового знання або методу, але відомого, як правило, в суспільному досвіді) тощо.
Формування творчих здібностей школярів можливе за умови раціональної організації навчального процесу, основу якого становлять методи навчання. Вони історично змінюються разом зі зміною цілей і змісту освіти. Питання активізації методів навчання дедалі частіше постає у зв'язку з перебудовою системи освіти, удосконаленням навчально-виховного процесу в цілому.
Командні рішення.
До цієї групи потрапили різноманітні вправи, мета яких - прийняти спільне рішення всіма членами команди. Головний принцип - досягнення згоди, і не звернення до голосування. Вправи цього тип; формують команду, створюють у класі позитивну атмосферу, формують культуру спілкування і досягнення компромісів.
Самооцінювання.
Учасники оцінюють власний прогрес. Це може стосуватися однієї вправи, теми, модуля.
Варто використовувати анкети і запитальники. Дозволяється дискутувати, розмовляти з однокласниками і консультуватися щодо своєї думки з учителем. В учні формується мотивація, зацікавленість, відповідальність за власну працю.
Активні методи навчання поділяються на неімітаційні, які реалізуються на традиційних видах занять, та імітаційні, використання яких, як правилі пов'язане із застосуванням навчальних ігор.
Можна використовувати на уроках розвивальні ігри, акцентуючи увагу на розвитку розумових здібностей учні зокрема: "Назви узагальнюючим словом", "Четвертий зайвий", "Знайди істотне", "Проведи аналогію", "Зроби логічний висновок", "Анаграма", "Відгадай, або Знайди омоніми", "Упізнай тварину за описом: відгадай загадку, ребус, шараду", "Розв'яжи логічну задачу, "Знайди помилку", "Біологічний диктант: упізнай мене", "Знайди відповіді на тест".
На основі узагальнення та аналізу різних точок зору з приводу виділення та класифікації ігрових методів навчання можна виокремити такі основні види: гра-вправа, ігрова дискусія, ігрова ситуація і навчально-рольова гра.
Метод ігрової дискусії.
Дискусійний метод навчання дозволяє серед різних варіантів рішень одного й того ж питання вибратиоптимальний. При цьому в учня можуть виникати сумніви у правильності вибору. Щоб позбутися їх, необхідно глибоко проаналізувати суть явища або процесу, його природу. Такий спосіб навчання дає змогу учню підійти до істини, під якою розуміють відповідні уявлення людини про зміст явищ реальної дійсності. Досягнення поставленої мети зумовлює розвиток пізнання. Різновидами ігрової дискусії є "мозкова атака", "дискусія круглого столу".
Метод ігрової ситуації.
Цей метод сприяє заохоченню учнів до захопливої діяльності на основі певної ситуації, що розігрується. У зміст ситуації закладено необхідну суму знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість. До ігрової ситуації входять такі методи, як "аналіз конкретної ситуації", "інцидент", "розгляд ділової кореспонденції" тощо.
Метод навчально-рольової (ділової) гри.
Завдяки рольовій грі відбувається психологічна переорієнтація школярів. Кожний починає розуміти, що він уже не просто учень, який відповідає перед учителем, а особа, яка має певні права й обов'язки та несе відповідальність у прийнятті рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю школярів, дозволяє швидше і краще засвоїти навчальний матеріал. Крім того, він сприяє професійній орієнтації учнів. Метод "рольової гри" має такі різновиди: "ігрове проектування" та "інсценізація".
Традиційне навчання ставить перед собою мету: передати учням і домогтися засвоєння ними якомога більшого обсягу знань. Педагог транслює вже осмислену й диференційовану ним інформацію, визначає навички, які, на його думку, необхідно сформувати в учнів. Завдання школярів – якомога повніше й точніше відтворити знання та способи діяльності, створені іншими. Отримані в процесі такого навчання знання учня є певним обсягом інформації з різних навчальних предметів, що існує в його свідомості у вигляді тематичних блоків, котрі не завжди мають смислові та значеннєві зв’язки.
У контексті інтерактивного навчання знання набувають іншої форми. З одного боку, вони є певною інформацією про навколишній світ, особливістю якої є те, що учень одержує її не у вигляді вже готової системи від педагога, а в процесі власної активності. З іншого боку, у процесі взаємодії на занятті з іншими учнями і вчителем учень опановує систему випробування (апробованих) способів діяльності стосовно себе, соціуму, світу взагалі, засвоює різні механізми пошуку знань в індивідуальній і колективній діяльності. Тому знання, отримані учнем, є одночасно й інструментом для самостійного їх здобування.
Таким чином, мета інтерактивного навчання – створення педагогом умов навчання, за яких учень сам відкриватиме, здобуватиме й конструюватиме знання та власну компетентність у різних галузях життя. Саме це є принциповою відмінністю цілей інтерактивного навчання від цілей традиційної системи освіти.
Інтерактивне навчання ставить установку на:
1. Знання: здатність дізнаватися, відтворювати спеціальну інформацію, включаючи факти, усталену термінологію, критерії, методологічні принципи й теорії.
2. Розуміння: здатність буквально розуміти значення будь-якого повідомлення.
3. Застосування: уміння брати й застосовувати в новій ситуації принципи або процеси, що раніше вивчалися, без зовнішньої вказівки.
4. Аналіз: поділ матеріалу на окремі складові, визначення їх відношень і розуміння моделі їх організації.
5. Синтез: творче поєднання частин або елементів у нове ціле.
6. Оцінювання: формування ціннісних суджень про ідеї, рішення, методи тощо. Ці оцінки можуть бути кількісні або якісні, але вони мають бути засновані на використанні критеріїв або стандартів.