У 80-ті роки минулого століття, коли в Україні було започатковане застосування інтен сивних технологійу рослинництві, середньорічне використання пестицидів становило 100 тис. т на рік (виробництво зерна в ті часи досягло 50 – 52 млн. т. на рік).
Щоб забезпечити збереження врожаю від шкідників, хвороб і бур'янів за інтенсивними технологіямив країні щорічно необхідно проводити захисні заходи на площі 18–20 млн. гектарів. Технологічні потребі у засобах захисту у цьому випадку становлять 18–20 тис. т на рік. У 2003 р. на ринок пестицидів країни надійшло 15,5 тис. т, а викуплено 14,9 тис. т. Зокрема, у 2003 р. використано 14,1 тис. г, а в 2004 р. – 15,4 тис. т пестицидів. У першому півріччі 2005 р. сільгосптоваровиробниками використано 13,3 тис. т. засобів захисту рослин, з них: інсектоакарацидів – 1,1; фунгіцидів – 1,3; препаратів для протравлення насіння – 1,1; гербіцидів – 7,7; родентицидів – 1,0; десикантів – 0,8; інших – 0,3 тис. т.
Оцінка ситуації із захистом рослин показує, що в Україні і надалі будуть використовува тись хімічні засоби та біологічно активні речовини, як компоненти інтегрованих систем.
На сучасному етапі науково-дослідні установи рекомендують сільськогосподарським то варовиробникам використовувати інтегровані системи захисту рослин, які поєднують організаційні, господарські, агротехнічні, біологічні та хімічні методи.
Органічне сільське господарствовиключає застосування будь-яких інтенсивних тех нологій – хімічних, генетичних модифікацій тощо. У землеробстві використовуються лише органічні добрива, у тваринництві існує заборона використання антибіотиків та гормональ них препаратів. Природні методи господарювання дозволяють отримати натуральні продук ти з високими смаковими та оздоровчими якостями без залишків пестицидів. Всі стадії вирощування, транспортування та переробки передбачають максимальний захист довкіл ля, охорону здоров'я працівників.
В Україні існують суттєві перешкоди для розвитку органічного виробництва. В першу чергу – це відсутність правових механізмів, інспектування та національної системи сертиф ікації. Недостатньо розвиненим єінформаційне поле – споживачі, спеціалісти різних галузей і журналісти мало знають про органічні продукти та їх значення.
У 2005 р. була створена Федерація органічного руху України, метою діяльності якої є пропаганда цінностей та світогляду міжнародного руху органічного сільського господарства, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, розвиток сучасних техно логій для людини та природи, сприяння розвитку органічного руху в Україні.
Ведучий:
Сьогодні вже згадувалося про проблему СОЗ в Україні, яка пов’язана з накопиченням непридатних та заборонених пестицидів, давайте більш детально про це поговоримо. Слово надається екологу.
Еколог:
Проблема СОЗ досить актуальна для України та пов'язана з сільськогосподарським ви робництвом. Найважливішим в проблемі СОЗ в Україні є питання накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів. З часів колишнього СРСР в Україні, за даними офіційної статистики, зберігається більше 15000 т накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів, більшість з яких належать до 1-го або 2-го класу небезпеки.
У 2002–2003 pp. органами Міністерства аграрної політики, Міністерства охорони навко лишнього природного середовища і Міністерства охорони здоров'я була проведена інвента ризація накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів. Станом на 1 грудня 2003 р. в Україні нараховувалося 20 900 тцих пестицидів, які було завезено у сільські господарства, але не використано. Серед накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів є препарати, які належать до групи СОЗ, а саме: ДДТ - близько 2000 т (до 10% від загальної кількості); гептахлор – 13,4т (близько 0,07%); гексахлорбензол – 1,0 т (до 0,005%); ендрин – 1,1т (близько 0,005%).
За оцінками кількості накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів в Україні, які зроблено в проекті GEF/UNEP "Забезпечення заходів з розроблення Національного плану щодо впровадження в Україні Стокгольмської конвенції про СОЗ" (2003–2005 pp.), вона може перевищувати 20000 т (вказана кількість пестицидів порівняна з кількістю накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів , які накопичено в африканських країнах).
У свій час пестициди, які з часом потрапили до списку СОЗ Стокгольмської конвенції, використовувалися не тільки у сільському господарстві, а і у лісових, водних господарствах, на транспорті, у структурах Міністерства оборони. На сьогодні залишки пестицидів зберігаються на відповідних відомчих складах і потребують додаткових оцінок.
