Важливість підліткового віку в тому, що в цей час закладаються основи й окреслюються загальні напрями формування моральних і соціальних настанов особистості. Труднощі підліткового віку полягають у численних якісних змінах, а виникнення неслухняності, протесту, норовливості, прихованості, замкнутості, брутальності ускладнюють процес виховання.
Дуже важливими є біологічний чинник у розвитку підлітка. У цей період відбувається процес статевого дозрівання, перебудова і зміни в ендокринній системі. Це веде до швидкого росту дитини, збільшення м’язової маси й сили, певних відхилень у координації рухів (незручність і незграбність), може бути причиною функціональних порушень у діяльності серцево-судинної системи, порушень у діяльності нервової системи (сильні негативні переживання і стани – страх, гнів, образа, стан афекту, дратливість, слабкість, стомлювання, неуважність). Порушення рівноваги в діяльності ендокринної і нервової систем в організмі підлітка веде до його загальної неврівноваженості, дратливість, вибуховість, збудженості, рухової активності, періодичної апатії і млявості. Статеве дозрівання і зрушення у фізичному розвиткові є джерелами виникнення відчуття власної дорослості, стимулюють інтерес до протилежної статі і появи нових відчуттів, почуттів і переживань.
Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка є виникнення в нього почуття дорослості. Підліток уже відкидає свою приналежність до дітей, але ще не почувається повноцінним дорослим, хоча потреба в цьому є. Це особливість підлітка, що визначає його нову життєву позицію, ставлення до себе, людей і світу. Він дуже сприйнятливий до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки і стосунків із дорослими, прагне бути схожим на дорослих зовні, пізнати окремі боки життя й діяльності дорослих, перебрати на себе їхні права і привілеї.
На думку Л.С. Виготського, «в структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, остаточного, нерухомого». Внаслідок нестабільності особистості виникають суперечливі бажання і вчинки: підлітки намагаються в усьому бути схожими на однолітків і, поряд з цим пориваються визначатися в групі, залучати повагу, бравують недоліками, вимагають відданості і змінюють друзів. В цей час формуються різні образи «Я», переважно мінливі, що можуть зазнавати впливу ззовні. Відбувається розвиток особистісної рефлексії, з’являється новий рівень мислення, встановлюється характер. Все це обумовлює новий етап в розвитку мотивації.
2.2 Особливості організації і проведення експериментальної роботи
Дослідження особливостей діяльності класних керівників з підлітками свідчать, що в школі недостатньо використовується досвід застосування ігрових моментів у класно – урочній та позаурочній роботі.
Для визначення умов педагогічної діяльності вчителів середніх і старших класів було поставлене завдання вивчити, як сучасні вчителі, педагоги-організатори, психологи працюють з учнями, які використовують форми і методи для виявлення і розвитку організаторських здібностей дітей підліткового віку, з’ясувати характер взаємин між учнями та представниками педколективу.
В дослідженні використовувалися система взаємодоповнюючих та взаємоперевіряючих методів. Зокрема, це методи опитування (анкети, бесіди), спостереження, психолого-педагогічні консультації.
Предметом цілеспрямованого спостереження стало використання вчителями предметниками, педагогами-організаторами, психологами ігрових моментів в роботі з дітьми підліткового віку. З цією метою вчителям, які викладають у 8–9 класах, педагогам-організаторам, психологам були запропоновані анкети, які вміщували питання, що з’ясовували: характер відносин в системі «вчитель – учень», вплив статі учня на ефективність роботи, виховні можливості кожного представника педагогічного колективу, форми і методи, які використовуються в роботі в урочний та позаурочний час.
Анкетування проводилось на базі середніх загальноосвітніх шкіл №2,3,4,8 м. Лозова Харківської області, №1 смт. Панютине Лозівського району Харківської області. Експериментальною роботою було охоплено 40 вчителів предметників, 5 педагогів – організаторів, 5 психологів, 178 учнів 8–9 класів.
Запропонована вчителям анкета включала питання, що висловлювали такі положення: використання ігрових моментів під час уроків, факультативів, підготовки масових заходів, годин спілкування тощо; використання нетрадиційних форм в роботі; наявність досвіду по впровадженню інноваційних форм в роботі тощо. Як свідчать результати анкетування, в кожній школі є певна кількість вчителів, які використовують нетрадиційні форми в роботі з підлітками під час годин спілкування, вивчення нової теми, опитувань. Якнайкраще ігрові моменти вдається використовувати на своїх уроках вчителям фізичного виховання. Рухливі, командні ігри надають можливість учнями відчути краще один одного, зрозуміти позицію однокласників.
