Дидактичні основи організації колективної учбової діяльності молодших школярів (стр. 3 из 14)
– оцінка діяльності:
– характеристика критеріїв її успішності та аналіз результатів з метою здійснення «зворотного зв’язку», одержання даних про реальні зрушення в становленні колективу, формування тих чи інших якостей, умінь. (15)
У структурі колективної діяльності школярів особливого значення надають правильному визначенню мети, тому що від цього залежить вибір оптимальних шляхів її реалізації.
Система організації колективної учбової діяльності молодших школярів передбачає різноманітні форми зв’язку між різними видами, їх чергування й наповнення необхідним змістом. Обов’язковою умовою ефективності колективної учбової діяльності є чітке управління нею.
Організація колективної учбової діяльності молодших школярів, не завжди включає всі перераховані компоненти, але вони є необхідним орієнтиром для перетворення такої діяльності у педагогічно направлений процес.
Розвиток колективних форм навчально-пізнавальної діяльності дозволяє створити найбільш сприятливі умови для всебічного розвитку й успішного вивчення кожного школяра. Не можна протипоставлять індивідуалізацію колективним формам організації навчальних занять, а потрібно шукати шляхи їх ефективного поєднання і взаємодії. (15)
Широкі соціальні мотиви створюють сприятливу основу для того, щоб навчання не обтяжувало учня, ішло добре та рівно, оскільки навчальна робота не може бути завжди у всьому легкою, цікавою. Подолання труднощів навчання може і повинно спонукати ся широкими соціальними мотивами – створенням обов’язку, відповідальності і т. д.
Одним із важливих шляхів формування мотивів навчання є використання колективних форм організації діяльності школярів при вирішенні навчально-пізнавальних завдань. Співробітництво і товариська взаємодопомога при цьому створюють сприятливу емоційну атмосферу, яка чинить політичний вплив і на розвиток інтересів до знань, і на продуктивність процесу пізнання.
Щоб відсторонити перевагу індивідуальної навчальної діяльності, застосовують різноманітні форми колективної роботи учнів на уроці. Деякі елементи колективної учбової діяльності можуть мати місце при фронтальній організації навчання: при опитуванні, коли вчитель викликає бажаючих допомогти, виправити відповідь товариша; при підведенні підсумків самостійної роботи, яка виконана окремими групами учнів.
Більш колективний характер навчання набуває, коли школярі працюють в парах змінного складу. Тут кожен член колективу по черзі працює з кожним; навчившись чогось, сам вчить цього інших. Ще у глибокій давнині помітили «хто вчить інших, вчиться сам». Як Амос Каменський у «Великій дидактиці» пояснює це тим, що людина, яка передає свої знання іншим, не тільки шляхом повторення закріплює свої знання, але і «одержує можливість глибше вникнути у суть».
Диференційований підхід до учнів, індивідуалізація навчання – важливе завдання сучасної школи. Поряд з очевидними перевагами індивідуальних форм організації роботи учнів, вона не позбавлена певних недоліків, які стають найбільш очевидними при абсолютизації індивідуального підходу. До числа таких недоліків можна віднести дефіцит спілкування учнів, опосередкованого змістом навчальної діяльності; відсутність обговорень, обміну одержаних результатів. Разом з тим колективна робота можу успішно застосовуватися для вирішення практично всіх дидактичних проблем: розв’язання задач, виконання вправ, закріплення і повторення, вивчення нового матеріалу і ін.
Однак не слід забувати, що позитивні якості колективних форм учбової діяльності проявляються не завжди. А лише в тому випадку, коли та діяльність добре організована. Для хорошої організації необхідно, щоб кожен учень колективної роботи усвідомлював ті вимоги, які ставляться перед ним в умовах колективної діяльності, і міг задовольнити ці вимоги. Для досягнення зазначених цілей потрібна спеціальна підготовка учнів, цілеспрямоване формування у них знань, умінь і навичок, необхідних для колективної діяльності.
При переході до колективних форм організації частіше всього з’ясовується, що учні до них не підготовлені: вони не вміють спільно аналізувати умови задачі, розподіляти між собою обов’язки, здійснювати взаємний контроль, виявляти спільну і справжню допомогу один одному. А саме головне – вони не вміють організувати свою колективну діяльність; регулювати сам процес організації діяльності; більше того, вони не завжди усвідомлюють, що це є необхідним. В результаті вчитель не тільки не дістає свободи дій, але і змушений постійно опікуватися учнями6 регламентувати спосіб організації колективної діяльності, розподіляти обов’язки, нагадувати про необхідність контролю.
