Окремою ланкою позакласних годин з екології можна назвати літературно-екологічні свята, морально-естетичні заходи, що виховують любов до природи, вчать цінити в ній прекрасне. Такі заходи завжди пов’язані із застосуванням ліричної музики, поетичних творів, пейзажів тощо [5].
Говорячи про позашкільну екологічну освіту, слід приділити увагу шкільним гурткам та секціям. Одне з провідних місць тут посідають туристично-краєзнавчі гуртки. Довкілля, постачаючи багатющий матеріал, є потужним засобом виховання екологічної культури і грамотності учнівської молоді.
Однією з форм роботи у шкільних гуртках є екологічна стежка. Вона ілюструє певні природоохоронні проблеми або допомагає вивчити окремі угрупування рослин і тварин. Такі засоби подачі екологічної інформації застосовуються не лише в Україні, а й за кордоном [28]. Деякі екологічні стежки діють протягом року (наприклад, “Біологія копитних тварин”), деякі — лише в певні місяці року (наприклад, “Голоси птахів”). Екскурсії по таким стежкам у супроводі досвідчених фахівців мають надзвичайно важливе значення у формуванні екологічної свідомості школярів методами позашкільної освіти [15].
Застосування методів зв’язку позашкільної освіти з навчанням у класі широко практикується на шкільних ділянках. Тут можна провести дослід майже з будь-якої екологічної теми, починаючи з вивчення впливу факторів середовища та екологічних законів і закінчуючи створенням і вивченням популяцій, біоценозів та екосистем. Також тут можна провести експеримент з питань прикладної екології. Розроблені різні варіанти структури шкільних ділянок, плани-конспекти занять на них. Робота на шкільних ділянках може носити як загальнонауковий характер, так і може бути присвячена проблемам даного регіону. Як різновид шкільної дільниці може бути шкільний метеорологічний майданчик або оранжерея чи теплиця, де гуртки юних екологів також проводять свої позашкільні заняття [16].
До позашкільних форм екологічної освіти відносяться еколого-натуралістичні центри (ЕНЦ) та станції юних туристів (СЮН), які традиційно посідають чільне місце серед соціальних інститутів освіти й виховання підростаючого покоління .
Одним із центральних завдань ЕНЦ та СЮН є формування національної екологічної свідомості [14]. Щоб досягти поставленої мети, ці організації користуються багатьма методами роботи. Створюються системи роботи з обдарованими дітьми, впроваджуються семінари та науково-практичні конференції. Створюються різні лабораторії.
Окрім ЕНЦ та СЮН в сфері позашкільної екологічної освіти діють також будинки дитячої та юнацької творчості, центри туризму та краєзнавства, центри довкілля, дитячі оздоровчі табори.
Дитячі оздоровчі табори залишаються найбільш розповсюдженим типом установ для організації відпочинку дітей, відіграють значну роль у формуванні екологічної культури підлітків. Всі табори знаходяться в чудових природних куточках, як правило, екологічно чистих зонах.
Останнім часом зміст життя в таборі все більш заповнюється екологічною проблематикою, адже вона зрозуміла і близька дітям, дорослим, а участь у конкретній природоохоронній діяльності дозволяє кожному підлітку відчути свою користь.
Останнім часом, у період державного та духовного відродження України зародився рух учнівської молоді за збереження й примноження традицій, звичаїв, обрядів народу ”Моя земля ¾ земля моїх батьків”. Зараз цей рух набирає сили, і у його рамках проводиться екологічна експедиція “Краса і біль України” [14].
Основною метою експедиції є виховання в учнівської молоді засобами туризму і краєзнавства дбайливого ставлення до природи рідного краю. Учасники експедиції вивчають історію природокористування, взаємовідношень людини з навколишнім середовищем. Молодь навчається екологічній грамотності, вивчає негативний вплив порушень екологічного балансу на живу природу. Юні науковці ведуть дослідницьку роботу в національних парках, заповідниках, заказниках, лісництвах.
Учасники експедиції, виявляючи випадки брутального ставлення до багатств Землі, спрямовують свою роботу на повернення до життя всього природного надбання рідного краю. Учні беруть участь у очищенні та благоустрої занедбаних джерел, струмків, малих річок, лісів, проводять роботу по висадженню дерев полезахисних смуг, рекультивації використаних земель, можливому відновленню окремих видів флори і фауни, відтворюють типові українські ландшафти, створюють екологічні карти свого села, міста, району [14].
Звісно, це не всі форми позашкільної освіти. Відразу слід відмітити певну ступінь її екологізації. Вже зроблена змістовна робота у цьому напрямку, застосовані різні засоби та форми екологізації позашкільної освіти.