За даними дослідження, окрім основних форм і методів роботи (лекції, завдання для перевірки знань, читання тощо) 65% вчителів використовують дискусії, роботу в малих групах, ділові ігри, програвання ситуації. Крім того, педагоги не рідко залучають до проведення занять з учнями психологів шкіл, які володіють знаннями в галузі інноваційних технологій та вміють їх застосовувати. Основними причинами, які заважають ефективно використовувати ігри та інші види у роботі з учнями, вчителі називають: пізно перевчатися (7%), небажання порушувати сталий досвід (10%), недостатньо часу на уроці навіть для теми, не те що для ігор (8%).
Таким чином, загальний вигляд результатів вивчення педагогічної роботи щодо використання в роботі з дітьми підліткового віку ігрових моментів, свідчить що більшість працівників впроваджують новітні технології при проведенні уроків, виховних заходів. Значний внесок в цю справу роблять психологи шкіл, які навчають вчителів новим формам і методам, приймають активну участь в проведенні тренінгових занять, годин спілкування, батьківських та учнівських зборів, педрад тощо.
При проведенні дослідження, було опитано учнів 8–9 класів з метою визначити, які методи роботи з ними вони вважають більш доцільними та ефективними.
Підлітки назвали: рольові ігри, дослідження випадків (розігрування ситуацій), робота в малих групах з презентацією, мозковий штурм. Учні звернули увагу, що завдяки таким методам роботи вони можуть поділитися своїми думками, враженнями і відчуттями в рамках визначної теми. Саме це спонукає учнів висловлювати власні висновки, вислуховувати найрізноманітніші думки та аргументи інших.
Учням, вчителям, які приймали участь в експериментальній роботі були запропоновані наступні питання, стосовно того, яке місце гра займає у їхньому житті:
1) Чи виникає у вас бажання пограти в ігри?
2) Як часто ви задовольняєте це бажання?
3) Чому учні 8 – 9 класів без стороннього заохочення майже не грають в ігри?
Перелічені учнями відповіді та причини мають такий вигляд: у 83% опитаних учнів бажання пограти виникає часто;
У 9% з числа анкетованих – іноді;
2% від загальної кількості опитаних вказали, що в підлітковому віці таке бажання вже не виникає.
Своє бажання пограти 1% учнів дозволяють собі частенько; 78% анкетованих підлітків можуть дозволити таке дуже рідко; для 10% опитаних бажання залишається на рівні мрій.
Серед причин отримано такі: гра передбачає постійне спілкування одне з одним, висуває певні вимоги, правила; підлітки – вже не діти, а дорослі; під час гри стикаються кілька сильних особистостей, які починають відвойовувати «перші місця» і роблять гру неможливою тощо.
Отже, можна сказати, що діти підліткового віку мають потребу в іграх: рольових, ділових, спортивних, конкурсах тощо. Водночас, вони визнають і те, що заважає грі: сучасна гра потребує неформального спілкування, яке зараз дуже часто компенсується переглядом телепередач, іграми за комп’ютером, листування через Інтернет і т. ін.
Відповіді вчителів мали не більш яскравий вигляд. Бажання пограти виникає у 2 – 3% дорослих, з числа опитаних і лише, коли вони спілкуються з дітьми віком до 2х – 3х років.
Про те, чи грають вчителі, взагалі не може бути й мови. Усі без винятку, не враховуючи педагогів організаторів і психологів, відповіли, що «не грають».
Серед причин, які заважають, висувають на 1 місце – вік; 2 – посади; 3 – соромно; 4 – гра – це не серйозно, це все для дітей.
Як бачимо, використовувати ігрові моменти можна і треба, але було б гарним, самим у цій справі участі не приймати.
Наступним етапом нашого дослідження було анкетування учнів 8 – 9 класів, загальною кількістю 178 чоловік. Для більш певної картини, учнів умовно було розподілено на 2 групи: контрольну та експериментальну.
Анкетування проводилося за методикою виявлення комунікаційних та організаторських схильностей. (КОС – 2)
Дана методика призначена для виявлення комунікаційних та організаторських схильностей особистості, як то: вміння чітко і швидко налагоджувати ділові та товариські контакти з людьми, бажання розширити коло друзів, участь з масових заходах, вміння впливати на людей, спроби виявляти ініціативу тощо.
Методика має 40 питань і 2 шкали оцінок організаторських та комунікативних схильностей, які визначаються однією шкільною оцінкою від 1 до 5.
2.3 Результати експериментального дослідження
Анкетування за методикою КОС-2 в обох групах проводилося в 2 етапи на початку нашого дослідження та після відповідних корекційних занять.
За підсумками І етапу анкетування в 1, контрольній, групі з 88 анкетованих учнів за шкалою оцінки комунікативних і організаторських схильностей маємо такі результати (відповідно до шкальної оцінки):