З цього випливає два висновки. По-перше, утворені організаційні форми навчання недостатні для ефективної підготовки учнів до участі в колективній загальнокорисній діяльності. По-друге, для того, щоб реалізувати значний дидактичний потенціал колективних форм організації навчальної діяльності, необхідно спеціально готувати до них учнів; формувати їх знання, уміння і навички, необхідні для успішної колективної роботи.
В цей же час паралельно з формами навчальної діяльності формувалися і форми учбової діяльності школярів.
Форма учбової діяльності школярів – це їх організація на окремих етапах уроків або його часових відрізках, що характеризується певними типом взаємозв’язку між учнями і вчителем, особливостями керівництва пізнавальною діяльністю школярів.
На основі аналізу теоретичної і методичної літератури з проблем орган6ізації діяльності учнів у навчальному процесі можна виділити дві групи форм учбової діяльності школярів: індивідуальну і колективну, які в свою чергу поділяються на:
індивідуальні2 
індивідуальні1 групові 
фронтальні 
групові 
колективніфронтальні
У першій групі форм «індивідуальні1» – загально групове поняття, «індивідуальні2» – видове, різновид.
Характеристику кожної форми учбової діяльності учнів подано в систематизованій таблиці 1.
На противагу загальновживаним різновидам індивідуальних форм учбової діяльності під колективною навчально-пізнавальною діяльністю розуміємо таку взаємодію вчителя та учнів у навчальному процесі, коли вчитель виконує роль порадника, а між учнями відбувається активне дидактичне спілкування на основі поділу праці й обміну інформації.
Двоє і більше учнів (максимум – сім) утворюють групи. Найбільш оптимальна кількість учнів у групі – чотири чоловіки.
Колективної форми учбової діяльності реалізуються через різні види взаємодопомоги (робота парами з метою поточного консультування, роботи з «зошитами-довідниками» в парах або групах), взаємоконтроль (взаємоцензурування, взаємодиктанти, робота із картками взаємоконтролю, взаємоперевірками парами, обмін зошитами для взаємоперевірки тощо) і взаємонавчання (роботи «добувачів знань»).
Високий дидактичний, вихований і розвивальний потенціал колективних форм учбової діяльності учнів може бути реалізований на всіх етапах уроку. Особливо продуктивні вони під час вивчення нового матеріалу і мотивації навчальної діяльності, коли на основі обміну інформацією і власними думками розв’язуються проблемні задачі.
Таблиця 1
| Форми учбової діяльності | Зміст завдання | Кількість учнів | Темп роботи | Рівень базової підготовки | Роль вчителя | Можливості спілкування учнів | |||||||
| однаковий | різний | клас | група | учень | середній | індивідуальний | середній | індивідуальний | керівна | порадник | відсутня | взаємодія | |
| індивідуальна | + | + | + | + | + | + | |||||||
| індивідуально-групова | + | + | + | + | + | + | |||||||
| індивідуально-фронтальна | + | + | + | + | + | + | |||||||
| колективно-групова | + | + | + | + | + | + | |||||||
| колективно-фронтальна | + | + | + | + | + | + | |||||||
За умов традиційно-пояснювального типу навчання можна використати тільки окремі (елементарні) форми колективної учбової діяльності в поєднанні з індивідуальними, яким надають перевагу.
На уроках розвивального спрямування учень з перших днів перебування в школі готується до дидактичного активної співпраці з товаришами і безпосередньо включається в таку роботу.
Л. Клінберг писав: «Для різностороннього (і навіть всебічного) формування особистості потрібна й різнобічна структура соціальних відносин, в які учень не тільки активно вступає – він також і бере активну участь в їх організації. Така важлива в педагогічному плані позиція кожного учня, як позиція суб’єкта. Може бути реалізована тільки в дидактичному контексті. У якому учень стає суб’єктом і соціальних відносин, що позначаються на його особистість».
Критеріями, якими керуються, обираючи оптимальні форми організації учбової діяльності, є вік учнів; рівень їх підготовки до колективної учбової діяльності; тип уроку; етап уроку; дидактична, розвивальна і виховна мета уроку.
Розв’язання проблеми оптимального поєднання індивідуальних і колективних форм учбової діяльності школярів у навчальному процесі дає змогу подолати суперечність між індивідуальним і колективним, вдосконалити організацію навчання, індивідуалізувати його, уникнути орієнтації на середнього учня й активізувати пізнавальну діяльність школярів. Використання в навчальному процесі школи за умови традиційно-пояснювального навчання справді колективних форм діяльності учнів сприятиме реалізації дидактичного потенціалу організаційного та інших компонентів уроку, продовженню цікавого життя дитини в навчанні.