Але треба відмітити, що не всі учні отримують екологічну інформацію у повному обсязі. Тут з¢являється проблема ¾ фрагментарність екологічних знань. В деяких випадках вона зумовлена ще невірною і малоефективною роботою позакласних закладів. Нажаль часто вона зводиться до вивозу дітей з міста на відпочинок. І більше уваги приділяється романтиці наметового та табірного життя, а не проблемам екології.
Ще одна проблема пов¢язана з відсутністю фінансування. Саме тому шкільні дільниці часто не мають змоги працювати на всю потужність, а еколого-туристичні гуртки влаштовують свої експедиції відносно рідко. Адже фінансування цих заходів беруть на себе батьки школярів. Має місце проблема відірваності програм діяльності позашкільних закладів екологічної освіти із програмами шкільних предметів.
Ці та багато інших проблем екологізації позашкільної освіти слід вирішити сучасним та майбутнім вченим.
На території нашої держави екологічна криза виникла ще з середини 80-х рр. XX ст. Саме цей час умовно можна вважати початком безконтрольного періоду експлуатації природи, а отже, і її забруднення. Щорічно у природний кругообіг вводилося близько 1,5 млрд. тонн первинної сировини [26]. Це май же 30 тонн на кожного громадянина України.У результаті цього обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галу зей промисловості становить уже близько 15 млрд. тонн. Набагато більше їх по трапило у воду та повітря, які є первинною основою життя. Причина цього – відсутність природоохоронних інституцій та застарілі технології. На додаток – в Україні найбільша у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. І це за умов, коли близько 40% усіх сільськогосподарських угідь мають слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речо вин у життєво важливому шарі орного ґрунту.
Взявши у природи 100 одиниць речовини, людство використовує 3–4, а 96 одиниць потрапляє у відходи. У розрахунку на кожного мешканця індустріально-розвинутих країн, щорічно добувається близько 30 тонн природних ресурсів, з них лише 1–1,5% набирає форми продукту, що споживається, а решта потрапляє у відходи.
У світі близько 25 млн. сільськогосподарських робітників щороку отрую ються пестицидами. Безпосередній вплив їх на людину полягає в ураженні та зміні функцій печінки, захворюваннях центральної нервової, серцево-су динної та дихальної систем. Пестициди негативно впливають на репродук тивну функцію людини [13].
Дуже уразливі до дії пестицидів діти. Споживаючи продукти із залишками пестицидів та забруднену питну воду, дитячий організм зазнає структур них змін систем та окремих органів. Накопичення пестицидів в організмі призводить до появи різноманітних захворювань, включаючи онкологічні.
Пестициди – синтетичні хімічні речовини – використовуються в усьому світі протягом останніх десятиліть для того, щоб полегшити догляд за посівами та сприяти підвищенню врожайності культур. Без використання цих речовин важко уявити собі сільське господарство ХХ століття. Виробництво пестицидів створило окрему могутню галузь промисловості. Але вони принесли людству не тільки користь. Одне з застережень – “Небезпечно для життя!”, “Небезпечно!”, “Обережно!” – завжди присутнє на етикетці пестицидів. А з часом виявилось, що пестициди влучають не лише у встановлені для них цілі. На всіх стадіях виробництва, транспортування, зберігання та утилізації пестициди забруднюють навколишнє середовище. Вони проникають у водойми, де накопичуються у рибі та в інших водних організмах. Річки та дощі переносять пестициди в інші регіони, де вони отруюють ґрунти, джерела питної води, моря, вбивають рослин і тварин. Людина завершує цикл отруєн ня, страждаючи від своїх невиважених дій. Зараз на Землі не залишилося куточка, незабрудненого пестицидами. Рівень забруднення 65 % сільськогос подарських угідь країн Західної Європи перевищив допустимі норми. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 куб. м шкідли вих стоків, щорічно в ґрунти людством вноситься 500 млн. тонн мінеральних добрив і близько 4 млн. тонн пестицидів.
3 грудня відзначається Міжнародний день боротьби з пестицидами - саме цього дня в 1984 р. на пестицидному заводі в Бхопалі (Індія) сталася катастрофа. За даними ВООЗ, щорічно в світі реєструється близько 2 млн. отруєнь пестицидами, переважно при роботі з ними. Найбільша їх кількість зафіксована в країнах, що розвиваються [29].
До організму людини пестициди потрапляють через шкіру, дихальні шляхи чи шлунково-кишковий тракт; при безпосередній роботі з пестицидами або через їжу. Пестициди можуть міститися не лише в продуктах рослинного походження, а й у молочній та м’ясній продукції, тому що в організмах сільськогосподарських тварин залишаються пестициди, що були присутні у кормі. Разом з талими, дощовими та ґрунтовими водами ці речовини у великій кількості потрапляють до водойм. За даними минулорічного дослідження якості дніпровської води, пестициди присутні в усіх видах риб, причому рівень токсичних речовин в організмах річкових жителів значно вищий, ніж у самій воді [8,9].