На території України налічують 109 складів централізованого зберігання непридатних і забо ронених до вживання пестицидів та близько 5000 складів, які знаходяться в господарствах різних форм власності. Стан зберігання цих пестицидів спричиняє занепокоєння, їх основна кількість знаходиться у приміщеннях, не пристосованих для зберігання речовин 1-го і 2-го класу небезпеки. В результаті частої зміни власників складів відбулася втрата документації; через неналежні умови зберігання пестицидів і з плином часу зруйнувалася тара й упаковка; відбулося утворення неідентифікованих небезпечних сумішей пестицидів, яке є загрозливим через можливе протікання неконтрольованих хімічних реакцій, наслідком яких можуть бути нові, ще більш небезпечні речовини. Склади у багатьох місцях не охороняються, знаходяться у безпосередній близькості від місць прожи вання населення і становлять реальну небезпеку.
З накопиченими непридатних і забо ронених до вживання пестицидами пов'язують ще дві проблеми; поширене регіональне забруднення ґрунтів та недо статня поінформованість населення країни щодо існуючої загрози від накопичених пестицидів. Неодноразово фіксувалися випадки несанкціонованого використання цих речовин, яке приводило до забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і, в підсумку, попадання в організм людини.
Підведення підсумків конференції.
Висновки
1. Екологічна культура природоцентричного типу – це системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою та виявляється у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно-доцільному характері окремих дій людини в природі і природокористування загалом.
2. Структура екологічної культури особистості визначається трьома компонентами: імперативно-інформаційним, мотиваційно-ціннісним та операціонально-діяльнісним. Показником першого з них є система екологічних знань про природу і людину в неї, показником другого – система екологічних цінностей, відношень, що регулює норми поведінки і діяльності людини в природі. Основу третього складають практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.
3. Необхідно створити та впровадити у навчальний процес інтегрований курс екології, зміст якого забезпечує цілісне формування всіх компонентів екологічної культури природоцентричного типу. Теоретичне обґрунтування змісту, форм і засобів екологічного виховання учнів має базуватися на таких положеннях: єдність і цілісність природи, унікальність та неповторність живих систем, взаємозв’язок та взаємозалежність всіх явищ природи, розуміння людини як невід’ємної ланки в ланцюгу взаємозалежностей природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.
4. Формування суб’єктно-непрагматичного, ціннісного ставлення учнів до природи забезпечується за рахунок використання методу екологічної емпатії; стимулювання суб’єктифікації природних об’єктів; супроводження інформації наукового характеру літературними, музичними, художніми творами, відеосюжетами; еколого-психологічного тренінгу.
5. Залучення учнів до екологічно зорієнтованої діяльності у процесі екологічного виховання забезпечується організацією практичних та лабораторних робіт, тематика яких пов’язана з формуванням практичних вмінь та навичок проведення науково-екологічних досліджень, природоохоронної діяльності, створення екологічних проектів, природоохоронних акцій в позакласні години.
6. Взаємозв’язок основних понять: “екологічне виховання”, “екологічна вихованість” реалізується за умов єдності змістової й процесуальної сторін теоретичної моделі екологічної вихованості.
7. Форми та засоби екологічного виховання, які пропонуються для впровадження у навчально-виховний процес (еколого-психологічний тренінг, інтегрально-пошукові групові та рольові ігри, творча “терапія”, мозковий штурм, імітаційне моделювання) спрямовані на активацію прояву особистої причетності, емоційної сфери, а також формування комплексу смислотвірних мотивів екологічного змісту, що дозволяє систематизувати світоглядні установки учнів.
8. Отже, у процесі екологічного навчання і виховання зростає зацікавлення до екологічних проблем довкілля, розвиваються дослідницькі вміння, формуються наукові знання, переконання і система екологічних цінностей, які визначать екологічну позицію, поведінку та екологічну культуру людини.
9. Одним із завдань національного плану виконання Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі є розробка програми поінформованості широкого кола населення про екологічні проблеми, спричинені нераціональним використанням пестицидів, запровадження просвітницьких програм і підготовка фахівців .
Дослідження сучасного стану формування знань про стійкі органічні забруднювачі у курсі органічної хімії середньої школи, що проводився на основі аналізу змісту Концепції загальної середньої освіти, рекомендованих підручників з органічної хімії показав: